Цель работы - оптимизировать технику проведения радиочастотной деструкции медиальной ветви спинального нерва и оценить ее эффективность в лечении рефлекторных болевых синдромов шейного отдела позвоночника. У 30 пациентов с хронической болью в шее и верхних конечностях, которые в период с 2014 по 2017 г. находились на лечении в отделении нейрохирургии № 2 Киевской городской клинической больницы скорой медицинской помощи, изучены эффективность радиочастотной невротомии медиальной ветви заднего корешка спинальных нервов и клиническая значимость диагностических блокад. Мужчин было 14 (46,7 %), женщин - 16 (53,3 %). Возраст пациентов - от 38 до 75 лет (средний возраст - 53,7 года). Невротомия выполнена пациентам с хронической болью в шее с иррадиацией в верхние конечности, у которых были эффективными диагностические блокады. В исследование не включали больных с миелопатией и радикулопатией. Дооперационная интенсивность боли - от 5 до 9 баллов (в среднем - (7,50 +- 0,86) балла) по визуальной аналоговой шкале (ВАШ). Продолжительность боли до операции составляла от 6 мес до 20 лет (в среднем - 3,5 года). У 21 пациента боль была односторонней (у 9 - справа, у 12 - слева), у остальных - двусторонней. Всем пациентам проведено клиническое и неврологическое исследование, рентгенография шейного отдела позвоночника и магнитно-резонансная томография. Эффективность терапии оценивали с помощью ВАШ, функциональное состояние - с помощью опросника NDI (Neck Disability Index). Оценку интенсивности боли проводили через 1, 3, 6 и 12 мес. Интенсивность боли по ВАШ снизилась с (7,50 +- 0,86) балла до операции до (2,07 +- 0,74) балла через 12 мес. Значительное статистически значимое (<$E p~<<~0,05>) улучшение функционального состояния по сравнению с исходным отмечено в послеоперационный период. Дооперационное функциональное состояние было оценено в среднем в (27,80 +- 1,19) балла по шкале NDI. Через неделю после невротомии отмечено статистически значимое снижение общего балла по шкале NDI в среднем до 12,90 +- 0,69, через 12 мес - до 13,10 +- 1,01. Выводы: к факторам, влияющим на эффективность радиочастотной деструкции, относятся правильный отбор пациентов, точность диагностических тестов и технически правильная установка электрода. Знание анатомических особенностей медиальной ветви спинального нерва, рентгено-анатомии, характеристики и размера повреждения при проведении радиочастотной деструкции обеспечивают эффективность невротомии.

Мета роботи - вивчити динаміку леводопа-замісної терапії у пацієнтів із хворобою Паркінсона (ХП) у ранній та віддалений період після однобічної стереотаксичної радіочастотної палідотомії (ОСРП). За період з 2008 до 2016 р. ОСРП виконано 16 пацієнтам (7 чоловікам та 9 жінкам віком від 48 до 73 років, середній вік - 56 років) із ХП, ускладненою леводопа-індукованими дискінезіями та моторними флуктуаціями (МФ). Динаміку симптомів захворювання інтерпретували за допомогою окремих розділів та пунктів уніфікованої рейтингової шкали оцінки тяжкості паркінсонізму (UPDRS). Фармакологічне навантаження оцінювали шляхом обчислення леводопа-еквівалентної дози (ЛЕД) за допомогою стандартних конвентаторів. Визначали доопераційний статус хворого та його динаміку через 1 тиж та 1 рік після хірургічного втручання. Через 1 тиж після ОСРП середня добова ЛЕД порівняно з доопераційною знизилася на 43,2 %. Відзначено зниження вираженості МФ та моторних симптомів ОFF-періоду на контралатеральному боці. Через 1 рік показник зниження середньої добової ЛЕД щодо доопераційного рівня становив 22,3 %. Констатовано зменшення вираженості впливу операції на МФ та сталість ефектів щодо моторних симптомів OFF-періоду на контралатеральному боці. Висновки: первинні ефекти ОСРП щодо зниження добової ЛЕД виснажуються протягом 1 року спостереження на тлі рецидивування МФ, незважаючи на сталі позитивні ефекти операції щодо моторних симптомів ОFF-періоду на контралатеральному боці.

