Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.45 я431

Рубрики:

Хірургія дитячого віку

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Розглянуто історичний аспект виникнення мікрохірургії в Національній дитячій спеціалізованій лікарні "Охматдит", створення Українського центру дитячої мікрохірургії, який перейменовано на відділення пластичної та реконструктивної мікрохірургії. Висвітлено плідні результати спільної роботи лікарів відділення пластичної і реконструктивної мікрохірургії та науково-педагогічних кадрів Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця для розвитку медичної науки і практики. Розповідається про перші мікрохірургічні втручання на плечовому сплетенні, впровадження мікрохірургічних операцій на периферичних нервах, магістральних судинах, м'язах та кістках, про дослідження причин виникнення та етапи розвитку ішемічної контрактури Фолькмана.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.63 г(4УКР)

Рубрики:

Нейрохірургія дитячого віку

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Висвітлено історію розвитку та становлення хірургії дитячого віку на Херсонщині.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.3 е(4УКР)

Рубрики:

Хірургія ділянки грудей (грудна хірургія) у дітей

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Висвітлено історію розвитку дитячої урології в різних регіонах України. Показано складний шлях формування спеціальності, наведено досягнення дитячих урологів країни. Указані перспективи подальшого розвитку служби.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.45 г(4УКР-4ЧЕК)

Рубрики:

Хірургія дитячого віку

Шифр НБУВ: Ж24339 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Проведено ретроградний аналіз історій хвороб 36 дітей з ішемічною контрактурою Фолькмана (ІКФ) віком від 5 до 15 років, яких лікували у відділенні пластичної і реконструктивної мікрохірургії Національної дитячої спеціалізованої лікарні "ОХМАТДИТ", за 25-річний період (1985 - 2010 рр.). Визначено, що в усіх досліджених дітей ІКФ виникла внаслідок закритого і первинно нерозпізнаного ушкодження плечової артерії (ПА) чи її гілок. Причиною ураження судин була механічна дія зміщеного фрагмента плечової кістки чи кісток передпліччя, переламаних у ділянці ліктьового суглоба. Аналіз ангіограм засвідчив, що в усіх дітей з ІКФ магістральний потік крові у верхній кінцівці порушувався через анатомічні зміни ПА та її гілок. Унаслідок перенесеного ушкодження судин верхньої кінцівки виникали стеноз, оклюзія, розрив. Тяжкість перенесених ушкоджень судин визначали за класифікацією Vollmar, відповідно до якої закриті (тупі) ушкодження судин ділять на ізольовані ураження інтими - 1 ступінь, інтими і медіа - 2 ступінь, стінки судини - 3 ступінь тяжкості. В усіх випадках ІКФ відбулося ушкодження цілісності стінки судин 3 ступеня тяжкості. Визначено, що розвиток колатерального кровообігу залежав від характеру і місця ушкодження ПА та її гілок. Тяжкість ішемії визначено, враховуючи об'єктивні чинники, від яких вона залежить: анатомічні зміни судин, участь в кровообігу обхідного кровообігу, поширеність аваскулярної зони руки на ангіограмі. Зафіксовано, що ішемія руки, ураженої ІКФ, буває трьох ступенів тяжкості: ішемія II (середня), ішемія III А (тяжка) і ішемія III Б (дуже тяжка). Ішемію І (легкого ступеня) у випадку ІКФ, на наш погляд, не слід визначати, оскільки одночасне порушення чутливої і рухової функцій руки (яке завжди присутнє) треба вважати наслідком ішемії середнього або тяжкого ступеня. Гемодинаміку руки в дітей з ІКФ оцінено за результатом порівняльної допплерографії артерій здорової та ураженої кінцівок. Враховано два параметри: зменіпений діаметр ушкодженої судини і знижену швидкість лінійного систолічного потоку крові в артеріях. Показником тяжкості порушеної гемодинаміки обрано лінійну швидкість систолічного потоку крові. Тяжкість порушення кровообігу оцінювали на підставі дефіциту швидкості потоку крові, котрий визначали у відсотковому еквіваленті. Він коливався залежно від типу і виду ураження ПА від 20 % (легке порушення) до 75 % (тяжке порушення). Ретельне обстеження дитини з переломом плечової кістки в ділянці ліктьового суглоба має вирішальне значення для діагностики судинних ушкоджень. Розпізнавання закритого ушкодження ПА у малих переляканих дітей пов'язане з труднощами. У таких випадках допомагає динамічне спостереження з визначенням ознак порушеного кровообігу кінцівки, інколи навіть під наркозом.

