Цель исследования - изучить ранние и отдаленные результаты запланированных и незапланированных деконструктивных окклюзий аневризм, выпадений спиралей и миграции их по сосудистому руслу. Исследование проведено в группе из 824 больных с 919 аневризмами, прооперированными эндоваскулярно в период с 2002 по 2013 гг. В целом выполнена 51 (6,2 %) деконструктивная окклюзия: 31 (3,8 %) запланированная и 20 (2,4 %) незапланированных операций по поводу выпадения и миграции спиралей с последующей окклюзией сосуда. В 13 (1,6 %) случаях выпадение спирали и в 5 (0,6%) - миграция спиралей не привели к окклюзии сосуда. Только спирали были использованы в 853 (92,8 %) случаях выключения аневризм без вспомогательных техник. В 38 (4,5 %) случаях нестабильная позиция спиралей вызвала их миграцию или окклюзию сосуда в месте локализации аневризмы. Состояние пациентов после запланированной деконструкции, выпадения спирали без окклюзии и миграции спирали было стабильным, без неврологического дефицита (100 % положительных результатов). В группе пациентов с незапланированной деконструктивной окклюзией аневризм было 2 (10 %) случая легкого неврологического дефицита, 3 (15 %) случая инвалидизации и 2 (10 %) летальных исхода, в остальных случаях операция не вызвала осложнений. В отдаленные сроки наблюдения (5 лет и более) отмечен 1 (3,2 %) случай ишемического инсульта, 1 (3,2 %) случай кровоизлияния, 2 (6,4 %) случая реканализации артерий после запланированных деконструкций. Реканализация окклюзированной материнской артерии после выпадения спирали (незапланированная деконструкция) зафиксирована в 9 (45 %) случаях, реканализация с рецидивом в той же группе больных - в 4 (20 %). Выводы: деконструктивные операции являются технически наиболее простыми в исполнении и при учете всех аспектов их планирования должны оставаться в арсенале эндоваскулярного нейрорадиолога. Запланированные деконструкции - надежный и безопасный метод окклюзии мешковидных аневризм, в большинстве случаев отсутствуют осложнения и летальный исход. Незапланированные деконструкции проводят по поводу нестабильного положения спирали в аневризме. В 65 % случаев результаты положительные. Большинство осложнений, реканализаций и рецидивов возникают в первые 6 мес после окклюзии аневризмы.

Атеросклеротическое поражение сонных артерий - частая причина возникновения нарушения мозгового кровообращения. Выявить и оценить тяжесть стеноза артерий позволяют неинвазивные диагностические методики: дуплексное сканирование сонных артерий, магнитно-резонансная и компьютерно-томографическая ангиография. К малоинвазивным методам относится селективная рентгеноконтрастная цифровая субтракционная ангиография. Селективная ангиография является золотым стандартом в диагностике атеросклеротического поражения сонных артерий. Методика позволяет всесторонне оценить сосуды, которые кровоснабжают головной мозг и одновременно провести эндоваскулярную операцию. Дуплексное сканирование сонных артерий, магнитно-резонансная и компьютерно-томографическая ангиография показали высокую чувствительность и специфичность для диагностики стеноза сонных артерий по сравнению с рентгеноконтрастной цифровой субтракционной ангиографией. Ультразвуковое исследование - быстрое, относительно недорогое диагностическое исследование. Хотя результаты дуплексного сканирования сонных артерий могут сильно отличаться в разных лабораториях и у разных исследователей, чувствительность и специфичность этого исследования высокие. Проанализированы результаты собственных исследований и данные литературы относительно возможностей ультразвукового исследования при стенозах экстракраниальных артерий по сравнению с рентгеноконтрастной цифровой субтракционной ангиографией. Приведены возможные причины отличия результатов, полученных разными методами.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р636.770.3

Рубрики:

