Мета роботи - визначити предиктори розвитку ШЕ-індукованої дисфункції лівого шлуночка (ЛШ). Досліджено дві групи пацієнтів. У першій групі 12 пацієнтам із частою симптоматичною ідіопатичною шлуночковою екстрасистолією (ШЕ) проведено радіочастотну абляцію вогнища аритмії ШЕ. Середній вік пацієнтів - 43 +- 12 років. Чоловіків і жінок було порівну. Всім пацієнтам під час електрофізіологічного дослідження за допомогою ехокардіографії визначено значення індексу ударного об'єму (ІУО) ЛШ на синусовому скороченні, першого постекстрасистолічного скорочення (ППС) і першого постстимульованого скорочення після стимульованої події (ППСПСП). ППС і ППСПСП мали ідентичні інтервали зчеплення. Стимуляцію проведено з двох локалізацій: вихідного тракту і верхівки правого шлуночка. До другої групи залучено 13 осіб, із них 8 (61,5 %) чоловіків. Середній вік - 45,1 +- 8,4 року. Вивчено зміни тиску в порожнині лівого передсердя під час стимульованої екстрасистоли зі змінними значеннями інтервалу зчеплення (350, 450 і 550 мс) і змінним інтервалом змодельованого ретроградного проведення (інтервал від початку стимульованого шлуночкового комплексу до стимульованого передсердного) від 20 до 340 мс із кроком 20 мс. ІУО синусового скорочення значно відрізнявся від ІУО ППС та ІУО ППСПСП - 58,3 +- 1,2, 68,5 +- 2,3 і 69,5 +- 1,8 мл/м<^>2 відповідно, між ІУО ППС та ІУО ППСПСП відмінності були відсутні. При порівнянні ІУО ППСПСП із двох локалізацій виявлено відсутність відмінностей за ідентичних інтервалів зчеплення екстрастимулу. На підставі результатів, отриманих у першій групі пацієнтів, створено модель, яка надала змогу достовірно проводити дослідження у другій групі. У цій групі пацієнтів за екстрастимуляції шлуночків з інтервалом зчеплення 550 мс відбувалось підвищення внутрішньопередсердного тиску (ВПТ), яке не залежало від інтервалу зчеплення наступного передсердного екстрастимулу. Однак за стимуляції шлуночків екстрастимулом з інтервалом зчеплення 450 і 350 мс реєстрували підвищення ВПТ до більших значень. Таке явище спостерігали за широкого діапазону передсердних екстрастимулів (40 - 300 мс). Найбільше підвищення ВПТ зафіксовано за шлуночкової екстрастимуляції з інтервалом зчеплення 350 мс у 9 (70 %) пацієнтів і 450 мс - у 4 (30 %). Встановлено, що систола передсердь у разі закритих атріовентрикулярних клапанів призводить до порушень гемодинаміки у пацієнтів з частою ідіопатичною ШЕ. Осіб, схильних до порушення гемодинаміки та потенційного виникненя ШЕ-індукованої дисфункції ЛШ можна розпізнати за даними звичайної 12-канальної електрокардіограми за допомогою ретельного аналізу інтервалу зчеплення ШЕ та часу ретроградного проведення ШЕ. Предиктором цього явища може бути інтервал зчеплення ШЕ менше ніж 500 мс і початок ретроградної Р-хвилі менше ніж через 300 мс після ШЕ.

Цель работы - проанализировать отдаленные результаты эндоваскулярной эмболизации (ЭВЭ) мешотчатых аневризм у пациентов, прооперированных в геморрагический период. Проанализированы результаты хирургического лечения 120 пациентов с интракраниальными аневризмами, прооперированных в геморрагический период на базе нейрохирургического отделения Запорожской областной клинической больницы в 2008 - 2015 гг. с применением ЭВЭ отделяемыми спиралями. Все пациенты прошли стандартное ангиографическое послеоперационное обследование через 3 мес и 1 год после операции. Разрыв аневризмы в 61 (50,83 %) наблюдении проявился изолированным субарахноидальным кровоизлиянием (САК) , в 59 (49,17 %) - САК с паренхиматозным или вентрикулярным компонентом. Реконструктивные оперативные вмешательства выполнены во всех случаях. Степень инициальной окклюзии аневризм: тотальная окклюзия - 96 (80 %) случаев, остаточная шейка - 22 (18,4 %), частичная окклюзия - 2 (1,6 %). Через 3 мес в 2,5 % случаев выявлена частичная реканализация полости аневризмы, в 85,7 % - тотальная окклюзия, в 14,3 % - окклюзия с остаточной шейкой, через 1 год в 86,5 % случаев - тотальная окклюзия, в 13,5 % - с остаточной шейкой. Смертность составила 11,6 %. Сделаны выводы, что ЭВЭ внутричерепных аневризм - один из эффективных методов профилактики повторного аневризматического интракраниального кровоизлияния. Тяжесть соматического состояния, сроки оперативного вмешательства в геморрагический период, анатомия магистральных артерий шеи и "материнских" артерий не являются лимитирующим фактором при выборе эндоваскулярной технологии лечения, однако обусловливают вероятность неблагоприятного исхода заболевания. Применение протекционных стентов позволяет добиться радикальной окклюзии аневризм с широкой шейкой.

