Мета роботи - оцінити ефективність фторхінолонів IV покоління (моксифлоксацину) у лікуванні хворих на гострий панкреатит (ГП) залежно від тяжкості захворювання. Проаналізовано історії хвороби 115 пацієнтів, які перебували в хірургічному відділенні ДКЛ № 1 станції Київ із 2011 до 2013 рр. з приводу ГП. 73 (63,4 %) пацієнти входили в контрольну групу, 42 особи одержували фторхінолони IV покоління. Середній вік обстежених становив 45 років, серед них було 35,6 % жінок і 64,4 % чоловіків. Критерієм ефективності лікування пацієнтів слугував показник середнього перебування хворого в стаціонарі за умови нормалізації загального стану. Різниця показника між групою пацієнтів, що одержували моксифлоксацин, і контрольною групою склала 2 - 5 ліжко-днів. Висновки: оцінка ефективності фторхінолону IV покоління (моксифлоксацину) у лікуванні хворих на ГП показала, що використання моксифлоксацину для профілактики та лікування інфекційних ускладнень при ГП доцільне та виправдане, сприяє скороченню терміну перебування пацієнтів у стаціонарі.

Мета роботи - визначити ефективність використання запитальника "Шкала оцінки негоспітальної пневмонії" та CRB-65 з метою діагностики негоспітальної пневмонії (НП), встановлення ступеня тяжкості захворювання, впливу патологічних чинників захворювання на фізичний і психологічний стани хворого, ефективності лікувальної тактики. Обстежено 31 хворого на НП віком 56 - 60 років, з них 19 (61 %) чоловіків і 12 (39 %) жінок. Усіх хворих за результатами тестування за шкалою CRB-65 зараховано до категорії середньої тяжкості НП. Діагностична та лікувальна тактика полягала у визначенні індексу НП (ІНП), респіраторного індексу (РІ), індексу самопочуття (ІС). Повторне тестування хворих проводили через 48 - 72 год після надходження та на 10-й день лікування. Аналіз результатів тестування надав підстави змінити лікувальну тактику у 5 хворих та досягти клінічного одужання у всіх пацієнтів на 10-ту добу лікування. Показано, що ІС та оцінка якості життя демонструють повільнішу динаміку, ніж РІ та ІНП, що потребує вживання додаткових реабілітаційних заходів. Висновки: динамічне обстеження хворих на НП середньої тяжкості перебігу за допомогою запитальника "Шкала оцінки НП" об'єктивізує реальний стан хворого, надає змогу своєчасно визначитися з антибактеріальною тактикою лікування та сприяє дотриманню принципу ступінчастої терапії.

Мета роботи - оцінити ефективність та доцільність застосування урсодезоксихолевої кислоти (УДХК) в комплексному лікуванні хворих на хронічний гастрит (ХГ), поєднаний з дуоденогастральним рефлюксом (ДГР), за результатами динаміки клініко-ендоскопічних, функціональних та імунологічних показників після коригувальної терапії. Обстежено 38 хворих на ХГ на тлі ДГР у стадії загострення. Усі пацієнти рандомізовані у дві групи: I група (основна) - 19 хворих, які, окрім базової терапії, одержували УДХК в дозі 250 мг двічі на день, II група (контрольна) - 19 хворих, котрі одержували комплекс базової терапії. Використовували високоінформативні методи дослідження: загальноклінічні, ендоскопічні, функціональні, імунологічні. Встановлено, що усунення болю та симптомів диспепсії у хворих основної групи, у комплексному лікуванні яких застосовувалась УДХК, відбувалося швидше на 1,5 - 3,2 дня (p << 0,01), ніж у пацієнтів контрольної групи. Регресія ендоскопічних змін полягала в затиханні запальних і дегенеративних явищ у слизовій оболонці шлунка в більшої кількості хворих основної групи (63,2 %) на противагу контрольній групі (31,5 %). Повне усунення або зменшення інтенсивності ДГР відзначено в 96,6 % випадків у хворих I групи та в меншої кількості пацієнтів II групи - лише у 57,9 % випадків. Спостерігали виразну позитивну динаміку показників кислототворчої функції, динамічне зростання вмісту sIgA у шлунковому соку на 97,6 % (p << 0,01), нормалізацію балансу цитокінового профілю крові у хворих основної групи, які одержували УДХК у комплексному лікуванні: рівень TNF-<$E alpha> зменшився на 67,7 % (p << 0,01), рівень IL-2 у крові достовірно знизився (p << 0,01) на 38,3 %, рівень протизапального цитокіну IL-4 достовірно зріс (p << 0,05) на 41,1 % у порівнянні з показниками до лікування. Висновки: застосування УДХК в оптимізованій схемі комплексної терапії хворих на ХГ, зумовлений ДГР, підвищує ефективність лікування шляхом позитивного впливу на функціональні та цитопротективні властивості слизової оболонки шлунка, показники гуморальної ланки імунітету та цитокіновий профіль крові, що сприяє регресії клініко-ендоскопічних виявів захворювання.

