Патогенетична роль генотипу HCV та інсулінорезистентності в розвитку стеатозу та фіброзу печінки у хворих на хронічний гепатит C

У дослідження було включено 78 хворих на хронічний гепатит C з морфологічною верифікацією стадії фіброзу печінки та ступеня виразності стеатозу печінки. Показано, що у хворих, інфікованих 3 генотипом HCV, частіше виявлявся стеатоз печінки S2-3, ніж у пацієнтів, інфікованих 1 генотипом HCV, за відсутності статистично значущої різниці ступеня виразності фіброзу печінки у разі інфікування різними генотипами HCV. Інсулінорезистентність, яка підтверджена підвищенням HOMA-індексу, зафіксовано у 84,6 % хворих. Наявність інсулінорезистентності не залежала від генотипу HCV, проте її ступінь виразності мав прямий зв'язок з прогресуванням фіброзу та наявністю вираженого стеатозу печінки.

Клінічні особливості HCV-асоційованих позапечінкових проявів гематологічного характеру

Проаналізовано 6 випадків позапечінкових проявів хронічного гепатиту C гематологічного характеру, які було діагностовано одночасно під час виявлення хронічного гепатиту C та поєднувалися зі змішаною кріоглобулінемією. HCV-асоційовану B-клітинну неходжкінську лімфому було виявлено у хворих, інфікованих HCV 1b генотипу, морфологічно характеризувалася як крупноклітинна або як зріла з маргінальної зони селезінки. B-клітинна неходжкінська лімфома у хворих на хронічний гепатит C поєднувалася не лише зі змішаною кріоглобулінемією, а й з іншими позапечінковими проявами.

Вплив вітаміну D на результати лікування хронічного гепатиту C

Наведено результати обстеження 43-х хворих з хронічним гепатитом C на 5-гідроксихолекальцеферол (25-OH віт. D3), вітамін D. Показано, що у хворих на гепатит C спостерігається дефіцит 25-OH віт. D3, вітаміну D загального. Рівень 25-OH віт. D3 може розглядатися як предиктор стійкої вірусологічної відповіді на противірусну терапію.

Клінічні особливості HCV-асоційованого ураження нирок

Проведено аналіз клінічних особливостей ураження нирок у хворих на хронічний гепатит C. Показано, що HCV-асоційований гломерулонефрит діагностовано лише у разі наявності клініко-біохімічних ознак змішаної кріоглобулінемії. HCV-асоційований гломерулонефрит виявлявся одночасно з хронічним гепатитом C за переважання ренальної симптоматики над печінковою або виникав на тлі тривалого перебігу хронічного гепатиту C після маніфестації тріади Мельтцера та поєднувався з широким спектром інших позапечінкових проявів, асоційованих зі змішаною кріоглобулінемією.

Клініко-лабораторні та імунологічні особливості перебігу хронічного вірусного гепатиту C у хворих, які отримують противірусну терапію з використанням пегильованих інтерферонів

Під час вивчення перебігу хронічного вірусного гепатиту C встановлено поліморфізм клінічних ознак, відхилення у клінічному та біохімічному аналізах крові та специфічні зміни показників під час проведення противірусної терапії (ПВТ). Поглиблено дані про особливості автоімунних реакцій у хворих на тлі використання препаратів інтерфероногенної дії, за допомогою визначення рівня антитіл до: пероксидази щитоподібної залози, тиреоглобуліну, антимітохондріальних антитіл, антинуклеарних антитіл до початку ПВТ та після 12 тижнів лікування.

Ефективність застосування L-карнітину у комплексному лікуванні хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки

Наведено результати власних досліджень ефективності використання L-карнітину у комплексному лікуванні хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП). У пацієнтів, яким додатково до стандартної лікувальної програми призначали L-карнітин, упродовж двох тижнів лікування ефективніше коригувалися показники, які відображають процеси цитолізу, холестазу та інтоксикаційного синдрому. Також у них відзначали достовірне зменшення вмісту фактора некрозу пухлин-alpha і лептину, та зростання концентрації адипонектину у крові. У хворих на НАЖХП молодого віку проведене лікування сприяло ефективнішій корекції цитолітичного, холестатичного й інтоксикаційного синдромів, поєднаній із нормалізацією цитокінового й адипокінового профілів, що проявлялось швидшим регресом клінічних проявів захворювання у порівнянні з хворими зрілого та літнього віку.

Ефективність противірусної терапії хронічного гепатиту C у коінфікованих ВІЛ/ХГС

Вивчено ефективність лікування хронічного гепатиту C у ВІЛ-інфікованих осіб. Виявлено, що частота стійкої вірусологічної відповіді була в 1,9 разу вищою у пацієнтів з 2 та 3 генотипами гепатиту C.