Цель работы - улучшить результаты эндоваскулярного лечения окклюзионно-стенотической патологии брахиоцефальных артерий (БЦА). Проанализированы результаты хирургического лечения 112 пациентов (79 (70,5 %) мужчин и 33 (29,5 %) женщин в возрасте от 28 до 86 лет) с симптомным окклюзионно-стенотическим поражением БЦА, проходивших лечение в нейрохирургическом отделении КУ "Запорожская областная клиническая больница" в период с 2010 по 2018 г. Наблюдения разделили на три группы в зависимости от локализации поражения: внутренняя сонная артерия (ВСА) - 74 (66 %) случая (преобладал стеноз устья ВСА (n = 71)), позвоночная артерия (ПА) - 25 (22,4 %), первая порция подключичной артерии или брахиоцефального ствола - 13 (11,6 %). Всем пациентам в дооперационный период проведена магнитно-резонансная томография головного мозга, а 45 (40 %) - компьютерная томография с ангиографией. Во всех случаях перед оперативным вмешательством оценивали состояние и анатомию БЦА и интракраниальных артерий, и возможности коллатерального кровотока с помощью инвазивной ангиографии. В первой группе защита дистального русла была использована в 72 (97,2 %) случаях, во второй - в 2 (8 %) при разрешении протяженных стенозов устья доминантной ПА, в третьей - в 1 (7,7 %) при стентировании критического протяженного стеноза БЦА с переходом в общую сонную артерию. Осложнения отмечены в 9 наблюдениях: в 1 - развитие ишемического инсульта, интраоперационно у пациента с эшелонированным поражением интракраниального бассейна стентируемой ВСА, вероятно, на фоне гипотонии, развившейся во время имплантации стента; в 8 (7,1 %) - формирование гематомы в месте пункции бедренной артерии. Выводы: использование устройств защиты дистального русла является обязательным при стандартном каротидном стентировании. Выбор метода защиты зависит от выраженности стеноза, а также индивидуальных особенностей коллатерального кровотока. При стентировании подключичной артерии, брахиоцефального ствола и ПА в ряде случаев оправдано применение устройств дистальной защиты, что повышает безопасность операции.

Для прямої реваскуляризації при критичній ішемії нижніх кінцівок використовують ендоваскулярні, відкриті хірургічні та гібридні втручання. Показання до використання певних методів операцій є предметом дискусії. У 2007 р. було прийнято TransAtlantic Inter Society Consensus for the Management of Peripheral Arterial Disease (TASC II), в якому наведено показання до ендоваскулярного та хірургічного лікування уражень периферичних артерій. Як свідчить клінічна практика, багато пацієнтів з критичною ішемією нижніх кінцівок мають ураження судинного русла типу С і D за класифікацією TASC II, які потребують хірургічного втручання. З різних причин у пацієнтів може не бути альтернативи у вигляді відкритої операції і ендоваскулярне втручання - єдиний можливий спосіб реваскуляризації. Наведено результати порівняльних досліджень ендоваскулярних та відкритих хірургічних методів для реваскуляризації у стегново-підколінному сегменті, зокрема у разі уражень типу С і D. Незважаючи на рекомендації щодо використання ендоваскулярних та хірургічних методів залежно від типу ураження за класифікацією TASC II, немає доказів переваги тих чи тих методів реваскуляризації стегново-підколінного сегмента. Для визначенння місця різних методів реваскуляризації у лікуванні пацієнтів з ураженнями стегново-підколінного сегмента необхідно провести великі рандомізовані дослідження впливу на результати лікування розташування зони судинного ураження, ступеня захворювання, наявності та локалізації гнійно-некротичних уражень, супутньої патології.

Мета роботи - визначити клінічні та анатомічні параметри, які впливають на стратегію і тактику мікрохірургічного лікування артеріальних аневризм (АА) головного мозку (ГМ) для оптимізації та підвищення ефективності цих операцій. Проведено ретроспективний аналіз результатів комплексного клініко-інструментального обстеження 437 хворих дорослого віку, прооперованих методом кліпування АА ГМ, які перебували на обстеженні та лікуванні в ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у період з 2009 до 2018 р. (результати лікування АА дистальних відділів передньої мозкової артерії (ПМА) проаналізовано період з 1998 до 2015 р.). Чоловіків було 235 (53,8 %), жінок - 202 (46,2 %). У всіх вікових групах переважали чоловіки. Усім хворим проведено комплексне клініко-інструментальне дослідження відповідно до додатку до наказу МОЗ України № 317 від 13.06.2008 р. Шифр за МКХ- 10: і60.1. Результати обстежень для уніфікації оцінювали за міжнародними шкалами та класифікаціями. Найчастіше АА уражували комплекс ПМА-передня сполучна артерія (145 (33,2 %) спостережень), рідше - біфуркацію М1-М2-сегмента середньої мозкової артерії (112 (25,6 %)), С5-С6-сегменти внутрішньої сонної артерії (98 (22,4 %)), А2-А5-сегменти ПМА (79 (18,1 %)). АА біфуркації основної артерії були найменшою серією спостережень - 3 (0,7 %) випадки. Клінічно АА ГМ виявили себе розривом у 382 (87,6 %) спостереженнях. Більшість АА були мішкоподібними - 364 (83,3 %). Складні (за анатомічними параметрами) АА виявлено у 73 (16,7 %) хворих. Розширені базальні краніотомічні доступи застосовано у 46 (10,5 %) випадках, птеріональну краніотомію - у 323 (73,9 %), інші доступи - у 68 (15,6 %). Техніку простого кліпування аневризми використано в 273 (57,4 %) випадках, multiple clipping з clip reconstruction - у 148 (39,0 %), інші методики - у 16 (3,6 %). Тимчасове блокування кровотоку перед процедурою кліпування АА виконано 319 (73,0 %) пацієнтам, "пілотне" кліпування - 76 (17,4 %), без проксимального контролю - 42 (9,6 %). Висновки: при виборі адекватної стратегії і тактики мікрохірургічної деваскуляризації АА ГМ слід ураховувати клінічні вияви та особливості перебігу захворювання. Вибір оптимального мікрохірургічного коридору і техніки кліпування АА залежить від анатомо-топографічних і гемодинамічних параметрів АА та ураженого нею артеріального сегмента ГМ.