Хірургічне лікування порушень мозкового кровообігу

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

The objective - to investigate the results of endovascular devascularization of tumors to develop new approaches to the treatment of hypervascular neoplasms in neurooncology. Materials and Methods. There are 24 patients with diagnosis hypervascular intracranial tumors were operated in Scientific and Practical Center of Endovascular Neuroradiology of the NAMS of Ukraine in the period 2002 - 2011. The features of thetumors blood supply were studied and the volume of hemorrhage during tumor sirgical removal after preliminary devascularization evaluated. It was determined that the tumor blood supply from the External Carotid Artery basin in 21 (87,5 %) cases, 66,7 % of the afferent artery was a. maxillaris internalis. During removal of the tumor after embolization, the average hemprrhage was about 230 ml. Conclusіon: the results showed that the endovascular embolization of hypervascular intracranial tumors is safe and improves the results of microsurgical tumors removal by a significant reduction of the intraoperative hemorrhage, in some cases, embolization is the only treatment.

Мета роботи - вивчити використання сучасних ендоваскулярних методів, зокрема асистувальну техніку (АТ) (балон, стент), подвійну катетеризацію (ПК) та потікспрямовувальні засоби (ПСЗ) для правильного вибору тактики у лікуванні хворих зі складними внутрішньочерепними аневризмами (СВЧА). Проаналізовано результати лікування у 2011 - 2015 рр. у Центрі високих медичних технології Університетської Клініки (м. Тбілісі, Грузія) 80 пацієнтів (37 (46,25 %) чоловіків і 43 (53,75 %) жінки) з 85 СВЧА з використанням сучасних ендоваскулярних методів, зокрема, АТ (балон, стент), ПК і ПСЗ. Середній вік пацієнтів становив 46 років. Тип I (тотальне виключенння за модифікованою шкалою Raymond-Roy) досягнуто у 46 (58,9 %) випадках, тип II - у 26 (33,3 %), тип III - у 6 (7,8 %). У 7 випадках було імплантовано потікспрямовувальні стенти. Як інтраопераційна, так і контрольна ангіографія (через 6 - 24 міс після операції) показала, що балон-асистенція та ПК надають змогу досягти максимальної оклюзії та стабільності спіралей у порожнині аневризми. При використанні стент-асистенції у більшості випадків за аневризмів середнього розміру, навіть за неповної оклюзії на контрольній ангіографії виявляли повну оклюзії та стабільність спіралей. Сучасні ендоваскулярні методи, зокрема АТ (балон, стент), ПК і ПСЗ, за умов правильного підбору хворих зі СВЧА надає змогу вирішити проблему з мінімальним ризиком, обрати кращий спосіб лікування та поліпшити кінцевий результат.

Intrasaccular flow disruption is a new and innovative treatment for intracranial aneurysms. In the first clinical experience with WEB dual layer (WEB-DL), the indications for treatment were ruptured or unruptured, wide-neck bifurcation aneurysms often challenging for the endovascular treatment. Initial series of the literature have shown a high feasibility of the treatment with low morbidity and no mortality. Anatomical results show a high rate of adequate occlusion (complete occlusion and neck remnant), some neck remnants being in fact just opacification of the proximal recess of the device. New WEB devices were recently developed (WEB-SL and WEB-SLS) and their introduction in clinical practice wills potentially enlarged indications for this treatment.