Проаналізовано наукові джерела щодо проблеми актуальності та передумов виникнення ішемічної контрактури Фолькмана (ІКФ), зокрема внаслідок ушкодження плечової артерії. Розглянуто концепцію компартмент-синдрому та висловлено сумніви щодо його зв'язку з патогенезом розвитку ІКФ. Термін "ішемія" в багатьох публікаціях був замінений на "компартмент-синдром", що, однак, не було однозначним: механізм дії та об'єкт ураження, які призводять до хвороби, - різні. Ішемія - це знижене кровопостачання (чи повне його припинення) до органа, а компартмент-синдром - локальне зниження кровопостачання до м'язів, яке виникає внаслідок блокади капілярів за умов високого внутрішньотканинного тиску в замкнутому фасціально-м'язовому відділі. Чи не помилялися автори - прихильники компартмент-синдрому у визначенні етіології і патогенезу ІКФ? Оцінено чинники, які впливають на процес виникнення ішемії руки дитини. Наведено статистичні дані. Подано різні погляди дослідників на суть цієї проблеми. Перелічено методи дослідження у разі підозри ІКФ. Сучасні методи діагностики ушкодження судин (допплерографія, ангіографія, MP-ангіографія) забезпечують їх візуалізацію та надають змогу визначити локалізацію, вид ушкодження, характер колатерального кровообігу.

Цель исследования - поиск оптимального комплекса лечебных мероприятий для коррекции гидроцефалии при абдоминальных осложнениях, снижение частоты повторных операций и формирование групп риска абдоминальных осложнений после ликворошунтирующих операций (ЛШО). Работа основана на анализе результатов обследования и лечения 216 детей с прогрессирующей гидроцефалией. Во всех случаях использовалась клапанная вентрикуло-перитонеостомия. Абдоминальные осложнения были у 12 пациентов, что составило 16,2 % всех осложнений после ЛШО при сроке наблюдения после операций до 14 лет. Абдоминальные осложнения после ЛШО условно разделены на две группы: осложнения, связанные с миграцией дистального отдела системы, и осложнения, связанные с недостаточной пропускной способностью дистального отдела системы, обусловленной спаечным процессом. Основным патогенетическим механизмом развития абдоминальных осложнений является вялотекущий воспалительный процесс в ликворе. У всех анализируемых пациентов генез гидроцефалии поствоспалительный. У 2 из 12 больных ЛШО предшествовали операции на передней брюшной стенке или кишечнике. Послеоперационный период после ЛШО характеризовался длительным субфебрилитетом, умеренными воспалительными изменениями крови, длительным использованием антибиотиков, хотя признаков активного воспалительного процесса в ликворе не было. Сформированные группы риска требуют активной курации пациентов на протяжении длительного времени после ЛШО.

