Effects of two antituberculosis agents compositions on DNA fragmentation in Wistar albino male rats = Вплив двох композицій протитуберкульозних засобів на фрагментацію ДНК у щурів-самців лінії Вістар

Фармакотерапія туберкульозу різними комбінаціями антибіотиків завжди пов'язана з можливістю розвитку серйозних небажаних наслідків. Більше того, навіть знаючи про довготривалі наслідки використання кожного лікарського засобу, не можливо з упевненістю передбачити їх наслідки у поєднанні з іншими протитуберкульозними агентами. З іншого боку, тяжкість цієї патології та тривалість лікування вимагають максимально можливої оптимізації вибору використовуваних засобів. Мета дослідження - порівняльна первинна оцінка можливих довготермінових наслідків щодо чоловічої репродуктивної функції двох комбінацій протитуберкульозних лікарських засобів. З цією метою оцінено рівні фрагментації ДНК у сім'яниках та епідидимісах щурів як маркери апоптозу. Тварин було розподілено на 3 групи (по 8 щурів у кожній): група 1 - контроль - введення 1 % крохмалю; група 2 - одночасне застосування ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду та етамбутолу протягом 60 днів (комбінація 1); група 3 - одночасне застосування ізоніазиду, рифампіцину, піразинаміду та стрептоміцину протягом 60 днів (комбінація 2). У експериментах авторів, очевидно, у сім'яниках та епідидимісах токсичні ефекти комбінацій протитуберкульозних засобів реалізовувалися незалежно від наявності стрептоміцину або етамбутолу, хоча було виявлено певні особливості їх наслідків. Комбінація з етамбутолом сильніше стимулювала процеси фрагментації ДНК в епідидимісах, тоді як застосування комбінації з стрептоміцином - у сім'яниках. Деякі відмінності в рівнях фрагментації ДНК між епідидимісами та сім'яниками можуть бути пов'язаними з різними наборами нуклеаз у даних тканинах. Порівняно високий рівень фрагментації ДНК у сім'яниках самців, що пройшли лікування протитуберкульозними засобами, є свідченням інтенсифікації в них апоптотичної загибелі статевих клітин.

The therapeutic efficacy of 1-[4-(1,1,3,3-tetramethyl butyl) phenoxy]-3-(n-benzyl hexametylenimino)- 2-propanol chloride under in vivo models = Терапевтична ефективність 1-[4-(1,1,3,3-тетраметилбутил)фенокси]-3-(N-бензилгексаметиленіміній)-2- пропанол хлориду на моделях in vivo

Похідні арилаліфатичних аміноспиртів - новий перспективний клас сполук, що проявляють виразну антимікробну активність за умов in vitro. Мета дослідження - встановлення терапевтичної ефективності похідного арилаліфатичних аміноспиртів 1-[4-(1,1,3,3-тетраметилбутил)фенокси]-3- (N-бензилгексаметиленіміній)-2-пропанол хлориду (шифр КВМ-194) на моделі генералізованої інфекції та за місцевих уражень бактеріального генезу. Експериментальну генералізовану інфекцію відтворювали на білих нелінійних мишах з використанням Pseudomonas aeruginosa. Інфікуюча доза складала <$E4~cdot~10 sup 7> КУО/тварину. Під час моделювання місцевого патологічного процесу кролям внутрішньошкірно вводили <$E1~cdot~10 sup 9> КУО Staphylococcus aureus (0,5 мл) з наступною скарифікацією шкіри. Для відтворення кон'юнктивіту в око кролям вносили по 2 краплі 2,5 % розчину аміаку на фоні анестезії 0,5 % розчином проксиметакаїну гідрохлориду. Через 30 хв на кон'юнктиву наносили 0,1 мл культури S. aureus зі щільністю <$E1~cdot~10 sup 9> КУО/мл. Результати проведених досліджень свідчать про те, що у разі генералізованої синьогнійної інфекції найвиразнішу ефективність сполука КВМ-194 проявляє в дозі, що відповідає 0,01 ЛД50. Дослідження впливу сполуки за місцевого застосування показало, що нанесення 0,25 % мазі КВМ-194 сприяло зменшенню гіперемії, прискорило формування абсцесу та його розрив. Повне зникнення ознак запалення в дослідних тварин відмічали на 8-му добу, у тварин контролю - на 16-ту добу. На моделі бактеріального кон'юнктивіту сполука у вигляді 0,1 % розчину також проявила ефективність, спостерігалось зменшення проявів запалення та скорочення терміну перебігу патологічного процесу. Проведені дослідження на тваринах свідчать про необхідність подальших поглиблених досліджень ефективності сполуки на моделях інфекційного процесу in vivo для встановлення широти спектра дії та дозування сполуки КВМ-194.

