Мировой опыт оказания медицинской помощи пациентам с травмой демонстрирует высокую эффективность применения телемедицины в организации оказания медицинской помощи и эффективном и адекватном осуществлении лечебных и диагностических мероприятий. Состояние системы здравоохранения Украины не позволяет в полной мере проводить диагностические мероприятия и оказывать медицинскую помощь во всех медицинских учреждениях страны. Таким образом, есть спрос на консультирование практикующих врачей по вопросам проведения контроля повреждений, динамики лечения, а также на предоставление возможности обсуждения и выбора оптимального менеджмента лечения и диагностики.

Цель исследования - изучение влияния альфакальцидола (1alpha(OH)D3, ALF) на коллаген костной ткани, используемый на модели крыс после овариэктомии. Тридцать пять самок крыс линии Спраг - Доули в возрасте 16 недель были разделены на 5 терапевтических групп: SHAM (ложнооперированные + получавшие индифферентное вещество); OVX (овариэктомия + индифферентное вещество), и 3 терапевтические группы, получавшие ALF: овариэктомия + ALF в дозе 0,022 мкг/кг/день; овариэктомия + ALF в дозе 0,067 мкг/кг/день; овариэктомия + ALF в дозе 0,2 мкг/кг/день. По истечении 12-недельной терапии большеберцовые кости крыс были подвергнуты гистологическому, биохимическому и иммуногистохимическому анализу. Обнаружено, что коллагеновые матриксы костной ткани крыс в терапевтической группе OVX были незрелыми и плохо организованными; однако терапия ALF оказывала выраженный дозозависимый эффект. Содержание коллагена и количество связей между пиридинолиновыми цепями были меньше в группе OVX по сравнению с группой SHAM, но в группах, получавших ALF, повышались до уровня, сравнимого с таковым в группе SHAM. Уровень общего альдегида, представляющего собой сумму свободного и связанного цепями альдегида, в терапевтической группе крыс, получавших максимальную дозу ALF, был значительно выше, чем в остальных группах (p << 0,05). Кроме того, экспрессия лизилоксидазы была повышена во всех 3-х терапевтических группах, получавших ALF, по сравнению с терапевтической группой OVX (p << 0,05). В заключение следует отметить, что ALF не только увеличивает количество коллагена, но и ускоряет его созревание в костной ткани при остеопорозе, индуцированном овариэктомией, что, вероятно, способствует улучшению качества костной ткани.

The paper considers the problem of treating fractures of the calcaneal bones, features of application of surgical treatment methodology that provides anatomical reposition, osteoplasty and stable functional osteosynthesis. The analysis of the methods for conservative and surgical treatment of intra-articular fractures of the calcaneal bones was performed, the advantages and disadvantages of techniques used today were identified.

Проведено дослідження тазостегнових суглобів дітей 3 - 12 років з болем у ділянці суглобів, кульгавістю протягом декількох днів або тижнів. За даними рентгенографії патологічних змін з боку тазостегнових суглобів не виявлено. Визначено основні критерії початкової стадії хвороби Легг - Кальве - Пертеса за допомогою методу ультрасонографії: помірне стовщення капсули суглоба за рахунок ексудації синовіальної оболонки, натягнутість і зміну структурного стану фіброзної оболонки капсули, набрякання власної зв'язки голівки стегна, а також збільшення числа глибчатих утворень субхондрального шару голівки у ході проведення функціональних проб.