Хірургічна допомога дитячому населенню надавалась відповідно до наказів МОЗ України № 59 від 21 квітня 1994 року та № 88-Адм. від 30 березня 2004 року "Про затвердження Протоколів лікування дітей зі спеціальності "Дитяча хірургія". У 2012 році в лікувально-профілактичних закладах України за спеціальністю "Дитяча хірургія" нараховувалось 1099,5 штатних лікарських посад, у тому числі 1027,5 - зайнятих. Кваліфікаційну категорію мають 752 (78,88 %) дитячих хірургів із 963 лікарів (фізичних осіб), із них вища категорія - у 410 (54,5 %) лікарів, перша - у 234 (31,1 %); друга - у 108 (14,4 %). Не мають категорії 211 (21,12 %) лікарів. Фонд загальнохірургічних ліжок для дітей у 2012 році складався з 1619 одиниць (у 2008 р. - 1741, у 2009 р. - 1682, у 2010 р. - 1669, у 2011 р. - 1621). Ургентні хірургічні втручання виконано з приводу: гострого апендициту - 24 939 (у 2010 р. - 28 017, у 2011 р. - 26 433); непрохідності кишок - 1001 (у 2010 р. - 609, у 2011 р. - 506); проривної виразки шлунка - 12-палої кишки - 105 (у 2010 р. - 88, у 2011 р. - 95); шлункової кровотечі - 89 (у 2010 р. - 17, у 2011 р. - 11); защемленої грижі - 687 (у 2010 р. - 639, у 2011 р. - 590); гострого холециститу - 96 (у 2010 р. - 14, у 2011 р. - 13); гострого панкреатиту - 353 (у 2010 р. - 5, у 2011 р. - 10); позаматкової вагітності - 24 (у 2010 р. - 18, у 2011 р. - 9); травматичного ураження внутрішніх органів - 762 (у 2010 р. - 383, у 2011 р. - 344). У 2012 році післяопераційна летальність у разі пізньої госпіталізації дітей з ургентною патологією склала 0,14 % (2010 р. - 0,22 %, 2011 р. - 0,11 %). На підставі аналізу даних летальності дітей, констатовано, що з 307 померлих (0 - 18 років) 109 дітей були дітей були віком від 0 до 28 діб. У 2012 р. штатних посад у поліклініках було 432,5, зайнятих - 380,75, вільних - 51,75. Штатних лікарських посад ЦРЛ виокремлено 133,50, з них зайнято - 112,75, вільні - 20,75. У спеціалізованих дитячих хірургічних відділеннях України виконувались малоінвазивні ендохірургічні втручання, із 110 007 операцій, виконаних дітям, 4050 проведено ендовідеоскопічно та лапароскопічно, що складає 3,69 від загальної кількості. Таким чином, кількість ургентних і планових хіругічних втручань у дітей, зокрема, в дітей раннього віку, за останній рік збільшилась тенденція до зниження післяопераційної летальності.

Аномалії фіксації товстої кишки (АФТК) у дітей - це анатомічна передумова виникнення хронічного больового синдрому та закрепів. Методи консервативної терапії часто не сприяють одужанню пацієнтів та призводять до переходу захворювання у хронічну стадію. Способи оперативної корекції у багатьох пацієнтів неефективні та супроводжуються різноманітними ускладненнями. Мета роботи - вивчити особливості клінічного перебігу, діагностичних засобів та лікування АФТК в дітей. В основу роботи покладено результати обстеження та лікування 85 дітей з АФТК, із яких 54 проведено оперативні втручання. Основні клінічні вияви АФТК в дітей - рецидивний абдомінальний біль та хронічні закрепи. За даними іригоскопічного дослідження, із 85 дітей рухома сліпа кишка спостерігалася в 10,59 % випадків, правобічний колоноптоз - у 11,76 % хворих, тотальний колоноптоз - у 8,24 % пацієнтів, високе положення лівого вигину ободової кишки (ОК) - у 9,41 % випадків, хвороба Пайра - у 43,53 % хворих, високе положення лівого вигину ОК в поєднанні з доліхосигмою - у 16,47 % пацієнтів. У 23,53 % випадків відбувається поєднання патології з недостатністю ілеоцекального замикального апарату. Висновки: показання для хірургічного лікування АФТК - виражений абдомінальний біль (94,12 %), який не лікується консервативними методами протягом року, а в дітей із закрепами - відсутність позитивного ефекту від консервативного лікування (60 %).