IUPHAR today : 5 : (the rev.), 2012

Міжнародний союз фундаментальної та клінічної фармакології (IUPHAR) був офіційно заснований у 1965 р. Враховуючи, що за останні десятиріччя фармакологія одержала значний розвиток, IUPHAR з метою задоволення потреб його членів також адаптувався та змінився. Сьогодні IUPHAR забезпечує повний спектр послуг і заходів для фармакологів усього світу з урахуванням сучасних технологій, місця розташування та інтересів. Наведено вибірку з багатьох заходів, що пропонує IUPHAR і його підрозділи.

The changes in the level of G class immunoglobulins in serum of rats under long-term ethanol administration = Зміни вмісту імуноглобулінів класу G у сироватці крові щурів за умов тривалого введення етанолу

Незважаючи на значний інтерес як дослідників фундаментальної науки, так і клініцистів до механізмів дії етанолу на різні органи та системи організму, практично відсутні дані щодо впливу хронічної алкогольної інтоксикації на рівень сироваткових імуноглобулінів, які можуть бути індукторами біологічних процесів і регуляторами адаптації. Мета дослідження - визначити динаміку вмісту імуноглобулінів класу G у сироватці крові білих щурів за тривалого введення етанолу. Щури-самці були розподілені на дві групи: I - контроль (інтактні тварини), II - група тварин з тривалим введенням етанолу (внутрішньошлункове введення 30 % розчину етанолу протягом 21 доби). Методом афінної хроматографії з сироватки крові, що була одержана в інтактних щурів і тварин з тривалим введенням етанолу, та з подальшим її очищенням методом диск-електрофорезу були виділені фракції IgG. Тривале введення етанолу спричинило підвищення вмісту імуноглобулінів класу G у сироватці крові щурів на 32, 21, 23 % на 11, 21, 28 добу експерименту відповідно відносно контрольного показника. Це може вказувати на появу автоантитіл до антигенів власного організму в загальному пулі IgG.

Long-term alcohol consumption provokes oxidative and nitrosative stress in albino rats brain = Розвиток оксидативного та нітрозативного стресу в мозку білих щурів за умов тривалого споживання алкоголю

Незважаючи на інтенсивне дослідження наслідків алкоголізму для нервової системи, повний комплекс метаболічних змін у головному мозку залишається остаточно не з'ясованим. Мета дослідження - вивчення впливу хронічного споживання етанолу на активність NO-синтази та показники про- і антиоксидантної системи в мозку щурів. Щури-самці лінії Вістар масою 160 - 200 г були розподілені на дві групи: I - експериментальний хронічний алкоголізм, II - інтактні тварини. Вимірювання індуцибельної NO-синтази (iNOC) та конститутивної NO-синтази (cNOC) у мозку проведено спектрофотометричним методом. Перекисне окиснення ліпідів було досліджено за швидкістю аскорбат-індукованого утворення продуктів реакції з тіобарбітуровою кислотою (ТБК-реактанти), активність супероксиддисмутази (СОД) визначали за Чеварі, активність каталази визначали колориметричним методом з молібдатом амонію. У результаті проведених досліджень було показано, що за умов хронічного споживання алкоголю протягом 150 днів у мозку щурів зростала активність cNOC у 2,8 разу та швидкість утворення ТБК-реактантів на 42 % у порівнянні з інтактними тваринами. При цьому активність СОД та каталази знижувалися на 19 і 25 % відповідно. Таким чином, внаслідок тривалого споживання алкоголю відбувається розвиток оксидативного стресу в мозку щурів у результаті як накопичення активних форм кисню та азоту, так і виснаження антиоксидантних систем. Особливе значення ці зміни становлять для клітин мозку, що характеризуються низьким вмістом екзогенних і ендогенних антиоксидантів у порівнянні з іншими тканинами, що в поєднанні з високим рівнем поліненасичених жирних кислот робить центральну нервову систему виключно сприйнятливою до вільнорадикального ушкодження.