Мета роботи - оцінити ефективність ендоваскулярних технологій у лікуванні гострого ішемічного інсульту в умовах багатопрофільного стаціонару. Невідкладне ендоваскулярне лікування при гострому ішемічному інсульті в каротидній системі проведено у 2015 - 2017 рр. 15 хворим, які перебували на стаціонарному лікуванні в клінічній лікарні швидкої медичної допомоги м. Львів: 6 - тромбектомію із застосуванням стент-ретриверів, 2 - тромбоаспірацію (2017), 7 - внутрішньоартеріальний тромболізис (2015 - 2016). У 4 пацієнтів, у яких застосовано механічну тромбектомію, та у 2 після тромбоаспірації досягнуто задовільної реканалізації артерії (75,0 %). із 7 пацієнтів, яким проведено як первинний, так і bridging внутрішньоартеріальний тромболізис, задовільної реканалізації досягнуто у 3 (42,9 %). На прикладі 2 клінічних випадків, які ілюструють деякі з можливих невдач при проведенні механічної тромбектомії проаналізовано, як використані методики узгоджуються з чинними міжнародними рекомендаціями щодо ендоваскулярного лікування пацієнтів з гострим ішемічним інсультом. Висновки: ендоваскулярне лікування ішемічного інсульту є високо безпечним та ефективним. Усі втручання пацієнтам із тромботичними оклюзіями екстракраніальних і проксимальних сегментів інтракраніальних артерій у нашій клініці проведено відповідно до міжнародних рекомендацій, що у 2017 р. дало змогу досягти задовільного ступеня реперфузії (2b/3 за шкалою Modified Treatment in Cerebral Ischaemia) у більшості випадків при виконанні тромбоаспірації або тромбектомії із застосуванням стент-ретриверів. Внутрішньоартеріальний тромболізис сприяв реперфузії 2b/3 за шкалою Modified Treatment in Cerebral Ischaemia у 42,9 % випадків, що свідчить про його меншу ефективність.

Мета роботи - вивчити ефективність доопераційної емболізації гілок воротної вени (ДЕВВ) при підготовці пацієнтів з поширеними гемангіомами печінки до радикальної резекції печінки. ДЕВВ виконано у 67 пацієнтів з гемангіомами печінки, об'єм запланованого печінкового залишку (ЗПЗ) у яких становив менше ніж 20 % від неушкодженої паренхіми печінки. Вивчено лабораторні показники до ДЕВВ, на 5-ту добу після втручання и безпосередньо перед резекцією печінки. Гіпертрофію ЗПЗ оцінювали шляхом порівняння даних комп'ютерної томографії до ДЕВВ і перед резекцією печінки. Після ДЕВВ спостерігали збільшення ЗПЗ на 57,0 %, що дало змогу віднести 62 (92,5 %) пацієнтів до групи операбельних. Значне підвищення вмісту амінотрансфераз і зниження рівня альбуміну та загального білка на 5-ту добу після ДЕВВ і повернення цих показників до висхідних значень перед резекцією печінки свідчить про підвищення процесів цитолізу, зниження синтетичної функції печінки безпосередньо після ендоваскулярного втручання. Відновлення печінкової тканини відбувається протягом 3 тиж. Висновок: у пацієнтів з поширеними гемангіомами печінки - кандидатів на резекцію печінки ДЕВВ є ефективною малоінвазивною методикою зниження ризику післяопераційних ускладнень, пов'язаних з малим печінковим залишком.