Частота розвитку інфекційних ранових ускладнень в хірургічній практиці не знижується, незважаючи на впровадження нових сучасних методів їх профілактики та лікування. Розвиток післяопераційних гнійних ускладнень може звести нанівець успіх добре виконаної складної хірургічної операції. Основу догляду за післяопераційною раною, яка потенційно може бути інфікованою, становить використання сучасних препаратів з потужною антибактеріальною дією проти можливих збудників ранової інфекції. Своєчасне призначення адекватної, а головне - потужної антибіотикотерапії дає змогу не тільки поліпшити клінічні результати і підвищити якість життя хворих, а й знизити фінансові витрати, запобігши виникненню можливих септичних ускладнень. Проведено антибактеріальне лікування препаратом лінезолідин у 23 післяопераційних хворих після видалення пухлин кісток. Динаміка загоєння ран, відсутність будь-яких ускладнень, нормалізація імунологічного статусу надають змогу рекомендувати лінезолідин як препарат вибору для застосування у підлітків після проведення хірургічного лікування пухлин кісток.

Мета дослідження - вивчення генералізованих форм гострого гематогенного остеомієліту (ГГО) з урахуванням мікробного пейзажу, їх оцінка з позицій сьогоднішнього трактування сепсису; визначення раціонального впливу на осередок запалення як парентерально (антибіотиками), так і місцево (антисептиками); виявлення причин летальних результатів. Враховуючи мікробний пейзаж осередку запалення, проаналізовано структуру тяжких форм ГГО в дітей Дніпропетровського регіону. Виконано аналіз історій хвороб дітей із ГГО, які перебували на лікуванні в обласній дитячій клінічній лікарні м. Дніпропетровськ із 2001 по 2011 р. Із токсичною формою знаходилося на лікуванні 15 дітей, і септикопіємічною формою - 17 пацієнтів. Серед загальної кількості хворих на ГГО (635 дітей) пацієнти з тяжкими формами склали 4,88 %. Проаналізовано 32 випадки тяжких форм ГГО (токсичної та септикопіємічної), серед яких було 6 летальних випадків: у разі септикопіємічної форми - 2 (11,8 %) та за токсичної - 4 (20 %), що склало 0,94 % від загальної кількості пацієнтів. Проведений аналіз показав, що токсична форма ГГО частіше зустрічається в дітей віком від 10 років і старше, септикопіємічна - у дітей до 3 років. Найтяжчий перебіг має токсична форма захворювання, що зумовлено перш за все мікрофлорою осередку запалення, продукти життєдіяльності котрої здатні уражати різноманітні органи і тканини організму. Полірезистентність виділених штамів мікроорганізмів зумовлює зниження чутливості до антибіотиків, що слід брати до уваги, враховуючи ступінь тяжкості стану хворого під час призначення емпіричної антибіотикотерапії.

Мета роботи - вдосконалити метод хірургічного лікування та профілактики патологічних переломів і осьових деформацій кісток нижніх кінцівок у хворих із фіброзною дисплазією (ФД) шляхом застосування блокувального інтрамедулярного стрижня. За період 1992 - 2013 рр. у клініці травматології та ортопедії дитячого віку ДУ "Інститут травматології та ортопедії НАМН України" перебувало на лікуванні 30 пацієнтів із патологічними переломами кісток нижніх кінцівок та їх наслідками (деформаціями) у разі ФД. Хлопчиків було 15, дівчаток - 15. Вік хворих становив 5 - 18 років. З моноосальною формою захворювання було 19 хворих, із поліосальною - 11 пацієнтів. Загальна кількість переломів у цих хворих - 54, із них стегнової кістки - 37 (68,5 %) (з локалізацією в проксимальному відділі та шийці - 70,3 %), кісток гомілки - 17 (31,5 %). Здійснений ретроспективний аналіз результатів хірургічного лікування патологічних переломів та деформацій кісток у разі ФД із застосуванням традиційних методик накісткового остеосинтезу свідчить про недостатню їх ефективність. Найбільша кількість незадовільних результатів лікування пов'язана з прорізуванням пластин і гвинтів, міграцією металофіксаторів, із рецидивами деформації за межами металоконструкцій. Зазначено, що ці ускладнення були наслідками нестабільної фіксації уламків у структурно неповноцінній кістковій тканині та недосконалості металоконструкцій. За методикою блокувального інтрамедулярного остеосинтезу (БІОС) проліковано 17 хворих (21 сегмент). Лікувальний БІОС виконали на 16-ти сегментах у хворих із консолідуючими чи консолідованими зі зміщеннями переломами (8 стегнових і 8 великогомілкових кісток), профілактичний БІОС - на 5-ти сегментах (4 стегнові та 1 великогомілкова кістка) у разі загрози патологічного перелому. Повторних переломів і рецидивів деформації після БІОС не було в жодному випадку, у 2 (5,9 %) хворих помічено міграцію блокувальних гвинтів. Висновки: застосування хірургічного методу лікування патологічних переломів та осьових деформацій кісток у пацієнтів із ФД з використанням інтрамедулярного блокувального стрижня - ефективна методика з низьким відсотком ускладнень (9,5 %), котра має профілактичний та лікувальний напрямки. Виконання хірургічних втручань із застосуванням блокувальних інтрамедулярних стержнів у пацієнтів із ФД надає змогу досягнути стабільної фіксації уламків, раннього навантаження кінцівки, запобігає повторним переломам і рецидивам деформацій.