Мета дослідження - розробити спосіб визначення церебрального перфузійного тиску (ЦПТ) у різних судинних басейнах під час ендоваскулярних нейрорентгенохірургічних втручань, що надасть змогу об'єктивно встановлювати рівень церебральної перфузії. У 36 хворих проведено інвазивне вимірювання артеріального тиску (АТ) у внутрішній сонній артерії (ВСА) і в артерії, яка несе аневризму, з них у 22 випадках - у А1-сегменті передньої мозкової артерії (ПМА), у 14 - у М1-сегменті середньої мозкової артерії (СМА). Встановлено, що найточнішим параметром, незалежно від способу вимірювання, зокрема неінвазивного, є середній артеріальний тиск (САТ). Різниця у САТ у ВСА та інтракраніальних сегментах становила в середньому 22,7 +- 2,8 мм рт. ст. Різниця між САТ, виміряним інвазивно у ВСА та інтракраніальних сегментах А1 і М1, не залежала від локалізації вимірювань у порожнині черепа. За сприятливого перебігу захворювання тиск у А1-сегменті становив у середньому(73,0 +- 2,9 мм рт. ст., а за несприятливого 62,1 +- 3,8 мм рт. ст. Якщо різниця тиску в С1-сегменті ВСА і А1-сегменті знаходиться у зоні високих результатів, тобто вищих від 75-ї персентилі, і становить понад 40 мм рт. ст., то ризик ішемії та несприятливого результату лікування є максимальним. За аневризмів у басейні СМА достовірних відмінностей не спостерігали. В М1-сегменті за сприятливого перебігу САТ становив у середньому 91,2 +- 11,0 мм рт. ст., а за несприятливого - 88,2 +- 6,6 мм рт. ст. Різниця між тиском, виміряним на плечовій артерії і в інтракраніальних сегментах А1 за аневризмів у басейні ПМА у групах сприятливого та несприятливого перебігу захворювання становила відповідно 29,4 +- 5,5 і 29,4 +- 4,0 мм рт. ст., а в М1-сегменті за аневризмів у басейні СМА - 25,6 +- 5,5 і 16,8 +- 3,8 мм рт. ст. відповідно. Тому для встановлення рівня ЦПТ необхідно проводити комплексне вимірювання АТ, яке передбачає неінвазивний моніторинг на плечовій артерії, інвазивне вимірювання в екстра- та інтракраніальних сегментах мозкових артерій. Достовірну прогностичну інформацію у разі аневризм у басейні ПМА можна отримати при вимірюванні тиску в А1-сегменті: інтраопераційний вияв гіпоперфузії у вигляді зростання різниці у САТ, виміряному в екстра- та інтракраніальних сегментах, має несприятливе прогностичне значення. Зроблено висновки, що пряме вимірювання АТ у магістральних артеріях головного мозку в порожнині черепа і за його межами протягом проведення ендоваскулярного нейрорентгенохірургічного втручання надає змогу встановити ЦПТ без додаткової травматизації пацієнта та втрати часу. Отримані під час інтраопераційного вимірювання тиску дані надають додаткову діагностичну і прогностичну інформацію. САТ, виміряний у А1-сегменті за аневризмів у басейні ПМА, за подальшого несприятливого перебігу захворювання є достовірно нижчим, ніж за сприятливого.

Мета роботи - визначити вірогідні чинники ризику, які впливають на перебіг нозокоміального менінгіту (НКМ) у хворих з черепно-мозковою травмою (ЧМТ) у ранній період. Проведено проспективне клініко-мікробіологічне дослідження потерпілих з ЧМТ, які перебували на лікуванні у Київській міській клінічній лікарні швидкої медичної допомоги у 2009 - 2011 рр. У 31 (2 %) пацієнта з ізольованою тяжкою та середньої тяжкості ЧМТ у ранній період розвинувся НКМ. Установлено чинники ризику несприятливого перебігу НКМ: пов'язані зі станом організму (вік понад 60 років, супутня соматична та ендокринна патологія, комбінація нозокоміальних інфекцій, перебування в стані алкогольного сп'яніння), пов'язані з травмою (проведення ургентного оперативного втручання, порушення свідомості 8 балів за шкалою коми Глазго і менших, лікворея, надання спеціалізованої допомоги пізніше 24 год, повторна ЧМТ), пов'язані з інтраопераційними особливостями (об'єм крововтрати понад 1 л, тривалість операції понад 2 год, хірургічний доступ крізь слизові оболонки). Зі збільшенням кількості чинників ризику НКМ прогресивно збільшується летальність хворих. Достовірно несприятливий перебіг НКМ зумовлювали порушення свідомості менше ніж 8 балів за шкалою коми Глазго і надання спеціалізованої нейрохірургічної допомоги пізніше 24 год. Зроблено висновок, що необхідно враховувати чинники ризику несприятливого перебігу НКМ у ранній період ЧМТ, що надасть змогу зменшити тривалість лікування та летальність.