Проблемы, возникающие при длительном использовании нестероидных противовоспалительных средств (НПВС) для терапии остеоартрита (ОА) со стороны сердечно-сосудистой системы (при применении селективных ЦОГ-2 ингибиторов) либо со стороны желудочно-кишечного тракта (преимущественно при использовании неселективных НПВС), побуждают к поиску эффективных НПВС, обладающих высокой эффективностью в сочетании с улучшенным профилем переносимости. Проведено исследование по оценке эффективности и переносимости лорноксикама и диклофенака у пациентов с остеоартрозом коленного сустава (КС). Четырехнедельное рандомизированное открытое сравнительное исследование проводилось с участием амбулаторных пациентов с остеоартрозом КС, соответствовавших критериям включения и исключения. В исследовании приняли участие 100 пациентов: они были рандомизированы на 2 группы по 50 участников, каждый из которых принимал лорноксикам в дозе 8 мг 2 раза в сутки в одной группе (группа L) и диклофенак в дозе 50 мг 3 раза в сутки в другой (группа D). Эффективность оценивалась по визуальной аналоговой шкале (ВАШ), шкале оценки боли индекса выраженности остеоартроза университетов Западного Онтарио и Мак-Мастера (Western Ontario and McMasters Individual Osteoarthritis Index, WOMAC), а также шкале Лайкерта для оценки ответа пациентов на лечение; переносимость оценивали путем мониторинга побочных эффектов, а также каких-либо изменений лабораторныхпоказателей в рамках визитов последующего наблюдения. Оба препарата демонстрировали устойчивое снижение баллов в отношении симптомов остеоартроза и улучшение ответа на терапию по сравнению с исходным уровнем (P << 0,001). Тем не менее для лорноксикама наблюдалось более значимое снижение баллов в отношении симптоматики и лучший ответ на лечение в сравнении с диклофенаком согласно оценке по ВАШ, индексу выраженности остеоартроза коленного сустава WOMAC и шкале Лайкерта (P << 0,001). Большинство пациентов, сообщивших о побочных эффектах, отмечали появление симптомов со стороны ЖКТ при отсутствии каких-либо побочных эффектов со стороны сердечно-сосудистой системы или почек, при этом лорноксикам продемонстрировал значительно меньше побочных эффектов по сравнению с диклофенаком (P << 0,001). В данном исследовании лорноксикам существенно уменьшал боль в пораженном остеоартрозом КС, превосходя в этом отношении диклофенак и демонстрируя лучший ответ на лечение и лучший профиль переносимости.

Наведено дані літератури та результати власного спостереження щодо ефективності та безпечності препарату піаскледин. У дослідження включили 20 жінок (середній вік 58,90 +- 7,36 року, зріст 164,60 +- 5,26 см, вага 80,40 +- 12,94 кг, ІМТ 29,8 +- 1,4). Дизайн дослідження включав огляд хворих та анкетування на початку лікування, через 1, 3 та 5 міс. прийому піаскледину. Піаскледин призначали по 1 капсулі 300 мг 1 раз на добу протягом 5-ти міс. Після завершення курсу лікування відмітили вірогідне зменшення больового синдрому як у спокої (62,60 +- 14,06 проти 43,70 +- 19,23; p << 0,05), так і під час руху (77,70 +- 11,65 проти 58,50 +- 14,84; p << 0,05), тривалості ранкової скутості (19,5 +- 11,57 проти 14,30 +- 5,85; p << 0,05) та її інтенсивності (59,1 +- 21,8 проти 45,40 +- 21,12; p << 0,05), зниження сумарного індексу WOMAC через 3 міс. (1259,7 +- 316,7 проти 1028,7 +- 381,7; p << 0,05) та 5 міс. (1031,4 +- 336,9; p << 0,05) прийому піаскледину. Відмічено зменшення потреби в нестероїдних протизапальних препаратах, високий комплайєнс хворих, безпечність та ефективність препарату піаскледин у лікуванні остеоартрозу колінних суглобів, що сприяє зменшенню вираженості больового синдрому та покращанню функціональної активності у пацієнтів.

Аналіз метаболічних порушень в основних органічних компонентах кісткової тканини хворих на цукровий діабет із переломами довгих кісток став підставою для побудови моделі прогнозування ризику розвитку ускладнень під час їх лікування. Розроблена прогностична модель орієнтована на аналіз біохімічної ситуації, що розвивається в організмі пацієнта після травми. В основу побудови прогностичної моделі, що відображає певні ланки патогенезу розвитку ускладнень, поклали дані біохімічних досліджень показників концентрацій глікозаміногліканів, колагену та лужної фосфатази. Для вирішення прогностичної задачі стосовно кожного пацієнта здійснюється розрахунок трьох значень функцій, що класифікують. Для розрахунків використовуються центровані й нормовані значення ознак. Пацієнта відносять до того класу, для якого дискримінантна функція прийме максимальне значення. Програма обчислює вірогідність розвитку або ступінь ризику розвитку ускладнень під час лікування переломів довгих кісток у хворих на цукровий діабет.