Inhibition of PKC-delta expression using siRNAs restores coronary dilation in rats with streptozotocin-induced diabetes = Інгібування експресії PKC-дельта з використанням siRNAs відновлює дилатацію коронарних артерій у щурів зі стрептозотоцин-індукованим діабетом

Відомо, що в артеріальних судинах ссавців за умов цукрового діабету (ЦД) збільшується експресія дельта-ізоформи протеїнкінази C (PKC-delta). Проте її значення в порушеннях коронарного кровообігу та розвитку кардіоміопатії залишається нез'ясованим. Мета дослідження - з'ясування ролі PKC-delta у регуляції коронарного кровообігу та скоротливої функції серця в щурів зі стрептозотоцин-індукованим діабетом. У діабетичних тварин важка гіперглікемія (>> 30 ммоль/л) супроводжувалася підвищенням артеріального тиску. Розвиток ЦД призводив до деяких змін скоротливої активності міокарда та значно зменшував дилатаційну відповідь коронарних артерій на ізопротеренол (10<^>-8 - 10<^>-6 моль/л). Сайленсинг гена PKC-delta з використанням siRNAs у щурів з ЦД не супроводжувався достовірними змінами вмісту глюкози та величини артеріального тиску. Разом з тим, спостерігалося повне відновлення дилатаційної відповіді коронарних артерій ізольованих сердець щурів і несподівано зменшувалася скоротливість міокарда.

Endothelium-dependent sustained hypoxic pulmonary vasoconstriction can be mediated by signaling via myoendothelial gap junctions

Відомо, що гіпоксія викликає звуження легеневих артерій. Це явище спрямоване на підтримання оптимального вентиляційно-перфузійного співвідношення в погано вентильованих ділянках легенів, однак призводить до розвитку легеневої гіпертензії. Хоча відомо, що тривала гіпоксична легенева вазоконстрикція (ГЛВ) залежить від ендотелію та гліколізу, її механізми залишаються остаточно не з'ясованими. Мета дослідження - вивчити вплив блокади щільних контактів (ЩК) за допомогою 18<$E beta>-гліциретинової кислоти (18<$E beta>-ГК) на розвиток гіпоксичних реакцій інтактних та деендотелізованих внутрішньолегеневих артерій щурів (ВЛА). В експериментах реєстрували зміни тонусу ізольованих сегментів ВЛА за допомогою міографа. В попередньо скорочених простагландином <$E roman F sub {2 alpha}> (<$E roman ПГF sub {2 alpha}>, 3 мкM) ВЛА пригнічення ЩК під дією 18<$E beta>-ГК (30 мкM) не впливало на транзиторну фазу ГЛВ, однак усувало розвиток її тривалої фази. Видалення ендотелію не впливало на ефекти 18<$E beta>-ГК. Одержані дані свідчать про те, що сигналізація через міоендотеліальні ЩК може бути залученою до формування тонічної фази ГЛВ.

Rho-kinase: one of the main links in Ca2+ sensitization in diabetes-induced vascular smooth muscle hypercontractility = Rho-кіназа: одна з головних ланок у Ca2+-сенситизації за індукованої діабетом гіперскоротливості судинних гладеньких м'язів : (a rev.)

Цукровий діабет (ЦД) є комплексним синдромом, що призводить до чисельних порушень, у тому числі судинних дисфункцій. Rho-залежна кіназа (RhoK) є важливим регуляторним ферментом, що опосередковує передачу сигналів у реалізації багатьох судинних функцій, у тому числі скоротливості судинних гладеньких м'язів. Чисельні дослідження показали, що скоротливі відповіді судинних гладеньких м'язів значною мірою підвищені за умов ЦД. RhoK робить суттєвий внесок у цей процес, опосередковуючи зростання чутливості скоротливих білків до іонів Ca<^>2+ (або Ca<^>2+-сенситизацію) у судинних гладеньком'язових клітинах. За умов ЦД опосередковані RhoK внутрішньоклітинні сигнальні шляхи спрямовані на фосфорилювання інгібіторного білка CPI-17, який зв'язуючись із фосфатазою легких ланцюгів міозину (ФЛЛМ) призводить до пригнічення її активності. Окрім того, RhoK викликає пригнічення активності ФЛЛМ за рахунок фосфорилювання її таргетної субодиниці 1 (MYPT1). Наслідком пригнічення ФЛЛМ є зростання фосфорилювання легких ланцюгів міозину незалежно від внутрішньоклітинної концентрації Ca<^>2+ та рівня активності кінази легких ланцюгів міозину. Ca<^>2+-сенситизація гладеньких м'язів, таким чином, може суттєво підвищувати скоротливість судинної стінки за умов ЦД. Багато досліджень також показали зв'язок між RhoK- та протеїн кіназа С (ПКС)- опосередкованими сигнальними шляхами за умов діабету. При цьому встановлено, що в стінці діабетичних судин RhoK може бути активована ПКС. Таким чином, проаналізовані дані показують, що RhoK є важливою фармакологічною мішенню для лікування судинних ускладнень, що пов'язані з ЦД.