Наведено клінічний випадок успішного хірургічного лікування пацієнтки віком 24 років з одонтогенною підшкірною гранульомою обличчя у два етапи. Доведено ефективність і практичне значення запропонованого методу лікування для лікарів щелепно-лицевої хірургії.

На підставі сучасних джерел фахової медичної літератури та досвіду практичних лікарів здійснено аналіз методів лікування переломів нижньої щелепи, узагальнено показання та протипоказання, сформульовано принципи лікування травматичних хворих.

На підставі загальноклінічних, радіологічних та МРТ-обстежень 165 пацієнтів проведено аналіз пошкоджень скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) при травматичних переломах нижньої щелепи. Встановлено залежність пошкодження СНЩС від локалізації та характеру перелому.

Мета роботи - порівняння ефективності методів лікування хворих на інфаркт міокарда (ІМ) з використанням методик тромболітичної терапії тканинним активатором плазміногену і стрептокіназою. Обстежено 44 хворих на ІМ з елевацією сегмента ST. Пацієнтів розподілили на три групи: I група - хворі на ІМ, які не одержували тромболітичної терапії, II група - хворі на ІМ, котрим проводили тромболітичну терапію препаратом "Фармакіназа", III група - хворі на ІМ, яким системний тромболізис проводили препаратом "Актилізе". Проведено порівняльний аналіз клінічної ефективності тромболітичної терапії у хворих на ІМ з використанням стрептокінази і алтеплази. У хворих на ІМ, яким проводили системний тромболізис алтеплазою, не було зареєстровано рецидивів ІМ, фібриляції шлуночків, летальності. Крім цього, виявлено більш виражений ступінь зниження сегмента ST. Висновки: результати проведених досліджень свідчать про більш виражену клінічну ефективність тканинного активатора плазміногену у порівнянні зі стрептокіназою у хворих на ІМ.

Мета роботи - оцінити результати ендопротезувань тазостегнових суглобів (ТСС), виконаних в ортопедо-травматологічному відділенні ДКЛ № 1 станції Київ. Представлено результати хірургічного лікування 151 хворого (96 чоловіків і 55 жінок) віком від 33 до 88 років, яким в ортопедо-травматологічному відділенні в період 2007 - 2012 рр. було здійснено 154 операції з ендопротезування ТСС. 27 хворим похилого і старечого віку зі слабкістю кісткової тканини внаслідок остеопорозу здійснено ендопротезування ТСС із цементним типом фіксації; решті 124 хворим виконано 127 ендопротезувань ТСС із безцементним типом фіксації. Добрі результати відмічено у 124 хворих (82 %), задовільні - у 24 (16 %), незадовільні - у 3 (2 %). Незадовільні результати були зумовлені нагноєнням післяопераційної рани. Висновки: позитивні результати лікування, одержані в 98 % випадків, свідчать про високу ефективність застосованого методу оперативного лікування хворих та необхідність більш активного впровадження методу ендопротезування суглобів у практику залізничної медицини.