Мета роботи - поліпшити діагностику аневризм головного мозку з використанням рентгенконтрастних методів дослідження, вивчити співвідношення варіантів будови Вілізієвого кола з наявністю аневризм і визначити тактику ведення хворих. Проведено 310 церебральних ангіографій. Усі хворі були госпіталізовані з приводу гострого порушення мозкового кровообігу у вигляді субарахноїдального або субарахноїдально-паренхіматозного крововиливу. Хворих розподілили на дві групи: контрольну з класичною будовою Вілізієвого кола (224 (72,3 %) пацієнта) та основну з іншими варіантами його будови (86 (27,7 %) пацієнтів). Вік хворих становив від 17 до 77 років, середній вік - 50,1 +- 12,0 років. Під час госпіталізації клінічний стан пацієнтів оцінювали за шкалою Hunt-Hess. Усім пацієнтам проводили церебральну ангіографію на рентгенівській агіографічній системі з динамічним пласким детектором "Siemens" Axiom Artis dFC. В контрольній групі у басейні передньої мозкової (ПМА) та передньої сполучної артерій аневризми виявлено у 69 осіб (40 чоловіків і 29 жінок), у басейні середньої мозкової артерії (СМА) - у 32 (16 чоловіків і 16 жінок), у басейні внутрішньої сонної артерії (ВСА) - у 35 (19 чоловіків - 16 жінок), у вертебробазилярному басейні (ВББ) - у 9 (5 чоловіків і 4 жінки). В основній групі з 86 у 60 осіб особливості будови Вілізієвого кола виявлено в басейні ПМА-ПСА (42 чоловіка та 18 жінок), в каротидному басейні у 10 осіб (6 чоловіків і 4 жінки), в басейні СМА у 9 осіб (6 чоловіків і 3 жінки), в ВББ у 7 осіб (5 чоловіків і 2 жінки). У дослідженні спостерігались наступні особливості будови: трифуркації СМА; гіпоплазія або аплазія ПМА, ЗМА; фетальний тип будови або відсутність ЗСА; біфуркація ПМА в сегменті А1; відсутність А1 сегменту ПМА з розташуванням біфуркації ВСА в сегменті C1a. Аневризми виявлено у 33 осіб в басейні ПМА-ПСА (22 чоловіки та 11 жінок), у басейні ВСА - 9 аневризм (4 чоловіка та 5 жінок), у басейні СМА - у 3 осіб (2 чоловіка та 1 жінка) та у ВББ - у 9 осіб (3 чоловіка та 6 жінок). Отримані результати дослідження підтверджують, що дана патологія є найбільш поширеною у людей працездатного віку, а саме від 35 до 60 років і згідно з отриманими статистичними даними вірогідність наявності артеріальних аневризм судин головного мозку є більшою у хворих із некласичною будовою Вілізієвого кола: p = 0,0006. Зроблено висновки, що артеріальні аневризми головного мозку уражують осіб працездатного віку, найчастіше - хворих з некласичною будовою Вілізієвого кола. Зазначено, що наявність варіантів розвитку Вілізієвого кола може бути підставою для додаткового пошуку аневризм артерій головного мозку та проведення контрольної церебральної ангіографії, що надає змогу запобігти субарахноїдальним та субарахноїдально-паренхіматозним крововиливам.

Мета роботи - вивчити використання сучасних ендоваскулярних методів, зокрема асистувальну техніку (АТ) (балон, стент), подвійну катетеризацію (ПК) та потікспрямовувальні засоби (ПСЗ) для правильного вибору тактики у лікуванні хворих зі складними внутрішньочерепними аневризмами (СВЧА). Проаналізовано результати лікування у 2011 - 2015 рр. у Центрі високих медичних технології Університетської Клініки (м. Тбілісі, Грузія) 80 пацієнтів (37 (46,25 %) чоловіків і 43 (53,75 %) жінки) з 85 СВЧА з використанням сучасних ендоваскулярних методів, зокрема, АТ (балон, стент), ПК і ПСЗ. Середній вік пацієнтів становив 46 років. Тип I (тотальне виключенння за модифікованою шкалою Raymond-Roy) досягнуто у 46 (58,9 %) випадках, тип II - у 26 (33,3 %), тип III - у 6 (7,8 %). У 7 випадках було імплантовано потікспрямовувальні стенти. Як інтраопераційна, так і контрольна ангіографія (через 6 - 24 міс після операції) показала, що балон-асистенція та ПК надають змогу досягти максимальної оклюзії та стабільності спіралей у порожнині аневризми. При використанні стент-асистенції у більшості випадків за аневризмів середнього розміру, навіть за неповної оклюзії на контрольній ангіографії виявляли повну оклюзії та стабільність спіралей. Сучасні ендоваскулярні методи, зокрема АТ (балон, стент), ПК і ПСЗ, за умов правильного підбору хворих зі СВЧА надає змогу вирішити проблему з мінімальним ризиком, обрати кращий спосіб лікування та поліпшити кінцевий результат.