Висвітлено досвід та проблеми роботи травматологічного кабінету дитячої обласної поліклініки. Визначено роль кабінету як діагностичного, лікувального, консультативного, наукового та навчального місця, його сучасні можливості та перспективи з поліпшення надання високоспеціалізованої медичної допомоги дітям за умов реформування національної системи охорони здоров'я.

Обстежено 250 пацієнтів віком від 19-ти до 89-ти років (49 чоловіків та 201 жінка) із різним ступенем втрати мінеральної щільності кісткової тканини. За методами лікування пацієнтів було розподілено на три групи: група А - з метою лікування використовувалася кінезотерапія в поєднанні з медикаментозною терапією; група Б - ДЕНС- і кінезотерапія в комплексі зі схемою медикаментозного лікування; контрольна група - медикаментозна терапія. Установлено, що відновлення кістково-м'язової системи в пацієнтів основних груп А і Б настає швидше, ніж у пацієнтів контрольної групи, однак найбільш швидке зростання показників мінеральної щільності кісткової тканини спостерігалося у пацієнтів основної групи Б. Визначено залежність інтегральних показників клінічних проявів і порушень кістково-м'язової системи від ступеня деформації тіл хребців та NSF Index. Запропоновано диференційний підхід до вибору індивідуальних фізичних вправ, пов'язаних із дією на скелет динамічного та статичного осьового навантаження, з урахуванням різниці сили м'язів згиначів і розгиначів.

Повідомлено про вибір методики остеосинтезу в пацієнтів при метастатичному ураженні кісток кінцівок. Остеосинтез кісток при метастатичному ураженні виконаний 63 пацієнтам (31 пацієнту - із застосуванням апаратів зовнішньої фіксації Костюка та 32 пацієнтам - із застосуванням армованого металоостеосинтезу). У результаті хірургічного лікування ускладнення виявлено в 1 пацієнта, рецидиви пухлини - у 3. Після проведеного хірургічного лікування відзначалося зменшення болю в місці метастатичного ураження, покращився функціональний результат прооперованої кінцівки й у зв'язку з цим поліпшилась якість життя пацієнтів. З урахуванням результатів лікування встановлено, що при виборі методики остеосинтезу при метастатичному ураженні кісток кінцівок необхідно враховувати такі фактори: локалізація пухлини в кістці, протяжність процесу, гістологічний варіант первинної пухлини, ступінь її злоякісності, давність перелому, чутливість до специфічної терапії.

Болевой синдром после обширных оперативных вмешательств, в частности после тотального эндопротезирования тазобедренного сустава, лежит в основе синдромокомплекса, приводящего к развитию различных послеоперационных осложнений - легочных, кардиальных и тромботических. Новый неопиоидный анальгетик - парацетамол для внутривенного введения инфулгана ("Юрия Фарм") расширяет возможности обеспечения эффективного и безопасного послеоперационного обезболивания как самостоятельно, так и в комплексной мультимодальной аналгезии в травматологии и ортопедии при значительном сокращении потребности в опиоидных анальгетиках и снижении связанных с ними побочных эффектов, способных осложнить состояние оперированного пациента.

Оксид азоту чинить двобічну дію на активність остеогенних клітин. Високі його концентрації інгібують резорбцію кістки, запобігаючи утворенню остеобластів та призупиняючи резорбтивну функцію зрілих остеобластів, а низькі концентрації потенціюють цитокін-індуковану резорбцію та суттєво впливають на нормальну функцію остеобластів. Установлено, що за репаративного остеогенезу на тлі хронічної інтоксикації нітратом натрію відбувається уповільнення репаративних процесів у кістковій тканині нижньої щелепи, що пов'язано з дезорганізацією біополімерів сполучної тканини та супроводжується збільшенням мономерів сполучнотканинних структур нижньощелепних кісток. Найбільш стійким до впливу хронічної інтоксикації нітратом натрію виявився хондроїтинсульфат, а більш виражені зміни спостерігалися з боку гексуронових кислот. Мінеральний склад майже не зазнавав вірогідних змін.

З огляду на існуючі явища і тенденції в соціально-економічній ситуації в РВ, дослідження різних аспектів захворюваності глаукомою запропоновано провести на підставі застосування певних принципів: правильний вибір і розподіл матеріалу; оцінку одержаних результатів провести за медико-географічними районами з урахуванням прив'язки хвороби до конкретної території; використання спеціальних карт для проведення дослідження; застосування стандартного набору досліджень, достатнього для постановки діагнозу "глаукома".