Мета роботи - оцінити стан фізичного, психомоторного розвитку й захворюваність у дітей раннього віку, яким у неонатальному періоді проводили штучну вентиляцію легень (ШВЛ) на підставі динамічного спостереження від неонатального періоду до досягнення 3-річного віку. Під спостереженням перебували 70 дітей, які в неонатальному періоді були на лікуванні у відділенні реанімації новонароджених Львівської МДКЛ (2010 - 2012 рр.) з приводу дихальних розладів і потребували респіраторної підтримки (основна група - 50 дітей, котрі в неонатальному періоді перебували на синхронізованій переміжній вентиляції легень з підтримкою тиском, група порівняння - 20 дітей на спонтанному диханні з постійним позитивним тиском у дихальних шляхах через назальні канюлі) з моменту виписки зі стаціонару до досягнення ними 3-річного віку. Групу контролю склали 25 здорових дітей, за якими спостереження проводили від народження до 3-х років. Затримку фізичного розвитку виявлено у 42 % дітей після інвазивної неонатальної ШВЛ (SIMV/PS) на 1-му році, у 47,6 % - на 2-му й у 39 % дітей у віці 3 роки. Серед дітей раннього віку, які в неонатальному періоді потребували проведення інвазивної ШВЛ, було достовірно більше дітей із затримкою психомоторного розвитку за МФДРД порівняно зі здоровими однолітками (p << 0,05). Особливо це стосується розвитку мови, самостійності, сприйняття взаємозв'язків, соціального розвитку. Такі діти достовірно частіше хворіли порівняно з дітьми, які в неонатальному періоді перебували на nCPAP, і здоровими однолітками. У структурі виявленої патології переважала бронхолегенева, частота якої в динаміці зростала. Крім того, у 32 % дітей раннього віку після ШВЛ в неонатальному періоді діагностовано неврологічну патологію, у 4 % дітей - гастроентерологічні захворювання, у 2 дітей - косоокість і ще в однієї дитини - сенсорну втрату слуху. Висновки: широкий спектр виявленої патології свідчить про необхідність динамічного спостереження за цією категорією дітей мультидисциплінарною командою фахівців педіатричного профілю.

Мета роботи - вивчити мікробний склад гною, виділеного з ран у хворих на абсцеси та флегмони щелепно-лицевої ділянки (ЩЛД), визначити чутливість патологічно значущих мікроорганізмів до антибіотиків, що використовуються у стоматологічній практиці, з метою призначення адекватної антибіотикотерапії, а також для уникнення повторного лікування антибіотиками та розвитку побічних дій. Досліджено 109 випадків абсцесів і флегмон ЩЛД. Вивчено кількісний склад мікрофлори гною, зібраного з осередків запалення під час оперативного втручання до початку лікування. Проби поміщені у відповідні середовища розведення й вирощені в аеробних і анаеробних умовах. Чутливість виділених штамів до антибіотиків вивчали за допомогою паперових дисків, просякнутих антибіотиками. Виділено та ідентифіковано штами золотистого, епідермального стафілококу (38,5 %), гемолітичного стрептококу (17,4 %), кишкової палички (3,6 %), синьогнійної палички (4,5 %), протея (2,8 %), пептострептококів, еубактерій (5,5 %). В асоціаціях найчастіше зустрічалися стафілокок і стрептокок (13,9 %). Виділені збудники абсцесів і флегмон ЩЛД найбільш чутливі до меропенему, цефтріаксону, цефтазидиму. Параметри чутливості коливалися від 49 до 100 %. Як свідчать результати дослідження, монокультури аеробів стійкі до 2 - 8 антибіотиків, анаеробів - до 8 - 11 антибіотиків, відзначалася тенденція до підвищення антибіотикорезистентності при асоціаціях. Висновки: однією з основних передумов розвитку абсцесів і флегмон ЩЛД були патогенні та умовно-патогенні мікроорганізми. Серед виділених збудників переважали аероби (стафілококи, стрептококи). Меропенем виявився провідним антибіотиком у лікуванні хворих на абсцеси та флегмони. Це необхідно враховувати під час підбору медикаментозного лікування хворим на абсцеси та флегмони ЩЛД.

На прикладі клінічного спостереження пацієнтки з тяжкими гемодинамічними порушеннями на тлі хронічної ревматичної хвороби серця розглянуто аспекти діагностики, встановлення клінічного діагнозу, тактику лікування та показання до хірургічного втручання. Наголошено на важливості амбулаторного спостереження за розвитком клапанної вади та проведення його своєчасної оперативної корекції в тактиці лікування хронічної ревматичної хвороби серця.