Мета роботи - вивчити особливості хірургічної техніки та проаналізувати результати лікування пацієнтів із менінгіомами оболонки зорового нерва. Проведено ретроспективний аналіз результатів комплексного обстеження та хірургічного лікування 8 пацієнтів (5 жінок та 3 чоловіків) із менінгіомами оболонки зорового нерва, госпіталізованих та прооперованих у відділенні нейрохірургії № 2 Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги у період з 2000 до 2015 р. До операції 3 (37,5 %) пацієнти мали гостроту зору більше ніж 0,5 Д, ще 3 (37,5 %) - 0,5-0,1 Д. У 2 (25 %) хворих зір був втрачений (0,1-0,0 Д). У 2 пацієнтів був екзофтальм (менше 4 мм). Диплопію виявлено у 3 (37,5 %) пацієнтів, дефекти полів зору - в 2, окорухові порушення - в 3, птоз - в 1. Стандартний птеріональний доступ із декомпресією зорового каналу застосовано у 7 пацієнтів, комбінований інтра- та екстрадуральний доступ разом з інтрадуральною ревізією зорового нерва - в 1. У 5 (62,5 %) випадках проведено тотальну резекцію, у 3 (37,5 %) - субтотальну. При виписці гострота зору не відрізнялася від доопераційного показника у 6 (75 %) пацієнтів, у 2 (25 %) відзначено погіршення зору. У 2 пацієнтів із екзофтальмом він регресував. Після операції стійкий птоз та диплопія виникли у 2 пацієнтів. Висновки: за відсутності втрати зору пацієнти можуть спостерігатися із проведенням контрольного офтальмологічного огляду та планової магнітно-резонансної томографії з контрастуванням. Хірургічне втручання з декомпресією зорового нерва та внутрішньочерепну резекцію пухлини виконують при внутрішньоканальному та внутрішньочерепному поширенні пухлини.

Мета роботи - індивідуалізувати краніотомічний етап при операціях кліпування артеріальних аневризм (АА) головного мозку (ГМ) з урахуванням топографо- анатомічних та клінічних особливостей. Проведено ретроспективний аналіз мікрохірургічних операцій при АА ГМ у 430 пацієнтів (244 (56,7 %) жінок та 186 (43,3 %) чоловіків), котрі перебували на лікуванні в ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у період з 1998 до 2016 рр. Середній вік пацієнтів на момент встановлення діагнозу - 49 років. Комплекс діагностичних заходів передбачав клініко-неврологічне обстеження, інструментальні (нейровізуалізувальні та інвазивні) і лабораторні дослідження. В усіх хворі на момент госпіталізації мали місце клінічні вияви захворювання. Геморагічний тип перебігу був у 372 (86,5 %) хворих, із них у гострий період розриву АА ГМ прооперовано 329 (76,5 %), у "холодний" період - 43 (10,0 %). АА, котрі не рвалися (58 (13,5 %)) мали такі клінічні вияви: гостре порушення мозкового кровообігу за ішемічним типом - 20 (4,7 %) випадків, псевдотуморозний перебіг - 34 (7,9 %), асимптомні АА - 4 (0,9 %). Локалізація АА ГМ: комплекс передньої мозкової-передньої сполучної артерії - 145 (33,7 %) випадків, сегменти внутрішньої сонної артерії - 98 (22,8 %), біфуркація М1-М2-сегмента середньої мозкової артерії - 112 (26,1 %), дистальні відділи передньої мозкової артерії - 72 (16,7 %), біфуркація основної артерії - 3 (0,7 %). Проведено 94 (21,9 %) ургентні операції (за життєвими показаннями), 235 (54,6 %) термінових, 101 (23,5 %) планову. Застосовано такі краніотомічні доступи: передній міжпівкульний - у 64 (14,9 %) випадках, стандартний птеріональний - у 208 (48,4 %), розширений птеріональний - у 104 ( 24,2 %), птеріональний за типом "keyhole" - у 8 (1,9 %), орбітозигоматичний - у 6 (1,3 %), птеріональний з передньою кліноїдектомією - у 32 (7,4 %), підскроневий - у 8 ( 1,9 %). Висновки: на вибір оптимального краніотомічного доступу при операціях кліпування АА ГМ впливають тип клінічних виявів захворювання, анатомічна форма та об'єм внутрішньочерепного крововиливу, локалізація і геометричні параметри самої аневризми, анатомічне співвідношення параметрів АА з кістковими структурами основи черепа.

Мета роботи - вивчити особливості виконання артеріографії у хворих на цукровий діабет з хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки при стенотично-оклюзійному ураженні артерій підколінно-гомілкового сегмента. Проаналізовано досвід виконання артеріографії у 108 хворих на ЦД II типу з ХКІНК. Усі пацієнти мали стенотично-оклюзійне ураження артерій підколінно-гомілкового сегмента за прохідних артерій здухвинно-стегнового сегмента. Пацієнтів розподілили на дві групи. До першої групи залучено 56 хворих, яким виконали артеріографію за розробленою методикою (патент України на корисну модель № 114970 від 27.03.2017 р. "Спосіб ангіографічного дослідження артерій нижньої кінцівки у хворого на ішемічну форму синдрому стопи діабетика"), до другої - 52 хворих, котрим виконали артеріографію за Seldinger. За даними ультразвукового дуплексного сканування виявлено, що 63,1 % об'єму крові із загальної стегнової артерії у хворих на ЦД з ХКІНК при стенотично-оклюзійному ураженні артерій підколінно-гомілкового сегмента розподіляється в поверхневу стегнову артерію, 36,9 % - до глибокої стегнової артерії. Застосування запропонованої методики артеріографії дало змогу зменшити кількість діючої речовини контрасту, яку вводили хворим першої групи, в 2,16 разу порівняно з хворими другої групи. В першій групі частота геморагічних ускладнень була суттєво меншою, ніж у другій. Висновок: запропоновану методику виконання артеріографії доцільно застосовувати у хворих на ЦД з ХКІНК на тлі стенотично-оклюзійного ураження артерій підколінно-гомілкового сегмента.

