Проаналізовано результати симультанних операцій з лапароскопічного доступу у разі непаразитарних та паразитарних кіст печінки, абсцесів та вогнищевої патології печінки, які поєднувались із жовчнокам'яною хворобою, грижами передньої черевної стінки, а також із гострим апендицитом та захворюваннями органів жіночої статевої системи. Розкрито основні критерії хірургічного лікування таких хворих, одержані результати зіставлено з результатами хворих, які перенесли лише лапароскопічну холецистектомію.

Представлено результати хірургічного лікування 89-ти хворих на ахалазію стравоходу І - ІV стадій, яким було виконано езофагокардіоміотомію. У 73-х хворих на ахалазії стравоходу ІІ - ІV стадій після езофагокардіоміотомії було проведено фундоплікацію лапароскопічним (n=23) та лапаротомним (n=50) доступами. Оцінювання функціонального стану стравоходу проведено до і безпосередньо після операції (5 - 30 днів). Після лапароскопічної езофагокардіоміотомії інтраопераційні ускладнення реєстрували лише в 4,3 % випадків, після лапаротомії - у 12 % пацієнтів. Втрати крові під час виконання операції лапаротомним доступом збільшувалися в 3-4 рази. Обстеження пацієнтів показали відмінні та добрі результати лікування ахалазії стравоходу, відновлення пасажу їжі досягнуто в усіх пацієнтів, навіть у разі ІV стадії захворювання.

Метою роботи стало покращання результатів лікування хворих на гострий варикотромбофлебіт нижніх кінцівок шляхом вивчення частоти неспроможності пронизних вен різних підгруп за цієї патології. Для реалізації мети дослідження проведено ультрасонографічне триплексне сканування венозної системи нижніх кінцівок 119-ти пацієнтів із гострим варикотромбофлебітом, у яких його спостерігали на 124-х кінцівках на фоні варикозної хвороби. Результати дослідження показали, що в середньому на одну кінцівку з гострим варикотромбофлебітом серед обстежених хворих припадало по 4,5 неспроможних пронизних вен. Продемонстровано, що неспроможні пронизні вени реєструються на 96,0 % кінцівок з гострим варикотромбофлебітом. Проведені дослідження свідчать, що ретельне обстеження пацієнтів із гострим варикотромбофлебітом до операції та знання імовірної локалізації неспроможних пронизних вен дозволяє провести у такої категорії хворих радикальне операційне втручання.

Наведено аналіз результатів виконання 86-ти повторних операцій після ендопротезування жіночих грудей. Установлено, що загальна кількість незадовільних результатів повторних операцій зменшилась до 13,9 %, тобто стала у 1,6 раза меншою, ніж за первинного ендопротезуванні. Одержані результати підтверджують доцільність використання запропонованих нами алгоритмів лікувальної тактики за незадовільних станів первинної операції та ефективність розроблених способів реендопротезування.

Наведено результати передопераційної черезшкірної емболізації гілок ворітної вени у 202-х пацієнтів із вогнищевою патологією печінки, запланований печінковий залишок (ЗПЗ) яких склав менше 25. Залежно від обсягу запланованої резекції виконували емболізацію правої ворітної гілки (n=165), правої гілки з гілкою 4 сегмента (n=37). Через (22 ± 4) дня після емболізації на контрольному КТ-дослідженні відзначено збільшення ЗПЗ на 10,5 %, що надало можливість успішно виконати радикальну резекцію печінки у 177 (87,6 %) пацієнтів. Одержані результати дозволяють розглядати емболізацію гілок ворітної вени як ефективну методику підготовки пацієнтів із малим ЗПЗ до радикальної резекції печінки.

Визначено вплив віку хворого на результати хірургічного лікування пацієнтів, хворих на рак стравоходу та кардіального відділу шлунка. Клінічну групу склали 68 пацієнтів старшого (>65 років) та 142 молодшого віку (<65 років), хворих на рак стравоходу та кардіального відділу шлунка, яких лікували хірургічно протягом 2004 - 2011 рр. у клініці кафедри онкології та медичної радіології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького МОЗ України. Жоден із пацієнтів не отримував до та після операції хіміопроменевого лікування. Клінічні та морфологічні параметри порівнювали у двох групах. Оцінку виживаності проводили шляхом аналізу кривих Каплана - Майєра. Медіана тривалості життя когорти молодших пацієнтів менша, ніж хворих старшого віку, і складає, відповідно, 15,4 та 20,2 місяця. Вік є незалежним прогностичним фактором у хірургії пухлин стравоходу і кардіального відділу шлунка - пацієнти старшого віку можуть бути радикально оперовані з прийнятним ризиком післяопераційних ускладнень.