Болезнь Крона у детей считается относительно редким заболеванием желудочно-кишечного тракта. Приведен клинический случай редко встречающейся формы болезни Крона у грудного ребенка. Хирургическое лечение грудных детей с болезнью Крона не приводит к полному выздоровлению, поэтому к нему необходимо прибегать только в крайних случаях. Вопросы этиологии и патогенеза заболевания остаются невыясненными, что затрудняет диагностику и поиски способов лечения.

Мета роботи - ознайомити педіатрів, дитячих хірургів та ортопедів-травматологів з особливостями перебігу і діагностики туберкульозних оститів у дітей дошкільного віку. Наведено аналіз діагностики та лікування 67 дітей, які лікувалися у хірургічному відділенні Сумської обласної дитячої клінічної лікарні та перебували під спостереженням у Сумському обласному клінічному протитуберкульозному диспансері. Вік хворих становив від 8 міс до 6 років. Госпіталізували дітей із запальними захворюваннями кісткової системи. В усіх випадках вивчали "туберкульозний" анамнез сімейного та близького оточення, уточнювали виконання графіка щеплень, знайомилися із результатами туберкулінових проб у динаміці, оглядали дітей, виконували клінічні, біохімічні та мікробіологічні дослідження матеріалу, одержаного при остеопункційних біопсіях та оперативних втручаннях. Проведено традиційну рентгенологічну та ультразвукову діагностику. Туберкульозну етіологію процесу встановлено у 30 (44,8 %) дітей. Більшість туберкульозних оститів діагностували у хворих віком до 3 років (83,3 %), частіше була уражена стегнова кістка - у 12 (40 %). Суттєвих відмінностей у частоті остеомієліту залежно від статі хворих дітей виявлено не було: у дівчаток остеомієліт траплявся в 1,2 разу рідше, ніж у хлопчиків (46,3 і 53,7 % відповідно, p >> 0,05). 45 (67,2 %) дітей із запаленням кісток були мешканцями міст. Водночас серед хворих на туберкульозний остеомієліт було у 2,3 разу більше міських жителів, ніж сільських (21 (70 %) і 9 (30 %) дітей відповідно, p << 0,05), серед пацієнтів із неспецифічним остеомієлітом було в 1,9 разу більше мешканців міст, ніж сіл (24 (64,9 %) і 13 (35,1 %) осіб відповідно, p << 0,05). Висновки: за останні 10 років у Сумському регіоні 67 дітей дошкільного віку захворіли на остеомієліт. Серед них у 30 (44,8 %) обстежених встановлено туберкульозну етіологію запального процесу. Більшість туберкульозних оститів спостерігається в дітей віком до 3 років (83,3 %). У хворих на туберкульозний остеомієліт необхідно проводити оперативне лікування для швидшого видалення осередку туберкульозної інфекції, що в 1,6 разу зменшує кількість ліжко-днів у порівнянні з результатами консервативного лікування.