Attenuation of myocardial ischemia-reperfusion injury by imidazo[1,2-a]azepinium derivatives = Зменшення пошкоджень, зумовлених ішемією-реперфузією, за допомогою похідних імідазо[1,2-A] азепінію

Мета дослідження - вивчення кардіопротекторного впливу 2-х похідних імідазо[1,2-A]азепінію під шифрами IFT000280 і IFT000281 та їх здатності прекондиціювати ішемічні пошкодження міокарда. Збільшення таких показників, як тиск у лівому шлуночку (LVDP), швидкість скорочення серця (dp/dtmax), частота серцевих скорочень (ЧСС) у період ішемії може вказувати на наявність ефекту прекондиціювання. Вивчення біологічної дії даних сполук проводили на моделі ізольованого серця щура за допомогою методу ретроградної перфузії під постійним тиском. Було досліджено концентрації речовин <$E5~cdot~10 sup -7 ,~1~cdot~10 sup -6 ,~1~cdot~10 sup -5> моль/л. В ході експерименту визначали параметри скоротливої активності ізольованих сердець, а також активність креатинкінази ізоформи МВ (muscle and brain субодиниці) та лактатдегідрогенази в серцевому ефлюенті. У результаті проведених досліджень було встановлено, що обрані сполуки в концентрації <$E1~cdot~10 sup -5> моль/л проявляють найбільшу активність і перевищують відповідний вплив препарату порівняння флокаліну. Вони зумовлювали підвищення скоротливої активності ізольованих сердець відразу після введення перед ішемією, а під час ішемії зменшення показників скоротливої активності було меншим, ніж у контрольних сердець. У період реперфузії серця, які перфузували розчином з досліджуваними сполуками, показали швидше та повноцінніше відновлення скоротливої функції, ніж контрольні. Активність ферментів лактатдегідрогенази та креатинкінази ізоформи МВ у ефлюенті сердець, які зазнали дії досліджуваних речовин, була помітно меншою, ніж у контрольних серцях, що вказує на кардіопротекторні властивості даних сполук. Одержані результати засвідчують наявність кардіопротекторних властивостей сполук IFT000280 і IFT000281.

Участь протеїнкінази C у механізмах порушення судинного тонусу за умов цукрового діабету. Ч. 2

В тканях сосудистой стенки в условиях сахарного диабета (СД) протеинкиназа C (ПКС) вызывает активацию НАДФH-оксидазы (НОК), что приводит к усилению образования реактивных форм кислорода (РФК). Путь активации НОК при этом включает p66<^>Shc- и Rac1-опосредованное фосфорилирование субъединиц НОК p47<^>phox, p67<^>phox и gp91<^>phox. Таким образом, ПКС, будучи активирована РФК, сама является активатором их образования в сосудистой стенке при СД. Гипергликемия также приводит к образованию конечных продуктов гликации, которые связываясь со специфическими рецепторами, вызывают активацию ПКС в сосудистой стенке непосредственно или путем активации сосудистого эндотелиального фактора роста (СЭФР). С другой стороны, активация ПКС может быть вызвана усилением de novo синтеза диацилглицерола (ДАГ), поддержанного активацией диацилглицеролкиназы, или следствием повышения активности фосфолипазы C-<$Egamma sub 1> в результате активации полиольного пути. Также повышению концентрации ДАГ в сосудистых тканях при диабете может содействовать увеличение синтеза СЭФР.

Fact or fancy: Does the high level of PKC-delta gene expression contribute to potassium channels malfunction at arterial hypertension and diabetes?

Мета дослідження - ідентифікувати, чи насправді за розвитку артеріальної гіпертонії та цукрового діабету підвищений рівень експресії гена протеїнкінази С (ПКС) дельта призводить до порушення активності та функціонування калієвих каналів в гладеньком'язових клітинах (ГМК) аорти щура. Дослідження було проведено із застосуванням наступних методик: індукція діабету (стрептозотоцин, 65 мг/кг), виділення ГМК з аорти щура, перфорованого петч-клемпу в модифікації "ціла клітина", РНК-інтерференції за допомогою малих інтерферуючих РНК (міРНК) та полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі (РЧ-ПЛР). Результати РЧ-ПЛР продемонстрували значне підвищення рівня експресії гена дельта ізоформи ПКС у тварин як за артеріальної гіпертензії, так і за цукрового діабету порівняно зі здоровими щурами. Застосування методу РНК-інтерференції для пригнічення експресії гена ПКС-<$E delta> викликає тривалий та стабільний інтерференційний ефект, що проявляється в суттєвому зменшенні рівня експресії мРНК ПКС-<$E delta> на 7 добу в обох групах. Встановлено, що введення міРНК призводить до суттєвого збільшення щільності інтегральних трансмембранних струмів вихідного напряму в ГМК судинної стінки за рахунок відновлення провідності крізь калієві канали різної провідності. Одержані дані свідчать, що дельта ізоформа ПКС залучена до розвитку каналопатії калієвих каналів аорти щура за розвитку як гіпертензивних станів, так і цукрового діабету. Результат дослідження чітко вказує на те, що надмірна експресія гена дельта ізоформи ПКС насправді знижує активність K+-каналів та призводить до розвитку судинної дисфункції за артеріальної гіпертензії та діабету, тоді як застосування техніки РНК-інтерференції може бути хорошим терапевтичним підходом для відновлення нормального функціонування K<^>+-каналів.