Ефективність подвійної противірусної терапії та динаміка показників якості життя у хворих на хронічний гепатит C залежно від відповіді на лікування (за результатами виконання Держпрограми в Запорізькій області)

Проаналізовано ефективність подвійної противірусної терапії, яку одержували хворі на хронічний гепатит C в межах Державної програми в Запорізькій області. Переважали найбільш складні категорії хворих, зокрема пацієнти з фіброзом печінки F 3 - 4 ступеня виразності (50,9 %) та хворі з позапечінковими проявами (17,6 %). Ефективність подвійної противірусної терапії за оцінкою стійкої вірусологічної відповіді на 24-му тиж після завершення лікування склала 39,1 % у хворих на ХГС інфікованих 1 генотипом та 76,6 % у пацієнтів інфікованих 2 або 3 генотипом HCV. Противірусна терапія, за умов досягнення стійкої вірусологічної відповіді, супроводжується покращанням (p << 0,05) параметрів загального здоровія, фізичного функціонування, фізично-рольового функціонування, фізичного болю, емоційно-рольового функціонування, життєвої сили та ментального здоров'я, на відміну від хворих, які не відповіли на лікування або мали рецидив захворювання протягом першого півроку спостереження.

Когнітивні та психологічні порушення у хворих на хронічні вірусні гепатити B і C

Під час проведення стандартного нейропсихологічного тестування хворих на хронічні вірусні гепатити встановлено когнітивні порушення переважно легкого ступеня. Водночас, у пацієнтів, що знаходились на противірусній інтерфероно-терапії, відмічалось значне погіршення психологічного стану, у тому числі депресивні розлади легкого та середнього ступеня тяжкості. Хворі найчастіше скаржились на порушення різних фаз сну, погіршення пам'яті та концентрації уваги. Виявлено пацієнтів, які в анамнезі вживали наркотики, одержували найгірші показники психоневрологічних тестів.

Хронічний гепатит C як наслідок наркоманії

Наведено дані обробки 88-ми клінічних випадків наркозалежних хворих на гепатит C (переважно чоловіки), що знаходились на лікуванні в інфекційній лікарні м. Львів. Всі хворі були заражені шляхом внутрішньовенного введення наркотиків.

Гепатологічні прояви у хворих на гарячку Західного Нілу

Наведено результати власних досліджень різноманітних варіантів клінічного перебігу гарячки Західного Нілу, в тому числі 26-ти випадків з синдромом гепатиту. Проаналізовано основні клініко-епідеміологічні характеристики даної групи пацієнтів. Проведено аналіз випадків захворювань з урахуванням основних симптомокомплексів, пов'язаних з мезенхіально-запальними, цитолітичними змінами та ознаками гепатоцелюлярної недостатності за синдрому гепатиту.

Мінеральний гомеостаз при функціональних порушеннях печінки у вояків антитерористичної операції із черепно-мозковою травмою легкого і середнього ступенів тяжкості

Вивчено взаємозв'язок порушень метаболізму головного мозку за черепно-мозкової травми (ЧМТ) легкого і середнього ступенів тяжкості у вояків антитерористичної операції (АТО) зі змінами функції печінки шляхом визначення вмісту міді у сироватці крові, активності амінотрансфераз та ферменту церулоплазміну. Після травми головного мозку в початковому періоді в ньому відбувається інтенсифікація обмінних процесів, яка викликає зміни метаболізму всього організму. Особливістю реакції мозку на травму є гостра запальна відповідь, за якої змінюється рівень нейромедіаторів, гормонів, вітамінів, мінералів та ферментів. Розлади функції печінки відбуваються внаслідок припинення регулюючого впливу центральної нервової системи (ЦНС) на її трофіку. Це призводить до розвитку циркуляторної гіпоксії та окисного стресу, у разі яких уражаються гепатоцити, порушується їх бар'єрна функція, підсилюється ацидоз, що супроводжується нагромадженням метаболітів, зниженням кровотоку в мезентеріальних судинах, розвитком ендогенної інтоксикації з відкриттям шляхів для поступлення в мозок токсичних речовин. Паралельно в мозку ці патологічні процеси призводять до набряку-набубнявіння та порушення білкового, вуглеводного, жирового, мінерального й енергетичного обмінів. Згідно зрезультатами експериментальних досліджень доведено, що без нормалізації балансу мікроелементів терапевтичні дії недостатні й безуспішні, бо деформований мінеральний обмін вносить свій вклад у патогенез захворювань та змінює фармакокінетику та фармакодинаміку ліків. Отже, оцінка стану мінерального гомеостазу має бути в основі диференціального діагнозу та лікування.

Стан адаптивно-компенсаторних можливостей організму людини при токсокарозі

Висвітлено сучасні уявлення про етіологію токсокарозу. Наведено результати кількісної оцінки структури і диференціації елементів крові шляхом визначення лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ). Для оцінки стану адаптації обстежених хворих проведено визначення рівня кортизолу та інсуліну в плазмі крові. Викладено критерії оцінки реактивності й адаптаційно-компенсаторних можливостей організму у разі токсокарозу.