Мета роботи - вивчити взаємозв'язок мікроальбумінурії (МАУ) з порушеннями судинорухової функції у хворих на цукровий діабет (ЦД) 1 типу, ускладнений метаболічною кардіоміопатією. Вивчення МАУ проведено у 70 хворих на ЦД 1 типу (43 жінки і 27 чоловіків), тривалість захворювання на діабет становила від 1 до 36 років (середня тривалість - (<$E13,4~symbol С~1,06>) року). До контрольної групи увійшло 30 здорових осіб без ознак ЦД і захворювань нирок в анамнезі. МАУ відзначалася в 41 обстеженого пацієнта з ознаками діабетичної кардіоміопатії. Хворих з ознаками ураження судинної стінки було у 2,7 разу більше, ніж у групі пацієнтів без ознак діастолічної дисфункції (15 осіб). Найбільша кількість пацієнтів з ознаками протеїнурії була в групі з тривалістю захворювання більше 10 років (21 пацієнт), у групі пацієнтів з тривалістю захворювання від 5 до 10 років (у 6 хворих), а в групі пацієнтів з тривалістю захворювання до 5 років тільки у 2 пацієнтів. Висновки: наявність мікроальбумінурії у хворих на ЦД є ознакою розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих на ЦД 1 типу, що підтверджує її виявлення у 89 % хворих з ознаками метаболічної кардіоміопатії. Частота виявлення і ступінь вираженості альбумінурії відображають характер порушень функції ендотелію у хворих на ЦД 1 типу. Розвиток метаболічної кардіоміопатії та порушення судинорухової функції у хворих на ЦД 1 типу супроводжуються напругою імунної системи, що підтверджується підвищенням прозапальних цитокінів ФНП-<$Ealpha>, ІЛ-6 і протизапального цитокіну IЛ-10.

Мета дослідження - вивчення змін гемодинаміки й реактивності системи мозкового кровообігу за допомогою методу ультразвукової допплерографії з проведенням компресійного тесту в пацієнтів із хронічним головним болем напруги для визначення важливості судинного фактора в патогенезі головного болю напруги. Обстежено 47 пацієнтів з хронічним головним болем напруги віком від 25 до 35 років. Перша група обстежених складалася з 27 пацієнтів (15 жінок і 12 чоловіків) з діагнозом "хронічний біль напруги". У другу (контрольну) групу ввійшли 20 здорових осіб (8 чоловіків та 12 жінок). Для оцінки гемодинаміки, показників лінійної швидкості кровотока й показників реактивності судин у системі загальної сонної артерії (загальні, зовнішні і внутрішні сонні артерії) застосовували метод ультразвукової допплерографії. Під час ультразвукової допплерографії з компресійними пробами в усіх пацієнтів спостерігалися зміни реактивності судин головного мозку в бік зниження показників лінійної швидкості кровотока, відзначалася парадоксальна реакція судин, що свідчить про зрив ауторегуляторних можливостей судин головного мозку за цієї патології. Висновки: одержані дані підтверджують наявність судинних порушень на тлі хронічного головного болю напруги.

Лікування ран - одна з найстаріших проблем, яка не втратила своєї актуальності й сьогодні. Дослідження та встановлення нових аспектів цієї проблеми стимулює пошук засобів спрямованого впливу на рановий процес. Мета роботи - порівняльне вивчення ефективності дії 2 % гелю композиційної суміші похідних <$Egamma>-кротонолактону та Zn-карнозину на перебіг запального процесу та регенерації експериментальної інфікованої дерматомної рани. Дослідження проведено на білих щурах, розділених на три групи: контрольна, яким не проводили лікування; дослідна 1, де здійснювали лікування шляхом нанесення на поверхню рани 2 % гелю композиційної суміші похідних <$Egamma>-кротонолактону та Zn-карнозину; дослідна 2, яким аналогічне лікування проводили маззю, що містить офлоксацин. Експериментальну рану моделювали загальною площею 120 мм<^>2, інфікуючи її суспензією S. aureus. З метою оцінки ефективності лікування здійснено візуальне дослідження ранової поверхні на 3-, 5-, 7-, 10-, 14- та 21-й день після формування гнійної рани. Критеріями оцінки ранового процесу слугували терміни ліквідації перифокального запалення, гіперемії, інфільтрації країв вогнища ураження, кількість і характер ексудату очищення рани від гнійно-некротичних тканин, поява грануляцій, виповнення грануляціями, початок крайової епітелізації. Висновки: застосування запропонованої композиційної суміші в лікуванні експериментальної інфікованої дерматомної рани виявляється в інтенсивній ліквідації гострих запальних явищ та посиленні некролітичних процесів. Указані властивості сприяють швидшому переходу катаболічних процесів у рані в анаболічні, що відбивається в повному загоєнні рани виявляється в інтенсивній ліквідації гострих запальних явищ та посиленні некролітичних процесів. Указані властивості сприяють швидшому переходу метаболічних процеси у рані в анаболічні, що відбивається в повному загоєнні рани в більш ранні терміни. Одержані результати надають підставу стверджувати, що композиційна суміш похідних <$Egamma>-кротонолактону та Zn-карнозину має виразні антисептичні та ранозагоювальні властивості у разі застосування її за умов in vitro і є перспективною для успішного лікування інфікованих ран м'яких тканин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.141-52