Цель работы - снизить частоту микроэмболии при каротидном стентировании за счет оптимизации выбора метода противоэмболической защиты и использования двухслойных каротидных стентов. В эндоваскулярном центре Днепропетровской областной больницы имени И. И. Мечникова за последние 9 мес с использованием двухслойных каротидных стентов Casper (MicroVention) и дифференцированного подхода к выбору противоэмболической защиты прооперирован 41 пациент (24 мужчины и 17 женщин в возрасте от 56 до 81 года, средний возраст - 66,9 года). Всего проведено 47 операций каротидного стентирования. До выполнения каротидного стентирования и в ранний послеоперационный период (1-2-е сутки) пациентам выполняли магнитно-резонансную томографию головного мозга с DWI-протоколом для выявления новых эмболических ишемических очагов. Дистальные противоэмболические устройства использовали в случаях, когда риск их использования не оценивали как повышенный (n = 43), проксимальное противоэмболическое устройство Mo.MaUltra (Medtronic) - при протяженных и "осложненных" субтотальных стенозах (n = 3), у пациента с осложненным субтотальным протяженным стенозом в начальном отделе внутренней сонной артерии и отсутствием толерантности к временной окклюзии сонной артерии - разработанный нами способ сочетанного применения проксимального (Mo. MaUltra, Medtronic) и дистального противоэмболического устройства. Во всех наблюдениях бляшки в начальном сегменте внутренней сонной артерии имели признаки, повышающие риск микроэмболии в послеоперационный период при применении каротидных стентов недвухслойного дизайна, поэтому использовали двухслойные стенты Casper. Устранение стеноза сонной артерии достигнуто во всех случаях. После имплантации стента при наличии в бляшке изъязвлений на ангиограммах отмечено отсутствие в них контрастирования под стентом либо длительная стагнация в них. Отсутствовали ангиографические признаки пролабирования бляшки через структуру стента. Магнитно-резонансная томография головного мозга в DWI-режиме ни в одном наблюдении не выявила новых ишемических очагов при контрольном исследовании после каротидного стентирования (1-2-е сутки). У 35 (85,4 %) пациентов отмечено улучшение неврологического статуса. У остальных пациентов состояние оставалось стабильным без ухудшения неврологического статуса. В отдаленный период (от 30 дней до 9 мес) клиника ишемического инсульта не развилась ни у одного пациента. Умеренный синдром гиперперфузии возник в послеоперационный период в 2 (4,9 %) наблюдениях с полным регрессом симптоматики в последующем. Летальных исходов после операции не было. Местных осложнений в месте пункции артерии не наблюдали. Выводы: анализ результатов лечения пациентов с каротидными стенозами с применением двухслойных стентов и дифференцированного выбора метода противоэмболической защиты свидетельствует о том, что такой подход делает методику каротидного стентирования более эффективной и безопасной.

Цель работы - оценить возможности эндоваскулярных методов лечения пациентов в острейший период ишемического инсульта с тандемными окклюзиями церебральных артерий и определить критерии выбора оптимальной тактики лечения. За последний год пролечено 9 пациентов с тандемными окклюзиями внутренней сонной артерии (ВСА) и средней мозговой артерии в острейший период ишемического инсульта. Возраст пациентов - от 36 до 82 лет. Всем пациентам выполнили эндоваскулярную тромбэкстракцию с использованием ретроградного подхода. Каротидное стентирование в одну сессию проведено в 3 наблюдениях. В 2 случаях по достижении хорошей реканализации средней мозговой артерии и при наличии хороших перетоков по анастомозам виллизиева круга реканализацию окклюзии ВСА не проводили. Эффективность эндоваскулярного лечения пациентов оценивали с использованием ангиографических и клинических критериев. Хорошим результат считали при достижении уровня реканализации mTICI 2b-3, устранении стеноза при выполнении операции стентирования, отсутствии новых ишемических и геморрагических очагов в головном мозге, регрессе неврологического дефицита, значительном уменьшении баллов по шкале NIHSS, достижении состояния 0 - 2 балла по модифицированной шкале Рэнкина (мШР) на момент выписки пациента и на 90-е сутки после операции. Состояние 7 (77,8 %) пациентов при выписке из стационара оценено как хорошее (от 0 до 2 баллов по мШР). У этих пациентов в конце операции достигнут уровень реканализации церебральных артерий mTICI 2b-3. Летальность составила 11,1 % (1 пациент). У этой пациентки уровень реканализации в конце операции составил mTICI 2а. Ухудшение состояния пациентки и отек полушария головного мозга потребовало выполнения гемикраниэктомии, но не привело к улучшению состояния пациентки. Состояние еще одного пациента, несмотря на уровень реканализации церебральных артерий mTICI 3, достигнутый через 6 ч после развития клиники ишемического инсульта, продолжало ухудшаться. Развился отек полушария головного мозга. Исходно коллатеральный кровоток в бассейн правой ВСА у этого пациента отсутствовал (ASITN/SIR 0). Выполненная гемикраниэктомия стабилизировала состояние больного. К моменту выписки его состояние по мШР - 4 балла. Выводы: эндоваскулярные методы лечения пациентов в острейший период ишемического инсульта с тандемными поражениями ВСА и интракраниальных артериий высокоэффективны. Тактику лечения выбирают на основании анализа ангиографических и клинических данных. Помимо успешной реканализации церебральных артериий, успех лечения во многом определяется минимизацией времени до реканализации и исходным состоянием коллатерального кровотока в артерии окклюзированного бассейна. В ряде случаев достижение реканализации интракраниальных артерий в условиях хороших анастомозов виллизиева круга без реканализации ВСА является безопасной и эффективной стратегией.