Testicular damage in rats after co-administration of anti-tuberculosis drugs in different combinations

Мета роботи - у порівняльному аспекті дослідити фертильність, показники сперматогенезу та антенатального розвитку потомства щурів-самців за умов сумісного введення протитуберкульозних засобів у 2-х комбінаціях, які містили Ізоніазид, Піразинамід, Рифампіцин та Етамбутол або Стрептоміцин (комбінація 1 та 2 відповідно). Ступінь деструктивних змін у сперматогенному епітелії за введення протитуберкульозних препаратів в обох комбінаціях був майже на одному рівні, але час рухливості сперматозоїдів після введення комбінацій 1 та 2 знижувався у порівнянні з контролем на 77 та 34 % відповідно. Осмотична резистентність сперматозоїдів за введення комбінації 1 зменшувалась на 65 %, тоді як комбінація 2 не справляла значного впливу. У разі застосування комбінації 1 підвищувався рівень перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) у сім'яниках (15 %) та епідидимісах (38 %), тоді як після введення комбінації 2 було зафіксовано інтенсифікацію ПОЛ лише в сім'яниках. Індекс запліднювальної здатності щурів-самців після введення комбінацій 1 та 2 складав відповідно 9,09 та 78,12 %. У групі самиць, запліднених самцями, що одержували комбінацію 1, рівні до- та післяімплантаційної смертності зростали відповідно у 7 і 24 рази у порівнянні з контролем, а комбінацію 2 - лише в 2 і 4 рази. Таким чином, заміна Етамбутолу на Стрептоміцин певною мірою знижує токсичну дію протитуберкульозних препаратів на гонади та опосередковані батьком негативні ефекти на потомство. Результати дослідження розширюють теоретичну базу стосовно розуміння механізмів чоловічого безпліддя та розвитку, залежних від батька порушень у нащадків.

The BK_Ca channels deficiency and high protein kinase C activity as a main reasons for radiation-induced vascular hypercontractility = Порушення функції Ca²⁺-залежних калієвих каналів великої провідності та висока активність протеїнкінази C - головні причини розвитку гіперскоротливості судин, викликаної впливом радіації