Мета роботи - покращити результати лікування хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК). Ендоваскулярні втручання виконано у 8-ми хворих з КІНК за мультифокального ураження із залученням клубово-стегнового сегмента. Чоловіків було 6, жінок - 2. Середній вік пацієнтів - (67,0 +- 4,3) року. У 4-х хворих виявлено гнійно-некротичні ураження стопи, які потребували хірургічного втручання. Аксилярний артеріальний доступ застосовано у 5-ти хворих, стегновий ретроградний контралатеральний - у 2-х. В 1-го пацієнта втручання виконано двохетапно іпсилатерально стегновим ретроградним та антеградним доступом. У 4-х хворих проведено втручання на клубовому, стегново-підколінному та гомілковому сегменті, ще у 4-х - на клубовому та стегново-підколінному сегменті. У всіх випадках застосовано ангіопластику. У 6-ти хворих також виконано стентування у клубово-стегновому сегменті. Ангіографічного та клінічного ефекту досягнуто в усіх випадках. В 1-му випадку ангіопластика поверхневої стегнової артерії була невдалою внаслідок кальцинозу, однак за рахунок успішної ангіопластики у клубовому сегменті досягнуто позитивного клінічного ефекту. У хворих з гнійно-некротичними ураженнями стопи у подальшому виконано некректомію, яку в 3-х випадках доповнили аутодермопластикою. У пізні строки ампутацію на рівні гомілки проведено в 1-го пацієнта, на рівні стегна - теж в 1-го. Висновки: перший досвід використання ендоваскулярних втручань для лікування хворих з КІНК за мультифокального ураження із залученням клубово-стегнового сегмента свідчить про перспективність методу.

Цель работы - улучшить результаты лечения метастатических опухолей головного мозга путем оптимизации применения лучевой и химиотерапии в послеоперационный период на основе результатов анализа клинических данных и качества жизни пациентов. В про- и ретроспективном рандомизированном лонгитюдном исследовании с участием 83-х пациентов (средний возраст - 56 (52; 63) лет) с метастатическими опухолями головного мозга (T1 - T3, N0 - N2, M1, G2 - G3), исходящими из новообразований легких, молочной железы, кожи, почек, яичников, матки, толстой кишки, тимуса, влагалища, изучены клинические показатели и качество жизни в течение 1 года после разных комбинаций нейрохирургического лечения, радио- и химиотерапии. Выявлены следующие особенности течения послеоперационного периода у пациентов с метастатическими опухолями головного мозга: без последующей специфической противоопухолевой терапии - сравнительно более медленный темп нормализации клинических данных и качества жизни, минимальная 1-годичная выживаемость (46 %), частота рецидивов 11 %, малая позитивная динамика качества жизни, в основном за счет улучшения психического статуса, на фоне негативной динамики социальной активности; при использовании радиотерапии - быстрая ранняя позитивная динамика неврологической симптоматики, выживаемость - 56 %, частота рецидивов - 11 %, незначительная положительная динамика качества жизни преимущественно за счет физического статуса; при использовании химиотерапии - задержка клинического эффекта лечения и улучшения качества жизни (преимущественно за счет социального компонента) до 6-го месяца, относительный показатель выживания - 63 %, наивысшая частота рецидивов - 13 %; при комбинированном применении лучевой и химиотерапии - наивысшие показатели позитивной динамики неврологических симптомов и выживаемости (100 %), отсутствие рецидивов опухолей. Выводы: лучшие показатели позитивной динамики неврологических симптомов, выживаемости и отсутствие рецидивов опухолей характерны для комбинированного применения нейрохирургического, радиационного и химиотерапевтического лечения.