Мета роботи - поліпшити результати транскраніального лікування хворих з артеріальними аневризми (АА) дистальних сегментів передньої мозкової артерії (ПМА) шляхом індивідуалізованого підходу до мікрохірургічного етапу оперативного втручання. Проведено ретроспективний аналіз 72 (100 %) випадків мікрохірургічного лікування хворих із 79 АА дистальних сегментів ПМА в Інституті нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України за період з 1998 до 2015 рр. Застосовано клінічні, лабораторні, інструментальні та статистичні методи дослідження. Більше половини (55 %) хворих при госпіталізації у стаціонар мали II - III ступінь тяжкості за модифікованою шкалою Hunt-Hess. У гострий період крововиливу прооперовано 83 % хворих. Інтракраніальний крововилив мав місце у 90 % хворих, ускладнені форми крововиливу - у 67 % хворих. Внутрішньомозкові гематоми (ВМГ) виявлено у 57 % пацієнтів. У 68 % випадках спостерігали латеральне, аксіальне або латеральне та аксіальне зміщення структур головного мозку (ГМ). У 30 % хворих діагностовано крововиливи з вентрикулярним компонентом. Висновки: при індивідуалізації мікрохірургічного етапу операції враховують: стан хворого, клінічні вияви захворювання, локалізацію АА на дистальних сегментах ПМА, зіставлення анатомічних характеристик АА (довжини і ширини аневризми, ширини шийки, спрямування купола, діаметра артерії, на якій вона розташована) з формою, об'ємом та щільністю ВМГ, анатомічними особливостями будови артеріального русла та венозної ланки ГМ. Індивідуалізація полягає у виборі оптимальної краніотомії, диференційованій послідовності щодо видалення ВМГ, виділенні відповідних сегментів ПМА та АА, застосуванні різних технік кліпування АА, забезпеченні інтраопераційного моніторингу кровоплину в ураженому аневризмою артеріальному сегменті та контролі радикальності деваскуляризації АА.

Мета роботи - визначити основні інтраопераційні ускладнення в хірургії артеріальних аневризм (АА) дистальних сегментів передньої мозкової артерії та методи їх профілактики. Проведено ретроспективний аналіз історій хвороб 47 пацієнтів (27 (57,4 %) жінок та 20 (42,6 %) чоловіків), які перебували на лікуванні в ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у період з 2005 до 2013 р. і були прооперовані з приводу АА дистальних сегментів передньої мозкової артерії. Вік хворих - від 24 до 68 років, середній вік - (<$E 43,1~symbol С~14,1>) року. В усіх спостереженнях захворювання виявлялося клінікою нетравматичного внутрішньочерепного крововиливу внаслідок розриву АА. При госпіталізації всім хворим проведено комплексне клініко-неврологічне обстеження. Для оцінки тяжкості стану хворих застосовували шкалу ком Глазго та шкалу Hunt-Hess. Інтраопераційні ускладнення виявлено у 13 (27,7 %) хворих: інтраопераційний розрив аневризми під час основного етапу операції - у 8, інтраопераційний набряк мозку - у 3, ретракційне пошкодження мозку з формуванням вогнища венозного інфаркту - у 2. У 5 із цих хворих виникли стійкі неврологічні порушення (геміпарез - у 3, моторна афазія - у 2), 7 пацієнтів виписано зі стаціонару у задовільному стані, 4 хворих померло. Висновки: основні інтраопераційні ускладнення в хірургії АА дистальних сегментів передньої мозкової артерії - інтраопераційний розрив аневризми, ішемія мозку, ретракційне пошкодження, неповне кліпування аневризми. Ефективними методами профілактики інтраопераційних ускладнень є використання адекватного хірургічного доступу, превентивне кліпування, індукована артеріальна гіпотензія. Застосування превентивного кліпування та індукованої артеріальної гіпотензії обмежене, оскільки ці методи є агресивним чинником пошкодження мозку.