Цілком ймовірно, що порушення провідності кальцій-активованих калієвих каналів великої провідності (BKCa) тісно пов'язане з розвитком судинних порушень і розвитком артеріальної гіпертензії. У дослідженні порівняно результати глушіння гена, що кодує експресію BKCa у щурів, за допомогою техніки РНК-інтерференції з судинними порушеннями, викликаними впливом іонізуючої радіації в дозі 6 Грей. В експериментах використовували методи RT-PCR та patch-clamp, реєстрацію скоротливої активності гладеньких м'язів (SM) з використанням інтактних і хімічно скінірованих аортальних кілець з одночасним виміром внутрішньоклітинної концентрації кальцію [Ca<^>2+]i, вимірювання артеріального тиску (АТ) на 30-й день після опромінення. Профіль експресії транскриптів мРНК BKCa в SM був значно знижений у щурів, які одержували siRNAs і опромінених тварин. Навпаки, рівні мРНК KV і KATP були значно збільшені, а транскрипти мРНК кальцієвих каналів L-типу продемонстрували тенденцію навіть до збільшення. Клітини SM, одержані від опромінених тварин і після глушіння гена KCNMA1, показали значне зменшення загальної амплітуди щільності вихідного струму K<^>+. У разі впливу паксилліну (блокатор BKCa) - чутливі компоненти вихідного струму значно зменшувалися як за опромінення, так і в разі глушіння гена KCNMA1. Глушіння гена KCNMA1 збільшило чутливість SM до норадреналіну, у той час як амплітуда ацетилхолін-індукованого розслаблення SM зменшилася. Глушіння KCNMA1 суттєво не впливало на рівень АТ, у той час як радіація викликала стійку артеріальну гіпертензію. Отже, випромінювання змінює експресіію та функцію каналу BKCa, і цей тип каналопатій може сприяти виникненню судинних аномалій. Проте малоймовірно, що BKCa каналопатія може бути єдиним і вирішальним фактором розвитку пострадіаційної артеріальної гіпертензії. Опромінення зміщує криву pCa-напруга в гладенькому м'язі на 9-й і 30-й дні після опромінення вліво, що свідчить про підвищення Ca<^>2+-чутливості міофіламентів. Інгібітори протеїнкінази C (PKC), хелеритрин і стауроспорин не впливали на криві pCa-напруга в контрольних скінірованих SM, але значно зрушили криві вправо на 9-й і 30-й дні після опромінення. Форбол дибутират (PDB, 10<^>-7 моль/л), потужний активатор PKC, змістив криву pCa-напруга вліво в здорових тканинах і не впливав на опромінені судинні кільця. Одночасні вимірювання скорочувальної сили і [Ca<^>2+]i показали, що коефіцієнт Ca<^>2+ - чутливості скорочувальних білків, який визначається як відношення приросту сили до змін [Ca<^>2+]i, значно збільшується після опромінення. Стимуляція інтактних SM аорти PDB (10<^>-6 моль/л) викликала стійке прогресуюче тонічне скорочення, в той час як приріст в [Ca<^>2+]i був короткочасним. Навпаки, в опромінених тканинах амплітуда індукованого PDB скорочення була навіть вище, ніж в інтактних. У цьому разі не було ніякого підвищення в [Ca<^>2+]i. Ці дані підтверджують гіпотезу про те, що після опромінення збільшується чутливість міофіламентів SM судин до Ca<^>2+, і цей ефект зумовлений активацією PKC. Можна вважати, що gamma-опромінення призводить до утворення реактивних форм кисню й активації PKC.

Вплив цереброкурину і тіоцетаму на ранню відповідь геному та морфофункціональний стан нейронів СА-1 зони гіпокампа щурів за умов пренатальної алкоголізації : 5, 2012

Проведенными экспериментальными исследованиями установлено, что пренатальная алкоголизация крыс приводила к изменению ответа генома, проявляющегося нарушением экспрессии генов раннего реагирования c-fos, уменьшением плотности и площади нейронов и глиальных клеток СА-1 зоны гиппокампа, а также уменьшением содержания в них РНК. 25-дневное курсовое введение новорожденным, которые перенесли пренатальную алкоголизацию, тиоцетама и цереброкурина оказывало равнонаправленный нейропротективный эффект, который выражался в увеличении плотности и площади нейронов в СА-1 зоне гиппокампа, а также содержания в них РНК. Введение по такой же схеме пирацетама не оказало подобного нейропротективного эффекта.

Стан глутатіонової системи головного мозку пренатально алкоголізованих щурів на фоні курсового призначення цереброкурину й тіоцетаму : 2, 2012

Отмечено, что актуальность женского алкоголизма обусловлена тем, что, в первую очередь, наносится вред состоянию здоровья детей, рожденных от данного контингента женщин. Проведенными экспериментальными исследованиями установлено, что пренатальная алкоголизация приводит к значительным изменениям глутатионового звена тиол-дисульфидной системы за счет уменьшения ее восстановленных интермедиатов (значительно падает уровень цитозольного и митохондриального глутатиона, восстановленных тиольных групп), увеличения окисленного глутатиона и общего количества окисленных тиолов как в цитозольной, так и митохондриальной фракциях головного мозга крыс на 25 сут жизни. Назначение исследуемых препаратов приводило к повышению активности супероксиддисмутазы (СОД), глутатионредуктазы и глутатионпероксидазы (ГПР). Наиболее активными препаратами оказались цереброкурин и тиоцетам на фоне лидерства первого, который повышал активность СОД на 91 % в митохондриальной фракции, а ГПР на 25 % соответственно. Положительное влияние исследуемых препаратов отмечено и на состояние компонентов глутатионового звена тиол-дисульфидной системы, что проявлялось в повышении количества восстановленного глутатиона и снижении содержания альдегидфенилгидразонов, кетонфенилгидразонов, нитротирозина в головном мозге животных с пренатальной алкоголизацией.