Відомо, що ендоваскулярна емболізація мішкоподібних аневризм судин головного мозку в гострий період часто супроводжується інтра- і післяопераційними ускладненнями, які значно підвищують рівень смертності й інвалідизації пацієнтів. Знання причин і характеру цих ускладнень допомагає нейрохірургу проводити активну їх профілактику та ефективно з ними боротися. Наведено приклади інтраопераційного усунення ускладнень, які виникли під час виконання ендоваскулярних операцій у 2-х пацієнтів із мішкоподібними аневризмами церебральних артерій. Ускладнення, пов'язані з поломкою інструментарію, виникають зазвичай непрогнозовано і загрожують розвитком незворотних порушень кровопостачання, зокрема, головного мозку. Своєчасне використання технічних засобів та прийомів надає змогу видалити уламки інструментів. Послідовність застосування засобів і прийомів визначають під час операції, вони залежать від типу та локалізації чужорідного об'єкта. У разі трубчастих тіл, наприклад, фрагментів катетерів, ефективним ендоваскулярним засобом видалення із судинного русла є їх катетеризація мікропровідником і фіксація на балоні, що дає змогу уникнути розширених судинних втручань.

Цель работы - изучить особенности церебральной гемодинамики до и после эндоваскулярных операций при критических стенозах мозговых артерий для повышения эффективности лечения больных с окклюзионно-стенотическими поражениями сосудов головного мозга. Проанализированы результаты обследования и лечения 183 больных с хирургически значимыми стенотическими изменениями в сосудах, кровоснабжающих головной мозг, которые находились на лечении в ГУ "Научно-практический Центр эндоваскулярной нейрорентгенохирургии НАМН Украины" в период с 2001 по 2016 гг., из них у 67 выявлено критическое сужение просвета артерии. Всем больным проводили эндоваскулярное лечение - ангиопластику и стентирование церебральных артерий. Протокол обследования предусматривал анализ неврологического статуса, лабораторные исследования, электрокардиографию, компьютерную или магнитно-резонансную томографию, ультразвуковое исследование эктра- и интракраниальных артерий, церебральную ангиографию. Изучены особенности церебральной гемодинамики до и после эндоваскулярных операций у 183 больных со стенотическими атеросклеротическими поражениями экстракраниальных сосудов головного мозга. Установлено, что наибольшие изменения церебральной гемодинамики были характерны для больных с критическими стенозами. У 23 больных коллатеральный кровоток был компенсирован из другого (контралатерального) бассейна за счет Виллизиевого круга. У этих больных практически не наблюдали клинических проявлений гиперперфузии. У 44 (65,7 %) больных с критическими стенозами выявлены нарушения коллатеральной компенсации мозкового кровотока, у 19 из них после реваскуляризации зарегистрировали развитие синдрома церебральной гиперперфузии разной выраженности. Выявлена взаимосвязь между особенностями церебрального кровотока и риском возникновения гиперперфузионного синдрома. Группу риска составляют больные с критическими стенозами одной или нескольких артерий при наличии окклюзии или стеноза других магистральных артерий. Сделаны выводы, что критические стенозы церебральных артерий вызывают выраженные изменения церебральной гемодинамики с нарушениями коллатеральной компенсации мозкового кровотока. Церебральная ангиография и ультразвуковое исследование позволяют оценить наличие и варианты коллатеральной компенсации кровотока у больных с критическими стенозами и на основание этих данных с высокой вероятностью прогнозировать развитие синдрома церебральной гиперперфузии. Эффективность и прогноз эндоваскулярного лечения зависят от своевременной диагностики нарушений церебральной гемодинамики в до- и послеоперационный период с последующим динамическим наблюдением за больными.

Проанализированы особенности анестезиологического пособия при нейрорентгено эндоваскулярных оперативных вмешательствах. При анестезиологическом обеспечении эндоваскулярных операций используют препараты короткого действия, обеспечивающие быстрое и спокойное засыпание, а также пробуждение больного, адекватную защиту от боли, хорошую управляемость. Не менее важным требованием является быстрота восстановления сознания и психического статуса пациента, что определяет безопасный перевод больного в палату. Во время внутрисосудистых интракраниальных вмешательств в качестве анестезиологического пособия можно использовать как общую анестезию, так и седацию в сочетании с анальгезией. Выбор метода анестезии зависит от способа эмболизации сосудистой патологии ЦНС, а также от индивидуальных особенностей пациента. Во время проведения нейрохирургических рентгеноэндоваскулярных вмешательств анестезиолог должен обеспечить контроль и необходимую коррекцию АД, создать благоприятные условия для проведения операции, обеспечить защиту мозга от ишемии при ларингоскопии и интубации трахеи после выключения сознания. Индивидуальный подход к выбору вариантов анестезиологического пособия, в зависимости от остроты процесса и состояния больного, позволил уменьшить интра- и периоперационные осложнения эндоваскулярных вмешательств у пациентов с цереброваскулярной патологией.