Надано визначення "Тутопласт<190>" процесу як сучасного високотехнологічного процесу виготовлення безпечних біоімплантатів з кісткової та сполучної тканин людського походження та характеристику біоімплантатів "Тутопласт<190>", які виготовляються Державним науково-виробничим підприємством МОЗ України "Біоімплант" спільно з компанією "Тутоген Медікал ГмбХ" (Німеччина). Описано успішний досвід клінічного застосування біоімплантатів у дитячій оперативній ортопедії за різноманітних патологій опорно-рухового апарату в клініках Омської державної медичної академії, в дитячих відділеннях Донецької обласної клінічної травматологічної лікарні, в Євпаторійському дитячому клінічному санаторії МО України.

На данный момент не выявлено корреляции между стадийностью асептического некроза головки бедренной кости и типом конструкции эндопротеза, демонстрирующим наилучшие клинические результаты. Отсутствие единого подхода к выбору типа ацетабулярного компонента в условиях данной патологии на основе существующих принципов классификации обусловливает необходимость идентификации и группировки критериев состояния вертлужной области, что позволит объективизировать выбор оптимального типа ацетабулярного компонента, абстрагируясь от рамок стадийности. В результате проведенного рентгенморфометрического анализа был выявлен ряд параметров, описывающих состояние вертлужной впадины и надвертлужных структур. Это позволило сформировать паттерны деформации, требующие дифференцированного подхода к выбору типа ацетабулярного компонента. Идентифицировано 5 морфоимплантационных групп. Анализ сформированных биомеханических условий в каждой из групп позволяет обосновать применение конкретного типа конструкции ацетабулярного компонента для достижения длительной стабильности фиксации эндопротеза.

Цель исследования - оценить эффективность традиционных методов хирургического и консервативного лечения холодовой травмы, установить клинические, инструментальные и лабораторные факторы, ее определяющие, выделить прогностические критерии. Под наблюдением находились 147 больных с отморожениями (128 мужчин и 19 женщин в возрасте от 16-ти до 79-ти лет). В 48 % случаев выполнены различные хирургические вмешательства, в 52 % лечение проводилось консервативно. Ампутации конечностей проведены 18 % от числа больных с холодовой травмой, ампутации пальцев - 24 %, а полное сохранение анатомической функции рук и ног констатировано у 59 % пострадавших, причем эффективность лечения женщин с отморожениями оказалась лучше, чем мужчин, при этом с повышением возраста больных результаты лечебных мероприятий ухудшаются, негативно зависят от параметров тяжести отморожений, наличия сопутствующей сердечно-сосудистой и дыхательной патологии, степени нарушений кровотока в сосудах, интегральных изменений исходных лабораторных показателей (уровней белков, небелковых азотистых продуктов, параметров коагуляции крови, активности в ней креатинкиназы, физико-химических значений межфазной активности и вязкоэластичности сыворотки), которые могут обладать прогностической значимостью в отношении дальнейших оперативных вмешательств. Выводы: результаты лечебных мероприятий при холодовой травме тесно связаны с клинико-лабораторным течением патологического процесса, а выделенные прогностические критерии позволят повысить качество медицинской технологии оказания помощи таким больным.

Проаналізовано сучасний стан оперативного методу лікування діафізарних переломів і визначені фактори впливу на репаративну регенерацію. Виділено доопераційні, операційні і післяопераційні фактори впливу на репаративну регенерацію та проведено концептуальний аналіз її розладів.