Мета роботи - пошук оптимальних комбінацій хірургічних методів лікування ускладненого інтракраніального аневризматичного крововиливу. Проведено аналіз результатів хірургічного лікування ускладненого інтракраніального аневризматичного крововиливу. У досліджуваній групі було 32 жінки і 21 чоловік. Переважали пацієнти молодого (20 (37,7 %)) та середнього (24 (45,3 %)) віку. Дев'ять (17 %) осіб були похилого віку. Для оклюзії церебральних аневризм, які розірвалися, в усіх випадках застосували ендоваскулярну емболізацію відокремлюваними спіралями. Виконано комбіновані втручання: ендоваскулярну емболізацію церебральної аневризми та одномоментне стентування гирла внутрішньої сонної артерії при стенозі останньої (5,7 %), ендоваскулярну емболізацію церебральної аневризми та одномоментну балонну ангіопластику ангіоспазму (3,8 %), ендоваскулярну емболізацію церебральної аневризми та одномоментну внутрішньоартеріальну фармакоангіопластику ангіоспазму німодипіном (28,3 %). Проведено багатоетапне хірургічне лікування: видалення паренхіматозної гематоми протягом 24 - 48 год після ендоваскулярної емболізації церебральної аневризми (5,7 %), вентрикулостомію передніх рогів бічних шлуночків протягом 4 - 24 год після ендоваскулярної емболізації церебральної аневризми (9,4 %), у 4 випадках доповнену вентрикулярним фібринолізом, декомпресійну краніоектомію (5,7 %) та балонну ангіопластику (3,8 %). За тяжкістю субарахноїдального крововиливу за шкалою Hunt-Hess розподіл до лікування був таким: 1 - 2 ст. - 56,6 %, 3 ст. - 20,7 %, 4 ст. - 15,1 %, 5 ст. - 7,5 %. Після лікування сприятливий результат (1-ий і 2-ий ступінь за шкалою Ренкіна) отримано у 34 спостереженнях, несприятливий результат (3 - 5-ий ступінь) - у 9. У 10 (18,9 %) випадках мав місце летальний наслідок. Серед усіх спостережень ендоваскулярної оклюзії церебральних аневризм у геморагічний період смертність становила 12,9 %. Висновки: встановлено ефективність використаних комбінованих ендоваскулярних та багатоетапних хірургічних втручань.

Мета роботи - визначити перспективи використання апаратів біологічного зворотного зв'язку в щелепно-лицьовій ділянці у пацієнтів з вираженим неврологічним дефіцитом за гемітипом після гострого порушення мозкового кровообігу (ГПМК). На базі Полтавської обласної клінічної лікарні в 2017 - 2018 рр. обстежено 50 хворих з ускладненим перебігом ГПМК за гемітипом. У пацієнтів з ураженою внутрішньою капсулою неврологічний дефіцит спостерігається у вигляді не лише геміпарезів, а й порушення роботи нервово-м'язового апарату щелепно-лицьової ділянки. В осіб із тяжким перебігом інсульту ураження м'язів щелепно-лицьової ділянки має такі вияви: неможливість розбірливого мовлення; дисфагія (у 28 % осіб); порушення повноцінного жування у зв'язку з неможливістю формування якісної харчової грудки, а інколи - утримання рідкої їжі в ротовій порожнині при порушенні роботи кругового м'яза рота. У результаті має місце недоїдання протягом усього етапу реабілітації. Так, у 57 % пацієнтів зменшилася маса тіла протягом перших 6 міс відновного періоду, а 22 % страждали від недоїдання на 6-му місяці після інсульту. Висновки: проведений аналіз доводить можливість застосування біологічного зворотного зв'язку на основі електроміографії у щелепно-лицьовій ділянці для кращої реабілітації хворих з ускладненим перебігом ГПМК за гемітипом, що сприяє відновленню координованої дії нервово-м'язового апарату зубощелепної ділянки. Вдосконалення реабілітаційних заходів у щелепно-лицьовій ділянці для хворих з вираженим неврологічним дефіцитом після перенесеного інсульту має важливе значення для швидшого повернення їх до повноцінного життя.