Мета роботи - встановити кореляцію між ангіоархітектонікою артеріовенозних мальформацій центральних звивин головного мозку (АВМ ЦЗГМ) та клінічними виявами захворювання. Проаналізовано результаті лікування 95 хворих з АВМ ЦЗГМ, з них 57 (60 %) чоловіків, 38 (40 %) жінок, які перебували на лікуванні та обстеженні в ДУ "Науково-практичний Центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України" у період з 1997 до 2013 рр. Вік пацієнтів - від 15 до 61 року (середній вік - 29,69 року). Установлено, що найчастіше мальформації виявлялися судомними нападами - 54 (56,8 %) випадки. Другою за частотою була інтракраніальна геморагія - 35 (36,8 %) випадків. У решті випадків спостерігали інші клінічні вияви. Статистично достовірно чинником негативного прогнозу щодо крововиливу є розмір АВМ до 3 см (p = 0,02). У разі такого розмір уможливість крововилив у достовірно збільшується вдвічі, а вияв захворювання судомами - знижується на 47 %. При розмірі АВМ від 3 до 6 см та понад 6 см дебют найчастіше пов'язаний із судомним синдромом. Достовірно погіршує прогноз наявність наявність однієї дренуючої вени, при цьому ризик вияв у судомного синдрому був статистично достовірно на 38 % нижчим, ніж маніфестації геморагічним дебютом. АВМЦЗГМ з трьома дренуючими венами частіше ускладнювалася судомним синдромом. У разі 4 і більше дренуючих вен ризик розвитку судомного синдрому був майже втричі більшим, ніж маніфестації крововиливом. Геморагічний дебют переважав у групах хворих, де АВМЦЗГМ кровопостачалася із передньої мозкової та підкіркових артерій, судомний синдром був першим виявом захворювання при кровопостачанні із середньої мозкової артерії та у разі її поєднанняз передньою мозковою артерією. Виявлено тісний взаємозв'язок між клінічним виявом АВМЦЗГМ і типом будови АВМ, дещо слабшим - з кількістю дренуючих вен та джерелом кровопостачання. Взаємозв'язку між розміром АВМ, віком хворих та виявом АВМЦЗГМ не встановлено. Висновки: фактори високого ризику геморагічного прояву артеріовенозних мальформацій центральних звивин головного мозку: фістульозний тип будови мальформації, кровопостачання з передньої мазкової та підкіркових артерій, одна дренуюча вена, розміри ядра до 3 сантиметрів. Кровопостачання мальформації з середньої мозкової артерії та наявність трьох та чотирьох дренуючих вен були фактором ризику виникнення судом.

Мета дослідження - виявити зміни ангіометричних параметрів магістральних артерій головного мозку у випадку розвитку вазоспазму як одного з ускладнень ендоваскулярних хірургічних втручань та їх прогностичне значення щодо перебігу післяопераційного періоду. Обстежено 34 хворих після спонтанного субарахноїдального крововиливу (САК), у яких верифіковано аневризми середньої мозкової артерії (СМА) як причину інсульту. Проводились вимірювання діаметру і площі поперечного перерізу М1-сегмента СМА на стороні ураження до і після операції та до операції на протилежній стороні з використанням програми "Кількісний судинний аналіз (Quantitative vascular analysis, QVA)", якою оснащений ангіограф Siemens Axiom artis. Під час інтраопераційного ангіографічного контролю у хворих, оперованих з застосуванням ендоваскулярного методу з несприятливим результатом, спостерігалося зменшення мінімального діаметра М1-сегмента несучої артерії в середньому до <$E1,41~symbol С~0,16> мм, (p = 0,02) у порівнянні з діаметром артерії на момент початку операції (в середньому <$E2,03~symbol С~0,14> мм). У разі сприятливого результату звуження діаметра несучої артерії було незначним (p >> 0,5). Проводилось також визначення мінімальної площі поперечного перерізу М1-сегмента. Висновки: встановлено, що зменшення в ході операції мінімального діаметру М1-сегмента на стороні аневризми на 30 % і більше, а мінімальної площі його поперечного перерізу на 50 % і більше свідчить про прогресування інтраопераційного вазоспазму та імовірний несприятливий результат лікування. Запропоновано класифікацію інтраопераційного вазоспазму за тяжкістю, а саме: << 10 % - легкий інтраопераційний вазоспазм; 10 - 30 % - помірний інтраопераційний вазоспазм; >> 30 % - тяжкий інтраопераційний вазоспазм, відповідно до встановленої залежності даного параметру від клінічних результатів хірургічного лікування хворих із САК.