Рубрики:

Рани. Поранення

Шифр НБУВ: Ж23985 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Мета роботи - вивчити стан аеробного метаболізму за параметрами системи про-/антиоксиданти та ВСР у пацієнтів із різних функціональних груп. У дослідження було включено 36 хворих на цукровий діабет (ЦД) 2 типу, 40 хворих із виразковою хворобою дванадцятипалої кишки (ВХДПК), 36 спортсменів та 40 здорових волонтерів (контрольна група). Часові та спектральні показники ВСР оцінювали у коротких записах ЕКГ (5 хв. у положенні лежачі, 6 хв стоячи - ортостатична проба) за допомогою приладу ВНС-мікро<190> та програмного забезпечення Нейрософт<190> (РФ). Глибину ОС оцінювали спектрофотометрично за рівнями продуктів, що реагують із тіобарбітуровою кислотою (ТБКАП), гідропероксидів, <$Ebeta>-ліпопротеїнів, середньомолекулярних пептидів, окисно-модифікованих білків та активністю супероксиддисмутази та каталази в крові. Ознаки ОС виявлено в осіб з усіх функціональних груп, причому найбільш глибокі прояви ОС спостерігались в осіб з ЦД, а найменш виражені зміни - у спортсменів. У хворих на ЦД 2 типу збільшення рівнів продуктів окисної деструкції та підвищення активності антиоксидантних ферментів супроводжувалося значним зниженням ВСР із переважанням у структурі спектра VLF коливань. В той же час схожі зміни про-/антиоксидантного балансу у спортсменів асоціювалися зі значно вищими параметрами ВСР та високою активністю автономних компонент (LF, HF) у структурі спектра. У хворих на ВХДПК також виявлено ознаки ОС, однак їх глибина була значно менш виразною, що також супроводжувалось деяким зниженням параметрів ВСР, особливо в ортостатичній пробі.

Мета роботи - вивчити вплив норадреналіну (НА) на деякі біохімічні показники та морфофункціональні зміни печінки й серцевого м'яза у хронічному експерименті на щурах. Дослідження токсичного ефекту НА проведено на 30 безпородних білих щурах-самцях масою 160 - 180 г. Тварин було поділено на три групи: щурам першої групи (n = 10) уводили норадреналіну тартрат підшкірно з розрахунку 1,5 мг/кг через два дні на третій упродовж місяця; щурам другої групи (n = 10, контроль) уводили підшкірно в ці ж дні ізотонічний розчин хлориду натрію в такому ж об'ємі. Десятьом щурам третьої групи вводили НА на тлі збагаченої холестерином їжі (додавання в раціон харчування вареної печінки свині в кількості 70 г на добу). У крові визначали активність аланінамінотрансферази (АлАТ), аспартатамінотрансферази (АсАТ), рівень холестерину (ХС) і тригліцеридів (ТГ) за допомогою імуноферментного методу. Під ефірним наркозом тварин умертвляли. Для гістологічного дослідження брали печінку й серце. У щурів, яким уводився НА, активність АлАТ перевищувала таку в контрольних тварин на 100 % (p = 0,001), а АсАТ - на 238 % (p = 0,001). Рівень ТГ у крові щурів після введення НА достовірно знижувався на 37 % (p = 0,027). Спостерігалася тенденція до зниження також рівня ХС у сироватці крові піддослідної групи тварин (p = 0,110). Зміни в печінці під впливом НА характеризувалися жировою (дрібно- та середньовакуольною) дистрофією; у міокарді - наявністю ліпоматозу міокарда, судинних уражень у вигляді жирової інфільтрації ендотелію коронарних судин.