Віктор Іванович Щеглов (26 грудня 1938 р. - 19 вересня 2018 р.) - найвідоміший український ендоваскулярний нейрохірург, ім'я якого знають у світі. Ми, його учні, пам'ятаємо життя та спадщину Віктора Івановича, а його надбання, як батька української ендоваскулярної нейрохірургії та легендарного нейрохірурга, залишаться у вітчизняній історії. Віктор Іванович не був людиною, життя та досягнення якої можна описати в одній статті чи книзі. Піонер у галузі ендоваскулярної оклюзії аневризм та судинних мальформацій, Віктор Іванович був лідером у судинній хірургії головного мозку. Вітчизняна медицина втратила видатного вченого та науковця, талановитого хірурга, чудову людину. Світла пам'ять про Віктора Івановича назавжди залишиться в наших серцях.

Проаналізовано проблеми ціноутворення та якості ендоваскулярного інструментарію з акцентом на мікроспіралях, стенретриверах та емболізувальних сумішах за даними Міжнародного опитування щодо нейрорадіологічних інтервенційних і терапевтичних інструментів та матеріалів. Ціна ендоваскулярного інструментарію часто є обмежуючим чинником, який значно сповільнює поширення інтервенційної радіології. Технічні проблеми, про які повідомляють виробники інструментів, потребують детального аналізу та вивчення, щоб уникнути негативних наслідків.

Цель работы - выявить особенности клинических проявлений и оперативного лечения артериальных аневризм (АА) внутренней сонной артерии (ВСА) для оптимизации их хирургического лечения. За период с 01.01.2011 г. по 31.12.2017 г. по поводу АА ВСА было прооперировано 184 пациента, из них 95 (51,6 %) женщин и 89 (48,4 %) мужчин с незначительным преобладанием женщин во всех возрастных группах. Локализация АА ВСА: клиноидный сегмент - 4 (2,2 %) случая, устье офтальмической артерии - 16 (8,7 %), устье верхней гипофизарной артерии - 2 (1,1 %), устье задней соединительной артерии - 82 (44,7 %), устье передней хориоидальной артерии - 58 (31,4 %), область бифуркации ВСА - 22 (11,9 %). Все больные обследованы с использованием физикальных, инструментальных (нейровизуализационных, функциональных) и лабораторных методов. Клинические проявления АА ВСА: разрыв АА ВСА - 154 (83,7 %) наблюдения, псевдотуморозное течение - 26 (14,1 %), асимптомные - 4 (2,2 %). При разрыве АА ВСА в 58 (31,5 %) случаях сформировались внутримозговые и/или внутрижелудочковые кровоизлияния, в 82 (44,6 %) имело место поражение черепно-мозговых нервов. Клипирование АА ВСА выполнено в 102 (55,4 %) наблюдениях, эндоваскулярная деваскуляризация - в 82 (44,6 %). Неотложные (ургентные) оперативные вмешательства проведены в 51 (27,7 %) случае, срочные - в 93 (50,5 %), плановые - в 40 (21,8 %). Хороший результат лечения достигнут у 111 (60,3 %) пациентов. Умер 21 (11,4 %) больной. Вывод: при выборе оптимального вида и срока проведения операции при АА ВСА следует учитывать: тип клинического течения заболевания, тяжесть состояния больного, морфометрические характеристики аневризмы, ВСА и ее ветвей, анатомические характеристики внутричерепного кровоизлияния, выраженность ангиоспазма.

Описан случай лечения пациентки с синдромом Элерса-Данлоса 4 типа и двусторонними диссекционными стенозами и аневризмами в V3- и V4-сегментах позвоночных артерий. Также верифицирована другая сосудистая аномалия - аберрантная правая подключичная артерия (arteria lusoria). При проведении церебральной ангиографии с динамическими ротационными пробами выявлен bow hunter's syndrome, заключающийся в нарастании затруднения кровотока по правой позвоночной артерии при повороте головы влево. Выполнена поэтапная эндоваскулярная реконструкция обеих позвоночных артерий. Первым этапом в левую позвоночную артерию на уровне диссекционного поражения имплантирован стент LVIS. Затем аневризма была эмболизирована отделяемыми микроспиралями Cosmos. Проведена балонная ангиопластика в стентированном сегменте комплаенсным баллон-катетером Scepter. На сериях ангиограмм: аневризма выключена, стеноз артерии устранен. Через 1 мес проведен второй этап эндоваскулярного лечения в том же объеме в правой позвоночной артерии. Попытка гемостаза с помощью устройства Аngioseal во время обеих операций оказалась неудачной. Гемостаз успешно осуществлен путем мануальной компрессии места пункции. По результатам генотипирования у пациентки выявлена мутация в гене COL3A1, который отвечает за синтез проколлагена III типа, подтвержден синдром Элерса-Данлоса 4 (сосудистого) типа). После операций неврологическая симптоматика у пациентки регрессировала в значительной степени. Эндоваскулярные методы могут быть эффективны при лечении диссекционных поражений позвоночных артерий у больных с сосудистым типом синдрома Элерса - Данлоса.