Досліджено зміни показників коагуляційного гемостазу у хворих на гострий тромбофлебіт нижніх кінцівок (ГТФ НК) у різні періоди: до операції, на 3-тю та 7-му добу післяопераційного періоду. Проаналізовано їх динаміку залежно від типу тромбофлебіту (за F. Verrel, F. Stollman) та клінічної стадії хронічної венозної недостатності (ХВН) класифікації СЕАР. Доведено необхідність використання в комплексному лікуванні хворих із ГТФ НК прямих антикоагулянтів.

Механічна травма різного ступеня тяжкості зумовлює порушення жовчотвірної функції печінки, що виявляється зниженням вмісту в жовчі загальних жовчних кислот і прямого білірубіну, особливо на тлі травми середнього і тяжкого ступенів. Попередня інтоксикація солями міді й цинку поглиблює порушення жовчотвірної функції печінки, зумовлені механічною травмою. Вони істотно більші у порівнянні з неотруєними тваринами після травми середнього ступеня через 7 діб і в усі терміни спостереження на тлі тяжкої травми.

В експериментальних умовах моделювання моно- і політравми досліджено морфологічні зміни в легеневій тканині в ранньому та пізньому посттравматичному періоді травматичної хвороби. У легеневій тканині тварин з моделлю ізольованої травми та з моделлю політравми мають місце гемодинамічні та запальні зміни.

Робота присвячена вивченню антиоксидантно-прооксидантного балансу в тканині серця, легень і печінки у динаміці експериментальної політравми. Показано, що карбацетам характеризується ноотропними властивостями за умови політравми і має виражений протекторний вплив на стан внутрішніх органів: печінки, серця і легень, що виявляється істотним зміщенням антиоксидантно-прооксидантного співвідношення в бік переважання антиоксидантних механізмів у всі досліджувані терміни спостереження 7 - 28 діб.

Розглянуто особливості розвитку тромботичного процесу в системі підшкірних вен у пацієнтів, що перенесли операційні втручання на органах грудної і черевної порожнин та кульшовому суглобі. У контексті хірургічного лікування цієї патології виділено чотири групи пацієнтів із післяопераційним тромбофлебітом поверхневих вен та залежно від типу поширення тромботичного процесу по поверхневій та глибокій венозній системі нижніх кінцівок запропоновано алгоритм хірургічної тактики.

Зазначено, що лікування синдрому діабетичної стопи є тривалим процесом, що призводить до полірезистентності мікроорганізмів до антибактеріальних засобів і неспецифічних запальних процесів м'яких тканин небактеріального походження. З метою покращання результатів лікування синдрому діабетичної стопи розроблено метод комплексного хірургічного лікування з використанням низькочастотного ультразвуку та вакуумної терапії.

В основу роботи покладено аналіз результатів лікування 1 125-ти хворих на гострокровоточиві злоякісні пухлини шлунка; виділено 2 періоди: І період (817 хворих) - 1995 - 2007 рр.; ІІ період (308 хворих) - 2008 - 2012 рр. Впровадження розробленого алгоритму лікувальної тактики, що грунтується на використанні мініінвазійних методів ендохірургічного гемостазу з метою зупинки активних пухлинних кровотеч та профілактики розвитку рецидивів кровотеч за наявності стигмат з наступним клініко-ендоскопічним моніторингом, дозволило у ІІ періоді лікування хворих знизити кількість екстрених операцій з 10,5 до 6,2 %, збільшити кількість операцій у ранньому відстроченому періоді з 89,5 до 93,8 % і тим самим досягти зменшення загальної летальності з 10,0 до 5,8 % та післяопераційної летальності - у 2,7 раза (з 11,6 до 4,3 %), у тому числі після екстрених операцій - у 3,2 раза (з 31,6 до 10,0 %) і ранніх відстрочених - у 2,4 раза (з 9,3 до 3,9 %).

Проаналізовано результати хірургічного лікування 136-ти хворих з аденоматозними поліпами прямої кишки за відсутності малігнізації останніх. Серед них 88 чоловіків і 48 жінок віком від 19-ти до 68-ми років. Одиночні поліпи виявлено у 122-х, множинні - у 14-ти. Час від перших скарг до госпіталізації складав від 12-ти днів до 2-х місяців, у середньому 27 днів. У 71-го хворого аденоматозні поліпи прямої кишки розташовувалися на висоті до 6 см, у 65-ти хворих - вище 6 см від анального кільця. Трансанальну поліпектомію застосували у 71-го хворого, ендоскопічну поліпектомію - у 63-х пацієнтів, відкриті втручання - у двох хворих.