Мета дослідження - розробка і впровадження ефективної методики відновлення безперервності кишечника у разі вираженої невідповідності діаметрів привідного та відвідного сегментів. Проаналізовано досвід лікування 63 дітей, які потребували складних реконструктивних втручань з приводу вроджених і набутих вад кишечника, у клініці дитячої хірургії ХНМУ на базі Харківської обласної дитячої клінічної лікарні № 1 за період 2006 - 2012 рр. Усіх хворих було умовно розподілено на 2 групи. Контрольну групу склали діти, які перебували на лікуванні в період 2006 - 2009 рр., - 32 (52,8 %) пацієнта. До основної групи потрапили хворі, оперовані у 2010 - 2012 рр., - 31 (48,2 %) дитина. Вік дітей коливався від 1 дня до 3 років. Більшість випадків патології кишкової трубки - це діти з вродженою кишковою непрохідністю - 51 (81 %) хворий, із набутою непрохідністю - 6 (10 %) пацієнтів. З приводу ускладнень некротизувального та виразково-некротичного ентероколіту прооперовано 6 (9 %) патентів. Супутню патологію мали 79,4 % дітей. У групі контролю застосовано традиційні способи відновлення міжкишкового співустя. Післяопераційні ускладнення у вигляді неспроможності швів анастомозу та непрохідності співустя спостережено в 6,25 % випадків. В основній групі неспроможності кишкових швів та стенозування не було. Перевагу у разі відновлення кишкового пасажу у двох групах надавали анастомозуванню "кінець у кінець" як найфізіологічнішому (93,7 %). Формування товстокишкових анастомозів виконано дворядним швом - 38 (60,3 %) випадків, тонкокишкових переважно однорядним - 16 (25,4 %) випадків, дворядним - 9 (14,3 %). Показник летальності в контрольній групі склав 21,8 %, в основній - 12,9 %. Висновки: розроблену методику відновлення природного кишкового пасажу використано у 12 (19 %) дітей. Встановлено, що анастомоз має високу біологічну і механічну герметичність і надав змогу знизити частоту післяопераційних ускладнень з 35 до 0 % у 12 пацієнтів, показник летальності в контрольній групі склав 21,8 %, в основній - 12,9 %.

Наведено клінічний випадок трихобезоару в дитини віком 2 роки. Діагностика та лікування безоарів шлунково-кишкового тракту залишаються проблемою, особливо в дітей раннього віку, зважаючи на рідкість клінічних спостережень.

Мета роботи - дослідити зміни механіки дихання (МД) залежно від величини внутрішньочеревного тиску в дітей під час лапароскопічних операцій; порівняти вплив режимів штучної вентиляції легень (ШВЛ), керованої за тиском (PCV) і за об'ємом (VCV), на МД за умов карбоксиперитонеуму. Обстежено 32 дітей віком 1 - 15 років, яким виконано оперативні втручання з використанням лапароскопічної техніки. Залежно від стартового режиму ШВЛ усіх пацієнтів розподілено на дві групи: I група - 19 хворих, яким ШВЛ проводили вентиляцією, контрольованою за PCV, II група - 14 дітей, яких вентилювали з контролем за VCV. Визначення показників легеневої механіки проведено до накладання карбоксиперитонеуму (вихідні дані) та після нагнітання газу в черевну порожнину за таких значень інтраабдомінального тиску (IAT): 6, 8, 10, 12, <$Esymbol У~14> мм рт. ст. Підвищення ІАТ внаслідок карбоксиперитонеуму негативно впливало на МД. Зміни МД мали рестриктивний характер в обох групах. У пацієнтів, що вентилювались у режимі PCV, виявлено зниження дихального об'єму, хвилинного об'єму видиху, а також динамічного комплаєнсу легень (Cdyn), що впливало на газообмін за значень <$Eroman ІАТ~symbol У~12> мм рт. ст. У пацієнтів, яким ШВЛ проведено в режимі VCV, зареєстровано зростання пікового інспіраторного тиску, середнього тиску в дихальних шляхах, зниження Cdyn у відповідь на збільшення ІАТ. Суттєве збільшення концентрації вуглекислого газу під час видиху зареєстровано у разі <$Eroman ІАТ~symbol У~12> мм рт. ст.