Описано наблюдение эндоваскулярного лечения пациентки 34 лет с двусторонним диссекционным поражением позвоночных артерий в V4-сегментах с окклюзированием правой позвоночной артерии и правой задней нижней мозжечковой артерии, грубым стенозированием левой позвоночной артерии вследствие хиропрактических манипуляций в области шеи. В клинике выраженная статико-локомоторная и динамическая недостаточность, выраженная боль в шее, головная боль, выраженное головокружение, синдром Захарченко-Валленберга, умеренный центральный тетрапарез. При проведении магнитно-резонансной томографии головного мозга в режиме DWI Isotropic были выявлены гиперинтенсивные очаги округлой формы в правом полушарии мозжечка, в области червя мозжечка, продолговатого мозга и варолиевого моста справа (DWI BSS 3). Селективная церебральная ангиография проведена через 1 ч после развития симптоматики. Тогда же выполнена баллонная ангиопластика грубого диссекционного стеноза в V4-сегменте левой позвоночной артерии комплаенсным баллон-катетером Scepter C. Через 18 ч от момента развития диссекции позвоночных артерий в зоне диссекционного поражения в левую позвоночную артерию имплантирован стент LVIS. На сериях контрольных ангиограмм: левая позвоночная артерия без стенозирования на всем протяжении. Стент раскрыт полностью. Определяется второй контур контрастирования кнаружи от контуров стента в зоне диссекции. Контрастируются все артерии вертебробазилярного бассейна выше вертебробазилярного сочленения, а также ретроградно V4-сегмент правой позвоночной артерии через вертебробазилярное сочленение. В послеоперационный период отмечено быстрое регрессирование неврологической симптоматики. Через 2 нед консервативного лечения в клиническом статусе сохранялись лишь легкая гемигипестезия на лице справа в наружной зоне Зельдера и легкие координаторные расстройства справа. При проведении контрольного ангиографического обследования на сериях ангиограмм определялась реканализация правой позвоночной артерии. Правая задняя мозжечковая артерия также контрастируется, но дистально ее бассейн сильно обеднен. Левая позвоночная артерия проходима на всем протяжении, но в месте бывшей диссекции сформировались два равнозначных артериальных "рукава" по типу фенестрации. Один "рукав" сформирован стентом, другой - за его пределами. Все артерии вертебробазилярного бассейна контрастируются. Сохраняются легкая гемигипестезия справа на лице в наружной зоне Зельдера и легкие координаторные расстройства справа. Имплантация самораскрывающегося стента LVIS позволила реконструировать доминантную позвоночную артерию и ограничить ишемические повреждения головного мозга в области ствола и мозжечка у пациента с диссекционным поражением обеих позвоночных артерий, полученных во время сеанса мануальной терапии.

Мета роботи - провести аналіз результатів хірургічного лікування хворих на цукровий діабет з хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки та ураженням артерій підколінно-гомілкового сегмента (ПГС). Проаналізовано результати хірургічного лікування 118 хворих на цукровий діабет 2 типу з хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки, які проходили лікування в центрі судинної хірургії клінічної лікарні "Феофанія" у 2010 - 2016 рр. Чоловіків було 74 (62,7 %), жінок - 44 (37,3 %) віком від 62 до 83 років (середній вік - (68,6 +- 5,4) року). Хворих розподілили на дві групи: 42 (35,6 %) пацієнти, яким виконали відкриту артеріальну реконструкцію, та 76 (64,4 %) пацієнтів, котрим здійснили балонну ангіопластику. Первинна прохідність зони артеріальної реконструкції у пацієнтів, яким виконали відкриту артеріальну реконструкцію, становила 92,9 %, вторинна прохідність - 97,6 %, частка високих ампутацій - 2,4 %, летальність протягом періоду спостереження - 4,8 %; у пацієнтів, котрим здійснили балонну ангіопластику, - відповідно 86,8; 96,1; 4,0 і 1,3 %. Висновки: через рік первинна прохідність зони артеріальної реконструкції була кращою після відкритих операцій на артеріях ПГС, ніж після ендоваскулярних втручань, а показники вторинної прохідності були порівнянними. Високі ампутації після ендоваскулярних втручань виконували майже вдвічі частіше, ніж після відкритих операцій. Летальність протягом періоду спостереження після відкритих операцій на артеріях ПГС майже в 4 рази перевищувала таку після ендоваскулярних втручань. При лікуванні хворих на цукровий діабет з хронічною критичною ішемією нижньої кінцівки у разі стенотично-оклюзійного ураження артерій ПГС ендоваскулярні методи доцільно використовувати у пацієнтів похилого та старечого віку з тяжкою супутньою патологією.