На підставі одержаних даних доведено формування гіпотиреозу центрального генезу в гострому періоді травматичної хвороби у разі черепно-мозкової травми, що у 48,5 % тварин супроводжувалось летальним кінцем. Уведення тваринам в гострому періоді тиреоїдних гормонів у вигляді препарату "Тиреокомб" дозволило досягти підвищення рівня в крові тиреоїдних гормонів і знизити летальність травмованих тварин на 40 %.

Проаналізовано результати лікування 127-ми пацієнтів з переломами діафізу стегнової кістки різної локалізації після застосування різноманітних методів. На підставі наявних даних можна зробити висновок, що найбільш раціональним і надійним методом під час лікування вищевказаної патології є метод, розроблений у Курганському НДІ відновної ортопедії та травматології. Зазначено, що апарати зовнішньої фіксації повинні зайняти гідне місце у процесі створення стандартів лікування страхової медицини.

Описано досвід лікування 32-х потерпілих з вертельними переломами стегнової кістки. У ході підготовки до оперативного лікування всім потерпілим накладалася система постійного кістякового витягнення. Всім хворим зроблено накістковий остеосинтез. Видалення фіксатора проводилося через 12 - 14 місяців. Гнійно-септичних ускладнень не відзначено. Ускладнення розвинулись у 3-х пацієнтів. Зроблено припущення, що найбільш доцільним методом лікування переломів вертельної ділянки є хірургічний (накістковий остеосинтез).

У ході дослідження металостеосинтезу ліктьового суглоба в дітей виявлено зміни електролітного обміну та підвищення рівня інтоксикації в першу добу після травми. Зазначено, що гіпербарична оксигенація та локальне лазерне опромінення поліпшує загальний стан дітей і підвищує рівень репаративних процесів.

Представлено дані моделювання, що передбачають математично та біомеханічно обгрунтовану систему жорсткої фіксації переломів надколінка з використанням зовнішнього остеосинтезу. Обгрунтовано з позицій стереометричної геометрії та топографії надколінка місця введення спиць та їх взаєморозташування. Запропонований метод передбачає використання спиць з упорами, які забезпечують можливість керованої репозиції, компресії та фіксації, що відповідає вимогам стабільного остеосинтезу.

Проаналізовано анамнестичні та рентгенологічні дані 51-го хворого з порушеннями репаративної регенерації діафізарних переломів кісток. Дані аналізу дозволили визначити дві групи факторів, які сприяють порушенню репаративних процесів - фізичні та біологічні.

Надано результати хірургічного лікування 6-ти хворих з пошкодженнями та захворюваннями шийного відділу хребта з використанням розроблених в Інституті нових імплантатів і технологій для переднього міжтілового спондилодеза різного протяжіння. Аналіз цих результатів дозволяє говорити про ефективність їх застосування.

На підставі літературних даних проаналізовано причини ускладнень, які розвиваються у разі застосування транспедикулярної фіксації грудопоперекового відділу хребта, та обгрунтовано безпечність цієї методики.

В експерименті на 64-х щурах установлено, що у наркозалежних тварин, які під час нанесення травми перебували в стані наркотичної інтоксикації, шоковий смертельний тип посттравматичної реакції не розвивається. Він розвивається у наркозалежних тварин, які перед нанесенням травми перебували в стані наркотичної абстиненції. Абстиненція обтяжує перебіг посттравматичної реакції, зменшуючи тривалість життя травмованих тварин.

Узагальнено досвід використання новокаїнових блокад, спазмо-брю, тренажера "Флекс" у післяопераційній реабілітації пацієнтів з ізольованою патологією хребта та попереково-тазостегновим синдромом, що супроводжується болями в нижній частині спини (БНС). Досліджено 24 пацієнти з синдромом БНС, які займались на тренажері по 10 хвилин в день протягом 6-ти місяців. Вивчення ефективності лікування проведено в динаміці за допомогою уніфікованих міжнародних опитувальників і візуальної аналогової шкали. Показана хороша ефективність тренажера у 75 % пацієнтів з БНС. Тренажер вірогідно зменшував показники больового синдрому та покращував функціональний стан хребта.

Наведено аналітичний огляд різноманітних концепцій розвитку асептичного некрозу голівки стегнової кістки.

Розглянуто проблему систематизації та класифікації травм середньої зони лицевого черепа. Запропоновано оригінальну класифікацію.