Мета роботи - покращити результати лікування хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК). Ендоваскулярні втручання виконано у 8-ми хворих з КІНК за мультифокального ураження із залученням клубово-стегнового сегмента. Чоловіків було 6, жінок - 2. Середній вік пацієнтів - (67,0 +- 4,3) року. У 4-х хворих виявлено гнійно-некротичні ураження стопи, які потребували хірургічного втручання. Аксилярний артеріальний доступ застосовано у 5-ти хворих, стегновий ретроградний контралатеральний - у 2-х. В 1-го пацієнта втручання виконано двохетапно іпсилатерально стегновим ретроградним та антеградним доступом. У 4-х хворих проведено втручання на клубовому, стегново-підколінному та гомілковому сегменті, ще у 4-х - на клубовому та стегново-підколінному сегменті. У всіх випадках застосовано ангіопластику. У 6-ти хворих також виконано стентування у клубово-стегновому сегменті. Ангіографічного та клінічного ефекту досягнуто в усіх випадках. В 1-му випадку ангіопластика поверхневої стегнової артерії була невдалою внаслідок кальцинозу, однак за рахунок успішної ангіопластики у клубовому сегменті досягнуто позитивного клінічного ефекту. У хворих з гнійно-некротичними ураженнями стопи у подальшому виконано некректомію, яку в 3-х випадках доповнили аутодермопластикою. У пізні строки ампутацію на рівні гомілки проведено в 1-го пацієнта, на рівні стегна - теж в 1-го. Висновки: перший досвід використання ендоваскулярних втручань для лікування хворих з КІНК за мультифокального ураження із залученням клубово-стегнового сегмента свідчить про перспективність методу.

Транслюминальная ангиопластика и стентирование брахиоцефальных артерий - один из эффективных и малотравматичных методов профилактики цереброваскулярных событий. В Запорожской областной клинической больнице с 2009 г. проведено 29 вмешательств по поводу стенозов брахиоцефальных артерий, 21 ангиопластику со стентированием сонных артерий, в одном случае - односессионно с 2-х сторон, еще в одном случае - односессионное стентирование сонной и коронарной артерий. В 6-ти наблюдениях выполнена ангиопластика со стентированием устья позвоночной артерии, а также 2 ангиопластики со стентированием подключичной артерии в первой порции. Во всех наблюдениях получен оптимальный результат стентирования.

Обстежено 39 дітей з артеріовенозними марфольмаціями (АВМ) судин головного мозку, які перебували на лікуванні в Центрі у період з 2005 до 2012 р. Середній вік хворих - <$E12,6~symbol С~1,2> року. Установлено, що у дітей найчастіше мали місце мальформації скронево-підкіркової локалізації - 46,2 % випадків. Малі за розмірами мальформації виявлено у 15,4 % хворих, середні - у 33,3 %, великі - у 38,5 %, гігантські - у 12,8 %. У 74,4 % хворих захворювання первинно проявилося інтракраніальною геморагією, у 25,6 % - епілептичним синдромом. Всього було виконано 53 оперативних втручання. Сучасні ендоваскулярні методи у випадку АВМ головного мозку у дітей надають змогу досягти тотального виключення мальформації у 30,8 % хворих, субтотального - у 46,1 %. Ускладнення відзначено у 2 (5,1 %) хворих у вигляді транзиторних ішемічних розладів. Після субтотального та часткового виключення створюються умови для радіохірургічного лікування.

Больной К., 2 года 5 мес, госпитализирован в Научно-практический Центр эндоваскулярной нейрорентгенохирургии НАМН Украины в феврале 2014 г. Артериовенозная мальформация (АВМ) вены Галена была диагностирована внутриутробно. До 1 года ребенок развивался нормально, ходить и произносить отдельные слова начал в возрасте 1 года. Отмечено постепенное отставание в психомоторном развитии. В октябре 2013 г. прогрессивно стало снижаться зрение, в ноябре 2013 г. появились генерализованные судорожные приступы. Ребенок перестал ходить и говорить. На момент госпитализации имели место гипертензионно-гидроцефальный синдром, задержка психомоторного развития, правосторонняя пирамидная недостаточность, эпилептические приступы. По данным магнитно-резонансной томографии и церебральной ангиографии диагностирована АВМ вены Галена смешанного типа. Эндоваскулярное выключение АВМ вены Галена из кровотока проведено в два этапа. В ходе первого этапа выполнено разобщение фистулезных частей, представленных прямым сбросом крови из гипертрофированных ветвей левой задней мозговой и левой средней мозговой артерии (СМА) в расширенную вену Галена. При эмболизации фистул мальформации с целью замедления кровотока в приводящую артерию непосредственно в месте впадения афферента в большую вену мозга устанавлены отделяемые микроспирали. Между витками спиралей введена клеющая композиция Hystoacryl (Braun, Melsungen, ФРГ) с Lipiodol (Guerbet, Roissy, Франция). В ходе второго этапа (через 6 мес) разобщен дуральный компонент из наружной сонной артерии слева и выполнено дозакрытие фистулезного компонента из СМА слева с применением жидкой клеющей композиции Hystoacryl с Lipiodol. В настоящее время эндоваскулярная методика является наиболее безопасной и максимально эффективной в лечении пациентов с АВМ вены Галена. Только полное или значительное устранение аномального артериовенозного шунтирования обеспечит нормальное развитие центральной нервной системы у ребенка.