Описано випадок одноетапного комбінованого ендоваскулярного та мікрохірургічного лікування за поєднання мішкоподібної аневризми (МПА) супракліноїдного відділу правої внутрішньої сонної артерії (СА) та краніоорбітальної пухлини (менінгіоми) зліва у хворої віком 60 років. Хворій під внутрішньовеним наркозом із штучною вентиляцією легень одноетапно виконано пришийкову реконструктивну оклюзію МПА внутрішньої сонної артерії зліва з використанням балон-асистенції та субтотальну емболізацію пухлини гістоакрілом із басейну лівої зовнішньої СА. Не перериваючи анестезії, проведено тотальне мікрохірургічне видалення пухлини з пластикою латеральної стінки орбіти титановою сіткою. Хірургічне лікування МПА судин головного мозку у разі поєднання з інтракраніальними пухлинами здійснюють першочергово, оскільки вони є предикторами геморагії. Одноетапні комбіновані хірургічні втручання надають змогу виконати радикальнішу емболізацію з заповненням строми пухлини емболізатом у більшому розведенні для запобігання ризику відстрочених некротичних реакцій та реваскуляризації. Комбіноване ендоваскулярне і мікрохірургічне лікування поєднаної нейрохірургічної судинної та онкопатології надає змогу проводити одночасні операції та зменшити загальнохірургічні ризики.

Цель работы - разработать оптимальный алгоритм обследования и тактику хирургического лечения пациентов с фибромускулярной дисплазией магистральных артерий головы. В Днепропетровской областной клинической больнице им. И. И. Мечникова за последние 5 лет обследованы 17 пациентов с фибромускулярной дисплазией (ФМД) в возрасте от 21 до 59 лет. В 16 наблюдениях выявлены ишемические инсульты и транзиторные ишемические атаки. Один пациент госпитализирован с клиникой субарахноидального кровоизлияния вследствие разрыва ассоциированной с ФМД интракраниальной аневризмы. Пяти пациентам с ФМД выполнены эндоваскулярные операции посредством имплантации стентов в пораженные ФМД сегменты. Три пациента отказались от эндоваскулярного лечения. Одна пациентка не была прооперирована из-за тяжести состояния. Девяти пациентам хирургическое лечение не было рекомендовано. Функциональный исход после хирургических вмешательств оценивали по модифицированной шкале Рэнкина. Разработан алгоритм отбора пациентов с ФМД для хирургического лечения. При ФМД II типа стентирование выполняли с использованием устройства проксимальной противоэмболической защиты. Результаты эндоваскулярного лечения ФМД церебральных артерий во всех случаях были хорошими (0 степень по модифицированной шкале Рэнкина). В группе, в которой риск клинического проявления ФМД церебральных артерий был оценен как низкий, повторных клинических проявлений ФМД не отмечено. В группе отказавшихся от хирургического лечения 1 (33,3 %) пациент с ФМД III типа в позвоночной артерии умер от повторного ишемического инсульта в стволе головного мозга. Выводы. Разработанный нами алгоритм обследования пациентов с ФМД церебральных артерий позволил определить оптимальную тактику лечения ФМД церебральных артерий разного типа. Оценка ангиографических данных о коллатеральном церебральном кровотоке, данных компьютерно-томографической перфузиографии о степени перфузионного дефицита в разных церебральных бассейнах и напряженности компенсаторных реакций позволяет определить необходимость проведения хирургической реконструкции пораженной церебральной артерии при ФМД II типа. При ФМД III типа наличие ангиографических признаков артериальной диссекции и задержки кровотока в псевдоаневризме указывают на необходимость хирургической реконструкции пораженной ФМД церебральной артерии. Использование систем проксимальной противоэмболической защиты при эндоваскулярной реконструкции церебральной артерии при ФМД II типа позволяет избежать эмболии в дистальное церебральное русло и развития ишемических интраоперационных осложнений. Эндоваскулярная реконструкция церебральных артерий с использованием стентов при ФМД II и III типа позволяет достичь хороших результатов хирургического лечения.

Цель работы - повысить информационную ценность комплексной диагностики детей с нарушением слезоотведения при помощи трансканаликулярной видеоэндоскопической дакриоскопии и мультиспиральной рентгенконтрастной компьютерной томографии. Проведен анализ компьютерных томограмм с контрастированием слезоотводящих путей и видеограмм трансканаликулярной дакриоэндоскопии у 52 детей с рецидивирующим дакриоциститом. По данным компьютерной томографии установлено, что большой и среднего размера слезный мешок имели 32 ребенка, из них стеноз в верхней части носослезного протока - 11 детей, стеноз в нижней части - 25 детей, стриктуру в этой части носослезного протока - 16 детей. Результаты трансканаликулярной видеоэндоскопической дакриоскопии дополнили данные о характере патологии за счет визуализации особенностей ткани в месте полной или частичной обструкции и состояния окружающей ее слизистой оболочки в носослезном протоке. Выводы: компьютерная томография с контрастированием слезоотводящих путей позволяет получить точное представление о конфигурации их просвета и смоделировать изображение всей системы слезоотведения (объемно-поверхностная или 3D-реконструкция). Использование компьютерной томографии в комбинации с эндоскопической трансканаликулярной дакриоскопией повышает уровень дооперационного обследования детей и позволяет свести до минимума частоту рецидива заболевания в послеоперационный период.