Завдання дослідження - оцінити результати лікування пацієнтів із гастродуоденальними кровотечами виразкового генезу. В основу дослідження покладено проспективний аналіз історій хвороби 204-х пацієнтів, які лікувалися у клініці кафедри хірургії № 1 із курсом ендоскопічної та лазерної хірургії Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова. Всім пацієнтам призначали медикаментозну терапію, яку за необхідності доповнювали ендоскопічним гемостазом або операційним втручанням. Антисекреторна терапія з використанням лише інгібіторів протонної помпи є достовірно достатньою для надійного зниження секреції шлункового соку у разі гастродуоденальних кровотеч виразкового генезу. Застосування М-холіноблокаторів як монотерапії достовірно не є ефективним для зниження шлункової секреції, а їх перевага за комбінованого застосування з інгібіторами протонної помпи статистично не доведена. Ендоскопічне та операційне лікування забезпечувало стабільний гемостаз абсолютно у всіх пацієнтів із обстежуваного контингенту, яким його виконували, проте, статистично достовірно підтвердити ці факти не було можливості.

Наведено результати лікування 27-ми хворих із наслідками ушкодження лицьового нерва. Усі хворі були поділені на дві групи: перша - 12 пацієнтів, яким було імплантовано систему для прямої довготривалої електростимуляції Нейсі 3 м, друга група - 15 хворих, яким проводили традиційну непряму електростимуляцію мімічних м'язів. Пряма довготривала електростимуляція є безпечною та чинить ефективніший, у порівнянні з традиційною зовнішньою електростимуляцією вплив на функціональний стан нервово-м'язового апарата обличчя у хворих із наслідками ушкодження лицьового нерва.

Проаналізовано ефективність застосування ультразвукового дослідження (УЗД), радіоімунологічного (РІА) та імунорадіометричного (ІРМА) аналізу пухлинних маркерів, ендоскопічної ретроградної панкреатохолангіографії (ЕРПХГ) та лапароскопії у 196-ти хворих віком 23 - 75 років із клінічними ознаками жовтяниці. На основі одержаних даних розроблено алгоритм комплексної, поетапної діагностики механічних жовтяниць. Перший етап: підтвердження механічного характеру жовтяниці та встановлення рівня обтурації жовчних проток за допомогою УЗД. Другий етап: диференційна діагностика пухлинної і непухлинної та природи механічної жовтяниці, орієнтовне визначення походження новоутворення за допомогою радіоконкурентного мікроаналізу пухлинних маркерів: РЕА, ТПА, СА-19-9. Третій етап: верифікація діагнозу шляхом ЕРПХГ та лапароскопії. У випадку негативних результатів показано КТ, СКТ, МСКТ, МРТ та діагностична лапаротомія. Поетапне обстеження хворих дозволяє підняти ефективність диференційної діагностики механічних жовтяниць до 98 %.

Під час вивчення результатів хірургічного лікування необхідно враховувати вид травми, рівень і ступінь ушкодження, час, що минув між ушкодженням і проведенням операцій, вік хворого, наявність хронічних системних захворювань та інші фактори, які визначають кінцевий результат лікування. До сьогодні в літературі немає загального критерію в оцінюванні ступеня відновлення нервових стовбурів після хірургічного лікування. Робота грунтується на підставі аналізу результатів дослідженням променевого нерва на різних рівнях.

Зазначено, що надзвичайно гостро на сьогодні стоїть проблема лікування гнійно-некротичних процесів м'яких тканин, зумовлених анаеробною неклостридіальною мікрофлорою. Метою роботи є покращання результатів лікування хворих на анаеробну неклостридіальну флегмону. За останні 3 роки в Київській міській клінічній лікарні № 3 проліковано 16 хворих похилого віку з анаеробною неклостридіальною флегмоною м'яких тканин різної локалізації. Особливостями проведення хірургічної обробки було широке розсічення шкіри в межах уражених тканин із висіченням нежиттєздатних і некротизованих підшкірної клітковини, м'язів, фасцій, рясне зрошення розчинами антисептиків, у т. ч. перекисом водню. Обов'язковим було проведення лікування супутньої патології, яка значною мірою обтяжувала перебіг анаеробної флегмони.

Зазначено, що алгоритм лікування хворих було включено мазі з вмістом сульфадіазину срібла ("Дермазин", "Аргедин", "Аргосульфан"); у частини хворих проведено на ранніх етапах абразію (видалення) поверхневих некротичних тканин, антибіотикотерапію препаратами широкого спектра дії. Глибокі опікові рани обличчя та шиї вимагають активної лікувальної тактики, а саме: раннього видалення некротичних тканин, ксеноімплантації з наступною автодермопластикою і антибактеріальною терапією. Рання некректомія на обличчі є доцільною з огляду на: відсутність стадії відторгнення струпу; свіже ранове ложе краще сприймає розщеплений товстошаровий і повношаровий клапоть; скорочуються терміни лікування, прискорюються етапи активізації і реабілітації пацієнтів; одержуються кращі косметичні результати.