Обстежено 28 хворих із субарахноїдальним крововиливом (САК) внаслідок розривів артеріальних аневризм. Визначено екскрецію метаболітів оксиду азоту (NO) в сечі та продуктів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) у сироватці крові. За сприятливого перебігу САК спостережено наближену до контрольного показника екскрецію метаболітів NO на тлі максимального рівня продуктів ПОЛ у сироватці крові на 4 - 13-ту добу захворювання. За несприятливого перебігу, зумовленого тяжким ішемічним ураженням головного мозку, у цей же період спостереження встановлено значне підвищення рівня NO як вияв посиленої його деградації, а також вмісту продуктів ПОЛ, починаючи з 14-ої доби від початку захворювання. Досліджені біохімічні показники можуть слугувати критеріями для оцінки тяжкості вторинного ішемічного ураження головного мозку та прогнозу перебігу гострого періоду САК.

Мета роботи - вивчити загальну імунозапальну реакцію організму за ускладненого перебігу субарахноїдального крововиливу (СК) і пов'язаних з ним порушень проникності гематоенцефалічного бар'єра (ГЕБ) шляхом визначення вмісту інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) і нейронспецифічної енолази (НСЕ) в сироватці крові та лікворі хворих. Проведено кількісне визначення ІЛ-6 та за НСЕ методом твердофазного імуноферментного аналізу з використанням наборів реактивів "ИФА-БЕСТ" у 71 хворого із аневризматичним СК. Залежно від перебігу захворювання хворих було розподілено на дві групи - сприятливого і несприятливого перебігу. За сприятливого перебігу оцінка за модифікованою шкалою Ранкіна під час виписки становила від 1 до 3 балів, а за несприятливого - від 4 до 6 балів. У разі несприятливого перебігу на 4 - 13-ту добу в сироватці крові виявлено зростання рівня ІЛ-6 до (27,0 +- 9,6) пг/мл (контроль - (1,9 +- 0,1) пг/мл, p = 0,03), НСЕ - до (12,3 +- 2,0) нг/мл (контроль - (8,2 +- 1,6) нг/мл, p << 0,1), що в літературі розглядається як порогова величина (12,4 нг/мл), перевищення якої свідчить про ушкодження ГЕБ. Виявлено статистично значуще збільшення вмісту ІЛ-6 у лікворі до (671,0 +- 67,4) пг/мл (p << 0,01) (норма - 10,5 пг/мл). Відзначено чітку тенденцію до наростання активності НСЕ до (21,3 +- 7,0) нг/мл у разі несприятливого перебігу, що більш ніж вдвічі перевищувало показник за сприятливого перебігу. Встановлено зростання величини співвідношення вмісту в лікворі та сироватці крові в усі терміни до 24,9 - 39,6 для ІЛ-6 (норма - 0,88) і в період формування ускладнень (4 - 13-та доба) до 2,55 - для НСЕ (норма - 0,87) унаслідок значного збільшення синтезу зазначених білків інтратекально і вивільнення їх з ушкоджених нейронів. Висновки: зміни вмісту маркерів запалення та нейронального ушкодження передують розвиткові ускладнень СК, відображують їх тяжкість, і можуть бути критерієм прогнозу перебігу захворювання у разі аневризматичного СК. У разі несприятливого перебігу одночасно зі збільшенням вмісту ІЛ-6 і НСЕ в лікворі відзначено підвищення їх рівня у плазмі крові, що вказує на пошкодження ГЕБ.