Мета роботи - вивчити особливості клініко-неврологічних виявів розриву артеріальних аневризм головного мозку, ускладнених ліквородинамічними порушеннями. Проведено ретроспективне (2009 - 2014) когортне дослідження в паралельних групах результатів хірургічного лікування 245 хворих з розривом артеріальної аневризми (АА) головного мозку у гострий період гострого порушення мозкового кровообігу за геморагічним типом. Чоловіків 145 (59,2 %), жінок - 100 (40,8 %). Вік хворих - від 20 до 76 років. Розвиток порушень ліквороциркуляції діагностовано за клінічними та нейровізуалізаційними даними (мультиспіральна компіютерна та магнітно-резонансна томографія головного мозку) у всіх хворих у різні строки гострого порушення мозкового кровобігу. До першої групи віднесено 74 (30,2 %) пацієнтів, у яких на момент госпіталізації явища оклюзійної гідроцефалії були відсутні, до другої - 171 (68,8 %) пацієнта з наявністю оклюзійної гідроцефалії у дебюті захворювання. За співвідношенням чоловіків та жінок групи не відрізнялися. Для оцінки клінічного стану хворих використано шкалу Hunt-Hess, шкалу ком Глазго (ШКГ) та World Federation of Neurological Surgeons Grading System for Subarachnoid Hemorrhage (WFNS SAH grading scales). Встановлено типові клініко-неврологічні вияви розривів АА головного мозку з ліквородинамічними порушеннями: головний біль у дебюті захворювання, який супроводжувався нудотою, блюванням, - 158 (64,5 %) випадків, з подальшим порушенням свідомості - 202 (82,4 %), III - IV ступінь тяжкості стану за Hunt-Hess - 183 (74,7 %) випадки, з них 102 (41,6 %) з тяжкими та 75 (23,3 %) з вкрай тяжкими неврологічними розладами за National Institute of Health Stroke Scale. У 67 (27,3 %) хворих у строки від 3 до 14 тиж після розриву АА розвинулася хронічна арезорбтивна гідроцефалія. Її клінічна картина характеризувалася прогресуючою деменцією у 67 (100,0 %) пацієнтів, порушеннями ходи та парезами - у 46 (68,6 %), порушеннями функції тазових органів за типом нетримання сечі - у 21 (31,3 %), поглибленням ініціальної вогнищевої неврологічної симптоматики - у 23 (34,3 %) хворих. Висновки: клініко-неврологічні вияви ліквороциркуляції та їх динаміка у періопераційний період лікування артеріальних аневризм головного мозку визначають напрям та інтенсивність медикаментозного лікування, а також показання до вчасного адекватного хірургічного лікування гідроцефалії.

Мета роботи - оцінити ранні клінічні вияви та можливості ранньої діагностики гормонально неактивної аденоми гіпофіза. Протягом 2012 - 2014 рр. в Інституті нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України за даними магнітно-резонасної томографії виявлено 236 пацієнтів з аденомами гіпофіза без специфічних клінічних виявів захворювання (зорових, ендокринних та неврологічних розладів). Результати. 154 (65,2 %) хворих прооперовано по онкологічним показам (наявність екстраселярного інвазивного росту пухлини або пухлинна прогресія, підтверджена обстеженнями в динаміці). 63 (26,7 %) хворих нині перебувають під спостереженням і не мають ознак прогресування захворювання чи росту пухлини протягом 6 - 26 міс. Висновки: гормонально неактивна аденома гіпофіза може не проходити певні стадії перебігу захворювання, що призводить до пізньої діагностики. Найпізніше діагностують аденоми гіпофіза з ретроселярним ретрохіазмальним поширенням при передньому положенні перехресту зорових нервів. Значна частина гормонально неактивних аденом гіпофіза - це інциденталоми, які не виявляють пухлинної прогресії, тому тактика спостереження є виправданою на етапі мікро- та ендоселярних новоутворень.

Мета роботи - розробити оптимальну тактику лікування супратенторіальних каверном головного мозку, які виявляються крововиливом. В дослідження залучено 21 пацієнта, які лікувалися у період з грудня 2010 р. до лютого 2015 р. на базі трьох клінік. В 11 (52,4 %) випадках каверноми розташовувалися поверхнево в одній із часток головного мозку, у решті випадків мали глибинну локалізацію. У 17 (81,0 %) пацієнтів видалено каверноми. Хірургічне втручання проведено 10 пацієнтам з поверхневими та 7 з глибинними каверномами головного мозку. Віддалені результати хірургічного лікування супратенторіальних каверном є задовільними - 15 (88,2 %) пацієнтів не мають неврологічного дефіциту (GOS V). Незначний неврологічний дефіцит (GOS IV, пацієнт не потребує сторонньої допомоги) виявлено в 1 (5,9 %) пацієнтки з поверхневою каверномою. Єдина пацієнтка, яка потребувала сторонньої допомоги (GOS III), належала до групи пацієнтів з глибинними каверномами. Висновки: консервативна тактика лікування є доцільною у пацієнтів із супратенторіальними каверномами глибинної локалізації за відсутності неврологічної симптоматики. Хірургічне лікування хворих з поверхневими супратенторіальними каверномами є ефективним та безпечним.