Мета роботи - розробка оптимальної форми організації функціонування служби медицини катастроф на прикладі Харківщини та відпрацювання алгоритму надання медичної допомоги постраждалим під час виникнення транспортних пригод у розрізі введення в дію Закону України "Про екстрену медичну допомогу". Здійснено аналіз готовності медичної служби Чугуївського району Харківської області (відпрацювання планувальної документації, вивчення оперативності роботи бригад швидкої медичної допомоги під час взаємодії з іншими рятувальними службами) до надання медичної допомоги у випадку транспортних пригод у результаті проведення тактичного навчання із залученням пошуково-рятувальних сил та органів управління Єдиної державної системи цивільного захисту Харківщини (28 - 30 травня 2013 р.). Підпорядкування районних бригад швидкої медичної допомоги до комунального закладу охорони здоров'я "Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастрофі (далі - Центр) утворює певні труднощі: бригади швидкої медичної допомоги, розташовані в районі, безпосередньо підпорядковуючись Центру, що знаходиться в Харкові, не мають права без дозволу свого керівництва виконувати вказівки начальника районного штабу з ліквідації надзвичайної ситуації. У результаті, розгорнувши додаткові ліжка на випадок виникнення надзвичайної ситуації, начальник медичної служби цивільного захисту району, де виникла надзвичайна ситуація, не одразу одержує дані про всю картину транспортної події, про характер травм у постраждалих, тому що фахівці бригади швидкої медичної допомоги в першу чергу інформують чергового диспетчера Центру. Виникає дисбаланс у послідовності оповіщення та надання медичної допомоги постраждалим у разі виникнення транспортних пригод з масовою кількістю постраждалих.

Наведено сучасні погляди на клінічні вияви і критерії діагностики целіакії в дітей. Описано клінічний випадок атипової форми целіакії в підлітка.

Мета роботи - узагальнити досвід застосування провідникової анестезії із використанням апарата для пошуку нервових стовбурів в ортопедо-травматологічних хворих, оперованих на верхніх і нижніх кінцівках. Наведено досвід використання провідникової анестезії апаратом для пошуку нервових стовбурів "Stimuplex DIG RC" (Б. Браун, Німеччина) у 252 хворих (146 чоловіків і 106 жінок) віком від 19 до 79 років, яким було здійснено оперативні втручання в ортопедо-травматологічному відділенні в період 2010 - 2012 рр. 217 хворим проведено провідникову анестезію під час операцій на верхній кінцівці; 35 хворим - під час операцій на нижній кінцівці. Ускладнень під час проведення анестезії і в ранньому післяопераційному періоді, які би вплинули на результат лікування, не зафіксовано. Тривалість анестезії під час використання наведеної методики склала не менше 12 год. Висновки: використання описаної методики дозволило здійснити адекватне знеболення в ранньому післяопераційному періоді без використання наркотичних анальгетиків. Період післяопераційного відновлення тривав значно менше у порівнянні з використанням традиційних методик знеболення.

Мета роботи - виявити зміни локальної температури поверхні шкіри в проекції виходу нижнього альвеолярного нерва з ментального отвору в ранні терміни після різних хірургічних маніпуляцій на нижній щелепі, характерні для амбулаторного стоматологічного прийому, та визначити їх роль у діагностиці травматичного невриту нижнього альвеолярного нерва. У 21 практично здорової людини та у 85 пацієнтів після проведення різних маніпуляцій на нижній щелепі дослідили зміни локальної температури поверхні шкіри в проекції виходу нижнього альвеолярного нерва з ментального отвору у ранні строки після різних хірургічних маніпуляцій на нижній щелепі на амбулаторному прийомі. Під час розвитку травматичного невриту механізм, сила та час дії травмівного фактора зумовлюють клінічні та функціональні зміни в нерві, ступінь тяжкості яких можна оцінити за допомогою вимірювання шкірної температури в проекції точки виходу нижнього альвеолярного нерва з ментального отвору. Висновки: зміна локальної температури відображає запальний процес у тканинах нижньої щелепи, уражених у ході операції, показники якої характеризують складність перебігу травматичного невриту нижньоальвеолярного нерва.