Особливості неспецифічної ланки імунітету у периферичній крові при ехінококозі печінки до і після лікування

Наведено результати оцінки неспецифічної реактивності імунної системи у периферичній крові у хворих на ехінококоз печінки. Виявлено достовірні зміни неспецифічної реактивності імунної системи у периферичній крові, що може бути використано як додатковий критерій для оцінки активності патологічного процесу в печінці і прогнозу результатів лікування ехінококозу.

Перші Мечниківські читання. Огляд науково-практичної конференції за участю міжнародних спеціалістів "Мечниківські читання - 2016. Актуальні проблеми парентеральних інфекцій". Харків, 12 - 13 травня 2016 р.

Бактеріальні та паразитарні абсцеси печінки

Наведено сучасні літературні відомості про патогенез, діагностику, лікування та профілактику бактеріальних і паразитарних абсцесів печінки. Профілактика печінкових абсцесів полягає у своєчасному виявленні та лікуванні захворювань внутрішніх органів, що є причиною розвитку абсцесів.

Можливість посилення ефективності противірусної терапії хронічного гепатиту B

Наведено 2 клінічних приклади, що свідчать про можливість посилення противірусної терапії хворих на хронічний гепатит B (ХГB), для яких терапія препаратом з групи нуклеот(з)идних аналогів - тенофовіром виявилась неефективною. Під впливом внутришньошкірної імунізації автолейкоцитами вдалось суттєво зменшити вірусне навантаження у пацієнтки, в якої, незважаючи на довготривалу терапію тенофовіром, вміст HBV DNA перевищував <$E1~times~10 sup 8> МО/мл. В іншому випадку противірусна терапія була розпочата у хворого на ХГB з мінімальною реплікацією HBV DNA, проте досягнути негативного результату ПЛР вдалося лише за допомогою внутришньошкірної імунізації авто-лейкоцитами.

Кореляційні зв'язки клініко-лабораторних показників у хворих на доброякісні гіпербілірубінемії

З метою аналізу клініки та встановлення маркерів перебігу доброякісних функціональних гіпербілірубінемій обстежено 63 чоловіків віком 29,08 +- 1,65 років, які проходили стаціонарне лікування. Встановлено, що доброякісні функціональні гіпербілірубінемії у 93,6 % молодих чоловіків перебігали без типових скарг, супроводжувалися внутрішньопечінковим холестазом та ураженнями верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. За кореляційним аналізом, на перебіг впливає не стільки рівень білірубіну, скільки маркери цитолізу, холестазу, запалення та коагуляції. Лейкопенія периферійної крові може вважатись простим інформативним маркером найбільш несприятливого перебігу, оскільки асоціюється з цитолізом, холестазом, гіперглікемією, гіпокоагуляцією. Контроль за перебігом доброякісних функціональних гіпербілірубінемій вимагає не лише визначення рівня білірубіну в динаміці, а й лужної фосфатази та лейкограми периферійної крові. Лікування уражень стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки за стандартними схемами може провокувати клінічні прояви та прогресування доброякісних функціональних гіпербілірубінемій, оскільки сторонніми ефектами цих медикаментів є лейкопенія, холестаз та цитоліз. Пацієнтам з доброякісними функціональними гіпербілірубінеміями слід уникати багатьох медикаментів.

Прогнозування ефективності інтерферонових схем противірусної терапії хронічного гепатиту C та пошук предикторів стійкої вірусологічної відповіді у ВІЛ-інфікованих пацієнтів

Мета дослідження - покращання ефективності інтерферонових схем противірусної терапії ХГC у ВІЛ-інфікованих пацієнтів шляхом виявлення основних предикторів досягнення стійкої вірусологічної відповіді (СВВ). Негативними предикторами досягнення СВВ у ВІЛ-інфікованих із 1 генотипом ВГC за потрійної противірусній терапії виявлено: відсутність вірусологічної відповіді на 4 тиж лікування (rS = -0,564, p = 0,000), зловживання алкоголем (rS = -0,290, p = 0,086), тромбоцитопенія (rS = -0,378, p = 0,023) і фіброз F4 (rS = -0,290, p = 0,086).

Порівняльна характеристика ефективності різних схем лікування гепатиту C (власний досвід)

Наведено результати лікування ХГC різними схемами терапії: інтерфероновмісними препаратами та препаратами прямої противірусної дії. Стійку вірусологічну відповідь (СВВ) в цілому одержано у 73,56 % хворих на ХГC з 1-м генотипом вірусу та була в 1,91 разу частіше серед осіб, які лікувалися безінтерфероновими режимами. Найбільш значущим предикторами неуспішності подвійної противірусній терапії (ПВТ) з інтерфероном у хворих на ХГС було носійство CT + TT генотипів гена IL-28B та відсутність ШВВ.