Проведений аналіз лікування та висновків судово-медичних експертиз 384 постраждалих із нестабільними пошкодженнями таза при політравмі (ISS - 17 балів), які померли у МК ЛШМД (м. Київ) за період 2000 - 2012 рр. Пошкодження таза типу В мали місце у 232 (60,4 %), типу С - у 152 (39,6 %) постраждалих. Середній вік пацієнтів становив 41,8 року, чоловіків було 249 (64,8 %), жінок - 135 (35,2 %). У 68,8 % смертельних випадків поряд із нестабільними пошкодженнями таза були травмовані 3 або 4 анатомічні ділянки. У першу добу після госпіталізації померли 242 (63 %) пацієнти, 142 (37 %) - у строки понад добу. Аналіз висновків судово-медичних експертиз показав, що у 24 (6,3 %) випадках виявлена невідповідність між більш легким пошкодженням таза клініко-рентгенологічно і більш тяжким на розтині; у 8 (5,8 %) пацієнтів, які прожили понад добу, не було встановлено пошкоджень кісток таза. На догоспітальному етапі у 47,2 % померлих від масивної крововтрати інтенсивна терапія не проводилась зовсім. Серед постраждалих із нестабільними пошкодженнями таза при політравмі, які прожили понад добу, протягом 2 - 5 годин після надходження апарат зовнішньої фіксації накладений у 36 (45,6 %), рама Ганца - у 8 (42,1 %), у 5 - виконана екстраперитонеальна тампонада таза. На рівень летальності на догоспітальному етапі значною мірою впливає якість інтенсивної терапії, час доставки до стаціонару, на госпітальному - кількість і тяжкість пошкоджень інших анатомічних ділянок, тип нестабільності тазового кільця, вік постраждалого, якість діагностики і швидкість операційних втручань із метою зупинки внутрішньочерепної, внутрішньоплевральної, внутрішньочеревної та внутрішньотазової кровотечі.

Мета дослідження - розробка та обговорення науково обгрунтованих рекомендацій щодо підвищення ефективності оперативного лікування хворих із порушеннями консолідації переломів кісток гомілки шляхом більш детального вивчення репаративних порушень у зоні перелому, оптимізації вибору відповідних методів оперативних втручань з урахуванням стану, життєздатності кісткових відламків і активності місцевих репаративних процесів. У період 2008 - 2013 рр. на базі Київської обласної клінічної лікарні під нашим спостереженням знаходився 181 пацієнт із неінфекційними розладами репарації переломів кісток гомілки. Хворі були розділені на 2 групи за часом спостереження - до 2010 і з 2011 року. Підходячи до вирішення проблеми як комплексної, враховували механічну стабільність, заповнення кісткового об'єму, порушення місцевого кровообігу, клітинну та гуморальну активність. При контрольному обстеженні в період 12 і 24 місяців досягнуті позитивні результати зрощення переломів у 163 і 181 випадку відповідно. Результати оцінювали за модифікованою шкалою Neer - Grantham - Shelton. Застосування нових методик дозволило одержати в період 2011 - 2013 рр. позитивні результати у 47 (51 %) пацієнтів, задовільні - у 39 (42 %). Незадовільні результати - відсутність консолідації уламків кісток у 6 (7 %) хворих - спостерігалися тільки після першого етапу оперативного лікування. Сформульовані принципи діагностики, лікування та профілактики порушень репаративного остеогенезу.

Мета дослідження: шляхом порівняльного аналізу визначити ступінь впливу обсягу й методів реостеосинтезу на строки відновлення працездатності та результативність оперативного лікування порушень зрощення переломів великогомілкової кістки. За період 2008 - 2013 рр. в Ортопедо-травматологічному центрі Київської обласної клінічної лікарні № 1 проходили оперативне лікування 143 пацієнти з порушеннями зрощення кісток гомілки. Визначали системні чинники порушень зрощення, проводили комплексне патогенетичне оперативне лікування. Результати лікування оцінювали якісно й за часом відновлення працездатності. Порівнювали групи пацієнтів, що відрізнялися за обсягом проведення реостеосинтезу. При контрольному обстеженні пацієнтів у строк 12 місяців після реостеосинтезу в 131 пацієнта відзначений позитивний результат зрощення перелому. У 5 пацієнтів були ускладнення, загострення посттравматичного остеомієліту. У 7 пацієнтів проводили повторні оперативні втручання. При оцінці результатів лікування за модифікованою шкалою Neer - Grantham - Shelton не виявлено статистично значущої відмінності в групах, що відрізнялися за обсягом і методами реостеосинтезу (p = 0,997). При оцінці термінів лікування відзначили статистично незначущі розбіжності (p = 0,631) в скороченні періоду відновлення працеіздатності при використанні комбінації методів реостеосинтезу із застосуванням кісткової пластики й методів стимуляції остеогенезу й ангіогенезу.