Мета дослідження - одержати глибинний розподіл дози у воді для фотонів та електронів від лінійного прискорювача та обгрунтувати можливості використання магнітного поля для зміни біологічної ефективності випромінювання. За допомогою пакета EGSnrc/BEAMnrc створено модель лікувальної голови лінійного прискорювача Siemens Oncor з мультипелюстковим коліматором. Моделювання виконано для моноенергетичних фотонних та електронних пучків. Експериментальне вимірювання розподілу проводили за допомогою іонізаційної камери Semiflex для фотонів та плоскопаралельної камери Маркуса для електронів. Одержано глибинні розподіли дози у воді для електронів та фотонів. Змодельовано треки дельта-електронів у мікродозиметричному варіанті. Обгрунтовано ідею підвищення коефіцієнта відносної біологічної ефективності випромінювання. Висновок: використання магнітного поля в радіохірургії для зміни лінійної передачі енергії вторинних заряджених частинок - перспективний і потужний метод керування поглиненою дозою.

Мета - встановити критерії високого ризику першого розриву аневризми судин головного мозку на підставі ретроспективного аналізу даних додаткових обстежень. Проведено аналіз даних додаткових методів обстеження (комп'ютерно-томографічна, магнітно-резонансна та селективна церебральна ангіографія) у 2009 - 2012 рр. 70 пацієнтів з нерозірваними аневризмами і 39 з розірваними аневризмами, що спричинило внутрішньочерепний крововилив. Визначали такі параметри як вік пацієнта, локалізація і розмір аневризми, ангіографічні ознаки її розриву та морфологічні особливості. Середній вік пацієнтів з вперше виявленою нерозірваною аневризмою - (50,0 - 2,0) роки, пацієнтів, у яких підтверджено діагноз внутрішньочерепного крововиливу внаслідок розриву аневризми судин головного мозку, - (<$E 53,9~symbol С~2,3>) року. Розмір нерозірваних аневризм у середньому становив (<$E 4,9~symbol С~0,6)~times~(3,8~symbol С~0,5>) мм, розірваних - (<$E 6,7~symbol С~1,1)~times~(5,2~symbol С~0,9>) мм. Співвідношення розміру тіла нерозірваної аневризми і ширини шийки - <$E 2,2~symbol С~0,3>, у разі розірваної аневризми - <$E 2,7~symbol С~0,4>. Локалізація нерозірваних аневризм була такою: внутрішня сонна артерія - 68,6 % випадків, передня мозкова артерія - 14,3 % випадків, середня мозкова артерія - 12,9 % випадків, основна і хребтова артерії - 4,2 % випадків, розірваних - відповідно 25,6, 41,0, 28,2 і 5,2 % випадків. Висновки. Комп'ютерно-томографічна і магнітно-резонансна ангіографія дає змогу діагностувати аневризми судин головного мозку в догеморагічний період. Визначення тактики лікування грунтується на ймовірності розриву аневризми, проте досі не існує надійних критеріїв для стратифікації всіх імовірних ризиків відмови від хірургічного лікування. За нашими даними, можна виділити такі чинники ризику першого розриву аневризми: її локалізація в басейні передньої мозкової артерії, розмір аневризми (<$E 6,7~symbol С~1,1)~times~(5,2~symbol С~0,9>) мм і більше.

Пациент с острым субарахноидальным кровоизлиянием доставлен в эндоваскулярный центр. По данным селективной церебральной ангиографии - окклюзия обеих позвоночных артерий (ПА) в V4-сегментах и окклюзия основной артерии, гипоплазия правой позвоночной артерии. Проведена операция, состоящая из трех эндоваскулярных техник реканализации при остром тромбозе церебральных артерий: тромбэкстракции, тромбаспирации и селективного внутриартериального тромболизиса - позволило добиться оптимального результата. В эндоваскулярных центрах необходимо владеть всем арсеналом инструментов, средств и техник для эндоваскулярной реканализации церебральных артерий для достижения оптимального результата лечения ишемического инсульта в острейшую фазу, связанного с тромбозом церебральных артерий. Необходимо оптимизировать систему лечебно-диагностической помощи на этапах до госпитализации в специализированные стационары и приемно-диагностических отделений специализированных стационаров, с созданием протоколов, позволяющих своевременно определить показания и выполнить реканализацию церебральных артерий при острых их тромбозах в пределах терапевтического окна.