Сформульовано визначення лізингу як економічної категорії, що відображає об'єктивну необхідність надання допомоги економічно слабким господарствам шляхом передачі їм у користування майна виробничого призначення, яке належить іншим власникам, на засадах терміновості, платності та з метою стабілізації відтворювального процесу. Удосконалено методику визначення розміру винагороди лізингодавцю за організацію та здійснення лізингової угоди. Запропоновано змінити базу розрахунку суми винагороди - замість вартості майна використовувати на підставі нормативних витрат лізингодавця нормативний коефіцієнт прибутковості від використання лізингового майна лізингоодержувачем. Розроблено методологічні засади та методичні підходи щодо ціноутворення на промислові засоби виробництва для села, що грунтуються на усереднених суспільно визнаних витратах виробництва та загальному 20 % ПДВ у кінцевому виробі. Зазначено, що за існуючою методикою справляння ПДВ суміжників, які поставляють комплектуючі вузли та агрегати для складних машин, нагромаджувальне ПДВ за умов 6 - 10-ти суміжників впливає на підвищення вартості продукції у 3 - 5 рази. Обгрунтовано ефективні форми та способи державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників. Доведено, що серед різних форм підтримки (дотації, кредити, податкові пільги тощо) найефективнішим виявився фінансовий лізинг, який одночасно вирішує проблему інвестиційних і поточних витрат.