Вплив епігалокатехін-3-галату на продукцію активних форм кисню й азоту в тканинах пародонта та слинних залоз щурів за умов системної запальної відповіді

Мета дослідження - вивчити вплив індуктора системи Keap1/Nrf2/ARE епігалокатехін-3-галату (EGCG) на джерела продукції активних форм кисню та азоту в тканинах пародонта та піднижньощелепних слинних залоз (СЗ) щурів за умов експериментального системної запальної відповіді (СЗВ). Дослідження було проведено на 30 білих щурах лінії Вістар масою 180 - 220 г, розподілених на 3 групи: 1 - інтактні тварини, 2 - після відтворення СЗВ, 3 - тваринам внутрішньоочеревинно вводили EGCG (виробництво "Sigma-Aldrich, Inc.", США) у дозі 21,1 мг/кг тричі на 1 тиж, починаючи з 30 доби відтворення СЗВ (шляхом внутрішньоочеревинного введення препарату ліпополісахариду Salmonella typhi - пірогеналу). Уведення EGCG знижувало нестимульовану генерацію супероксидного аніон-радикала (САР) у тканинах пародонта та СЗ на 23,7 % (p << 0,01) та 23,3 % (p << 0,02) відповідно у порівнянні з результатом другої групи. Вироблення САР НАДФН-залежними електронно-транспортними ланцюгами зменшувалося на 22,9 % (p << 0,02) та 24,1 % (p << 0,02), а дихальним ланцюгом мітохондрій - на 22,9 % (p << 0,02) та 25,8 % (p << 0,01). Продукція САР НАДФН-оксидазою лейкоцитів поступалася на 23,3 % (p << 0,02) та 41,2 % (p << 0,01) відповідним даним другої групи. Активність NOS у тканинах пародонта і СЗ знижувалася на 44,2 % (p << 0,001) та на 38,3 % (p << 0,001) відповідно. Уміст пероксинітриту зменшувався у тканинах пародонта і СЗ на 21,3 % (p << 0,02) і на 58,6 % (p << 0,01). Зроблено висновок, що введення EGCG за умов відтворення СЗВ є ефективним засобом корекції окисно-нітрозативного стресу в тканинах пародонта та піднижньощелепних СЗ щурів: зменшує в них генерацію супероксидного аніон-радикала, зокрема, його продукцію електронно-транспортними ланцюгами мітохондрій, ендоплазматичного ретикулуму та NOS, НАДФН-оксидазою лейкоцитів, а також знижує сумарну активність NO-синтази та концентрацію пероксинітриту.

Дослідження фармакологічної активності екстракту з трави люцерни посівної за умов субхронічного гепатиту в щурів

Установлено, что субхроническое влияние комбинации гепатотоксинов этанола и тетрахлорметана на печень крыс вызывает деструкцию мембран гепатоцитов и приводит к нарушению функциональной активности печени. Экстракт из травы люцерны посевной (ЭТЛП) в дозе 25 мг/кг лучше, чем препарат сравнения силибор в дозе 50 мг/кг, при лечебно-профилактическом введении восстанавливает белоксинтезирующую функцию печени за счет содержания большого количества белка, аминокислот и других биологически активных веществ, которые определяют антиоксидантные, мембраностабилизирующие, органопротекторные и противовоспалительные свойства ЭТЛП.

Застосування мелатоніну при експериментальному цукровому діабеті I типу

Цукровий діабет (ЦД) залишається актуальною проблемою сучасної ендокринології. Мелатонін - гормон шишкоподібної залози, фізіологічні ефекти якого опосередковуються через специфічні мембранні та ядерні рецептори, бере участь у регуляції функції підшлункової залози та має виражені антиоксиданті та протекторні властивості. Тому його екзогенне введення може сприяти підтримці гомеостазу в цілому організмі, а також зменшувати негативні прояви ЦД. Мета дослідження - з'ясувати особливості впливу мелатоніну на показники вуглеводного обміну, функціонального стану печінки, процесів перекисного окиснення ліпідів та антиоксидантної системи захисту за умов експериментального ЦД I типу. В експерименті на 21 білому самці щурів відтворено стрептозотоцин-індуковану модель ЦД I типу, яка характеризувалася зміною показників вуглеводного та ліпідного обміну речовин, активацією процесів ліпопероксидації. Встановлено, що застосування мелатоніну протягом 10 днів, інтраперитонеально в дозі 10 мг/кг знижувало рівень глікемії, пригнічувало процеси ліпопероксидації, цитолізу та холестазу в печінці, а також активувало антиоксидантну систему захисту організму.