Цель работы - улучшить результаты лечения метастатических опухолей головного мозга путем оптимизации применения лучевой и химиотерапии в послеоперационный период на основе результатов анализа клинических данных и качества жизни пациентов. В про- и ретроспективном рандомизированном лонгитюдном исследовании с участием 83-х пациентов (средний возраст - 56 (52; 63) лет) с метастатическими опухолями головного мозга (T1 - T3, N0 - N2, M1, G2 - G3), исходящими из новообразований легких, молочной железы, кожи, почек, яичников, матки, толстой кишки, тимуса, влагалища, изучены клинические показатели и качество жизни в течение 1 года после разных комбинаций нейрохирургического лечения, радио- и химиотерапии. Выявлены следующие особенности течения послеоперационного периода у пациентов с метастатическими опухолями головного мозга: без последующей специфической противоопухолевой терапии - сравнительно более медленный темп нормализации клинических данных и качества жизни, минимальная 1-годичная выживаемость (46 %), частота рецидивов 11 %, малая позитивная динамика качества жизни, в основном за счет улучшения психического статуса, на фоне негативной динамики социальной активности; при использовании радиотерапии - быстрая ранняя позитивная динамика неврологической симптоматики, выживаемость - 56 %, частота рецидивов - 11 %, незначительная положительная динамика качества жизни преимущественно за счет физического статуса; при использовании химиотерапии - задержка клинического эффекта лечения и улучшения качества жизни (преимущественно за счет социального компонента) до 6-го месяца, относительный показатель выживания - 63 %, наивысшая частота рецидивов - 13 %; при комбинированном применении лучевой и химиотерапии - наивысшие показатели позитивной динамики неврологических симптомов и выживаемости (100 %), отсутствие рецидивов опухолей. Выводы: лучшие показатели позитивной динамики неврологических симптомов, выживаемости и отсутствие рецидивов опухолей характерны для комбинированного применения нейрохирургического, радиационного и химиотерапевтического лечения.

Цель работы - улучшить результаты лечения новорожденных со спинномозговыми грыжами. Проанализированы ближайшие результаты хирургического лечения и катамнестические данные 246 новорожденных с спинальными дизрафиями, осложненными разрывом грыжевого мешка, или при угрозе его разрыва. Проведено комплексное клинико-неврологическое, клинико-лабораторное и инструментальное (компьютерная и магнитно-резонансная томография, нейросонография, электронейромиография) обследование. Установлено, что наиболее благоприятными результаты лечения являются преимущественно у детей с менингоцистоцеле пояснично-крестцовой локализации, прооперированных в первые 24 ч жизни, без признаков воспалительных процессов в ЦНС, а наименее благоприятные результаты наблюдаются при миеломенингорадикулоцеле грудо-поясничной локализации с разрывом грыжевого мешка, явлениями менингита в сочетании с гидроцефалией и другими пороками внутренних органов у детей, прооперированных позднее 72 ч после рождения. Выводы: частота послеоперационных воспалительных осложнений статистически достоверно связана со сроком проведения операции. Ранние хирургические вмешательства у новорожденных со спинальными дизрафиями, осложненными ликвореей, или при угрозе ликвореи способствуют сохранению жизни 93,1 % пациентов, а у 30,0 % из них позволяют добиться хорошего качества жизни.