На підставі проведеного аналізу показано, що переломи плечової кістки з пошкодженням променевого нерва потребують раннього оперативного лікування з стабільною фіксацією уламків і ревізією нерва. Запропонована тактика надання допомоги, яка включає поетапність оперативного, медикаментозного, фізіотерапевтичного лікування, дозволяє одержати хороші функціональні результати.

За допомогою теорії розрахунку стрижнів круглого перерізу запропоновано аналітичну методику визначення міцносних характеристик і параметрів жорсткості корпусів блокувальних інтрамедулярних металополімерних фіксаторів нового покоління БІМПФ-8. Одержано розподіл деформаційних характеристик по довжині корпусу фіксатора змінного поперечного перерізу, оцінено міцність фіксатора за допомогою теорій міцності.

Проаналізовано досвід хірургічного лікування 130-ти хворих з переломами гомілковостопного суглоба. Встановлено, що для раннього функціонального результату необхідно точне та стабільне відновлення анатомічної будови, якого можна досягти лише за допомогою хірургічного втручання. Визначено показання щодо раннього оперативного лікування, що включає ревізію порожнини суглоба, відновлення сумково-зв'язкового апарата, стабільний остеосинтез кісточок і заднього суглобового краю. Описано особливості оперативної техніки.

Надано результати лікування множинних переломів нижніх кінцівок у хворих з політравмою. Запропоновано тактику лікування переломів у хворих зі сполученими травмами (СП). Обгрунтовано переваги застосування апаратів зовнішньої фіксації з одночасною протишоковою терапією у хворих із СП.

У 78-ми інтактних щурів визначено індивідуальну реактивність організму за ступенем дезагрегації тромбоцитів в тестах in vitro з ізадрином. Парціальні функції нирок досліджено за базальних умов і на висоті функціональних проб (водне і глюкозне навантаження, водна депривація). Встановлено домінуючі типи адаптаційних реакцій для тварин з різною адренореактивністю, спрямованих на відновлення водно-електролітного гомеостазу. У гіперреактивних тварин більш ефективно функціонували механізми волюморегуляції, тоді як у гіпореактивних - механізми осмоконцентрування.

Проаналізовано досвід застосування методу ЧКО за останні 20 років. Показано, що найбільш повно переваги методу у ході лікування переломів кісток кінцівок реалізуються у разі переломів у постраждалих з політравмою, у випадку важких уламкових внутрішньосуглобових переломів, а також у ситуаціях, пов'язаних з виявленням або прогнозуванням уповільненого перебігу репаративної регенерації у разі перелому. Лікувальна ефективність ЧКО у подібних ситуаціях переважає за своїм значенням незручності, пов'язані з наявністю зовнішніх конструкцій. Ефективність застосування методу залежить від характеристики обраної конструкції АЗФ і технології остеосинтезу. На підставі одержаних даних вважається актуальним завдання розробки єдиного розуміння місця ЧКО у сучасній вітчизняній травматології та спільних методичних підходів до його застосування.

З позиції біомеханічних досліджень обгрунтовано показання до остеосинтезу та технічні особливості його виконання у разі переломів вертлюжної западини (ВЗ). Концепція дослідження - порушення стабільності тазостегнового суглоба та зміни напругово-деформованого стану ВЗ, що виникають у разі її переломів. Використовуючи метод математичного моделювання, досліджено зміни стабільності тазостегнового суглоба за кутами відхилення у разі переломів ВЗ. Другий напрямок дослідження - вивчення змін напругово-деформованого стану ВЗ за різних типів її переломів і кінцевоелементне моделювання внутрішнього остеосинтезу. Із урахуванням одержаних результатів обгрунтовано тактику хірургічного лікування переломів вертлюжної западини.

Вивчено результати лікування 152-х пацієнтів із травмами за допомогою методу черезкісткового остеосинтезу (ЧКО) за Ілізаровим. Усього зроблено 169 операцій ЧКО (з них 69,8 % з закритою репозицією, 30,2 % - з відкритою репозицією фрагментів кісток). Використання ЧКО за Ілізаровим доцільно за сучасних соціально-економічних умов. Упровадження телемедичних технологій дозволяє поліпшити результати лікування. Питома вага ускладнень у разі використання ЧКО за Ілізаровим є відносно низькою та складає 34,9 %. У більшості випадків одержано гарні та задовільні анатомо-функціональні результати (72 - 80 % і 17 - 20 % відповідно). Працездатність цілком відновлена у 81,8 % пацієнтів.