Вивчення механізмів цитотоксичності низки гідрофільних полоксамерів методом спінових зондів

За допомогою методу спінових зондів одержано нові дані щодо можливих механізмів цитотоксичної дії низки гідрофільних полоксамерів із великими гідрофільними (ПЕГ) блоками, що може призводити до зниження множинної лікарської стійкості (МЛС) ракових клітин. Для цього досліджено взаємодію ряду гідрофільних полоксамерів і окремо високомолекулярних ПЕГ як гідрофільних блоків полоксамерів, з модельними мембранами, живими клітинами та білками різної структури, а також їх вплив на конформаційну рухливість ліпідів мембран клітин і макромолекул різних білків. Показано, що введення в еритроцити людини та щурів 5 % полоксамерів 188, 237, 338 і 407, які мають у структурі великі гідрофільні ПЕГ блоки, як правило, супроводжувалося сильним зниженням мікров'язкості мембран клітин, іноді в 1,5 і більше разу (полоксамер 338 і 407). ПЕГ-1500 також ефективно зв'язувався з ліпідами мембран ліпосом, мітохондрій і еритроцитів, у результаті чого мікров'язкість мембран еритроцитів знижувалася протягом 1 год. Уведення осмотично активного ПЕГ-2000 в еритроцити людини призводить до стійкої в часі дегідратації клітин. За допомогою спінових зондів одержано нові дані щодо взаємодії високомолекулярних ПЕГ-1500, ПЕГ-2000 і ПЕГ-4000 з гідрофобною порожниною (кишенею) поверхні глобули альбуміну за допомогою гідрофобних метиленових груп. Так як інтегральний мембранний глікопротеїн ракових клітин P-gp, вбудований у мембранний ліпідний бішар, у тому числі й за допомогою поверхневих гідрофобних ділянок макромолекули P-gp, зроблено припущення, що механізм інгібування P-gp гідрофільними полоксамерами може бути пов'язаний з порушенням або з ослабленням білково-ліпідної взаємодії макромолекули P-gp з ліпідами мембран ракових клітин під дією ПЕГ блоків. Встановлено, що механізми цитотоксичної дії полоксамерів різної будови універсальні для багатьох клітин, не тільки ракових, і полягають в сильному зниженні мікров'язкості мембран клітин, яке призводить до зниження активності багатьох мембранних білків і ферментів. У гідрофільних полоксамерів є додаткові механізми цитотоксичності та пригнічення МЛС ракових клітин, пов'язані з дією великих ПЕГ блоків на мембрани та додаткове розпушення мембран, ослаблення білок-ліпідної взаємодії між глікопротеїном P-gp і ліпідами мембран ракових клітин, дегідратація мембран клітин, можлива взаємодія ПЕГ блоку з макромолекулою P-gp з подальшою зміною активної конформації макромолекули білка.

Розвиток експериментального цукрового діабету пригнічує загальну калієву провідність у гладеньком'язових клітинах аорти, але збільшує її в клітинах легеневої артерії щурів

Цукровий діабет (ЦД) здатен спричиняти ураження різних типів кровоносних судин, призводячи до їх дисфункції. Важливу роль у регуляції тонусу та скорочення гладеньком'язових клітин (ГМК) судин відіграють Ca<^>2+-активовані K<^>+-канали великої провідності (BKCa), які здійснюють суттєвий вплив на регуляцію судинного тонусу через їх залучення до формування змін мембранного потенціалу ГМК. Мета дослідження - встановити можливі зміни активності калієвих каналів плазматичної мембрани ГМК аорти й основної легеневої артерії (ЛА) за умов розвитку стрептозотоцин-індукованого ЦД у щурів. Дослідження проводили з використанням свіжоізольованих ГМК аорти та основної легеневої артерії (ЛА) самців щурів лінії Wistar. Трансмембранні іонні струми досліджувались за допомогою методу patchclamp у конфігурації whole-cell. Встановлено, що ЦД викликає значне пригнічення амплітуди калієвих струмів через плазматичну мембрану ГМК аорти щурів. Величина вихідних калієвих струмів у ГМК ЛА тварин з ЦД, навпаки, різко збільшувалась за потенціалів вище, ніж -20 мВ. Дія на ГМК аорти селективного блокатора BKCa-каналів паксиліну (ПК, <$E5~cdot~10 sup -7> моль/л) вірогідно зменшувала амплітуду сумарного вихідного струму в контролі при потенціалах вище, ніж +10 мВ, у той час як за умов ЦД вплив ПК змінював щільність сумарного вихідного струму в значно меншому ступені. За дії ПК на ГМК ЛА як контрольних щурів, так і щурів з ЦД величина трансмембранного K<^>+-струму зменшувалась однаково, тобто активність BKCa-каналів за умов діабету не змінювалась, незважаючи на те, що загальний K<^>+-струм за цих умов значно зростав. Таким чином, ЦД викликав зниження величини трансмембранних K<^>+-струмів у ГМК аорти щурів за рахунок пригнічення активності BKCa-каналів, у той час як суттєве зростання загальної калієвої провідності не було пов'язане з активністю BKCa-каналів.