Цель исследования - изучить клинические проявления редкого заболевания - болезни Мойя - Мойя на практическом примере; оптимизировать диагностические критерии этой болезни. Изучен случай болезни Мойя - Мойя. Пациент с болезнью Мойя - Мойя обследовался и лечился в нейрохирургическом отделении Луганской областной клинической больницы. Больному проведена эндоваскулярная церебральная ангиография. Болезнь Мойя - Мойя - редкое заболевание, характеризующееся двусторонним стенозированием супраклиноидной (проксимальной) части внутренних сонных артерий и начальных сегментов передней и средней мозговых артерий, с последующим вовлечением вертебробазилярного бассейна и сопровождающееся развитием базальной сети анастомозов. Одним из частых проявлений болезни Мойя - Мойя является спонтанное субарахноидальное кровоизлияние, которое обусловлено поражением и истончением сосудистой стенки артерий. Изучены ангиографические особенности болезни на практическом примере. Выводы: болезнь Мойя - Мойя является редким заболеванием, имеющим злокачественное прогрессирующее течение. Золотым стандартом диагностики болезни Мойя - Мойя является эндоваскулярная церебральная селективная ангиография - высокоинформативный и доступный метод. Для достоверной постановки диагноза необходимо выполнить ангиографию внутренних и наружных сонных артерий с 2-х сторон и одной из позвоночных артерий.

Вивчено віддалені результати ендоваскулярного лікування хворих з артеріо-венозними мальформаціями (АВМ) центральних звивин головного мозку. Проаналізовано результаті лікування 95 хворих з АВМ центральних звивин головного мозку, які перебували на лікуванні та обстеженні в ДУ "Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України" у період з 1997 до 2013р.Серед пацієнтів переважали чоловіки - 57 (60 %). Вік пацієнтів - від 15 до 61 року,середній вік - 29,7 року. Хворих віком від 18 до 50 років було 84 (88,4 %).Залежно від клінічного вияву захворювання було виділено 3 групи хворих: дебют захворювання судомними нападами - у 54 (56,8 %), інтракраніальна геморагія - у 35 (36,8 %), інші клінічні вияви - у 6 (6,4 %) хворих. Для оцінки наслідків перенесеного крововиливу та ускладнень після ендоваскулярних втручань використано модифіковану шкалу Ренкіна (аналіз проводили на момент госпіталізації у стаціонар, виписки зі стаціонару, за повторних госпіталізаціях та за допомогою методу анкетування). Судомні напади класифікували за міжнародною класифікацією епілептичних нападів. Віддалені результати лікування хворих оцінювали за шкалою Енгеля (шкала оцінки результатів хірургічного лікування хворих із судомними нападами (Engel Epilepsy Surgery Outcome Scale). В групі із судомним дебютом захворювання (n = 52) вдалося простежити динаміку стану протягом більш ніж двох років 33 (63,5 %) пацієнтів. Середній період спостереження - 7,9 року (270 людино-років). I клас за шкалою Енгеля встановлено у 16 (48,48 %) хворих, II клас - у 9 (27,28 %), III клас - у 6 (18,18 %), IV клас - у 2 (6,06 %). У 2 хворих через 10 і 7 років після оперативного втручання мав місце крововилив, який не спричинив погіршення неврологічного статусу. В групі з геморагічним дебютом захворювання (n = 35) простежено динаміку стану 24 (68,6 %) хворих. Середній період спостереження - 8,41 року (202 людино-роки). За період спостереження у хворих крововиливів не відзначено, у 3 (12,5 %) хворих виникли судомні напади (у двох випадках - відповідно через 1 та 2 міс після крововиливу, в одному - через 5 років). Висновки: у віддалений період у 48,48 % випадках судомні напади були відсутні, у 27,27 % - відзначено тривале стійке поліпшення, у 18,18 % - частота судом зменшилася,лише у двох хворих кількість судом залишилися без змін. Отже, у 93,94 % випадків відзначено позитивну динаміку частоти судом, з них у майже половині випадків судоми зникли, що поліпшило якість життя хворих. Крововилив виник у 2 хворих. Ендоваскулярна емболізація АВМ центральних звивин головного мозку зменшує ризик кровотечі у хворих із судомним дебютом захворювання, у більшості випадків запобігає повторному крововиливу в ранній та віддалений період.