Алопластика післяопераційних гриж живота після доступу Мак-Бурнея: 4, 2006

Запропоновано шляхи покращання результатів хірургічного лікування (ХЛ) у хворих з післяопераційними грижами живота (ПОГЖ) після доступу Мак-Бурнея (ДМБ). За період з 1998 до 2005 рр. у клініці з приводу ПОГЖ після ДМБ обстежено та прооперовано 121-го пацієнта віком від 35-ти до 78-ми років двома способами: традиційним "inlay" (56 пацієнтів) і розробленим у клініці (додаткова фіксація поліпропіленової сітки до окістя здухвинної кістки (ОЗК), іліопубічного тракту (ІТ) і зв'язки Купера (ЗК), 65 пацієнтів). Дослідження віддалених результатів лікування показало, що рецидиви грижі в період від 1-го до 7-ми років після лікування мали місце у 4-х хворих (8,5 %) з 47-ми обстежених після застосування способу "inlay". Серед 56-ти осіб, які прооперовані за допомогою способу, розробленого у клініці, рецидиву грижі не виявлено. Зроблено висновки: алопластика ПОГЖ після ДМБ з фіксацією поліпропіленової сітки до механічно міцних анатомічних структур - ОЗК, ІТ і ЗК забезпечує надійне закриття грижового дефекту та мінімізує частоту післяопераційних рецидивів.

Антибактериальная терапия острой хирургической абдоминальной инфекции: 2, 2006

Цель работы - улучшение результатов рационального применения антибактериальной химиотерапии и борьбы с развитием антибиотикорезистентности бактерий у хирургических больных. Материалы и методы. В исследовании приняли участие 94 пациента. Средний возраст составил (<$E 49,4~symbol С~1,2>) года. Длительность антибиотикотерапии - (<$E 13,4~symbol С~0,5>) дня. Выделение бактериальной флоры проводили посевом на агарсодержащие среды, чувствительность к антибиотикам определяли диск-диффузионным методом, набор дисков зависел от выделенных микроорганизмов (МО). Результаты и обсуждение. Выделено 18 видов МО. Наиболее часто выделялись МО кишечной группы: кишечная палочка и энтерококки, а также стафилококки. У 36-ти (87,8 %) из 41-го больного, впервые поступивших в отделение, избранная схема антибактериальной терапии совпала с полученной впоследствии антибиотикограммой (АГ). У 53-х пациентов, поступивших в хирургическое отделение из других стационаров, схема антибактериальной терапии соответствовала полученной впоследствии АГ в 36-ти (70,6 %) случаях. Выводы. При длительной госпитализации из очагов воспаления в брюшной полости наиболее часто выделяются МО кишечной группы - Escherichia coli, Enterococcus faecium, Enterobacter cloaceae и Enterococcus faecalis. У больных с нозокомиальной инфекцией основой выбора продолжают оставаться данные АГ. Наиболее эффективные препараты для лечения нозокомиальной инфекции - имипинемы, а также сочетание хинолонов 2 - 3-го поколения с аминогликозидами.

Бешиха: особливості клінічного перебігу, структури та частоти захворювання: 4, 2005

Мета роботи - вивчення частоти, структури захворюваності та змін у клінічній картині бешихи за останні 20 років. Матеріали та методи. Проведено дослідження 580-ти хворих на бешиху, госпіталізованих у клініки за періоди 1981 - 1983 рр., 1991 - 1993 рр. та 2001 - 2003 рр. Діагноз бешихи встановлювали на підставі характерної клінічної картини. Результати. Частка захворювання від загальної кількості пролікованих з цією патологією в 2001 - 2003 рр. становила 37,91 %, в 1991 - 1993 рр. - 64,11 %, а в 1981 - 1983 рр. - 14,91 %. Геморагічних форм бешихи (еритематозно-бульозна та бульозно-некротична) в 2001 - 2003 рр. зареєстровано 45,2 %, у 1991 - 1993 рр. - 35,0 %, а в 1981 - 1983 рр. - 26,4 %. У 1981 - 1983 рр. частка первинних форм була меншою від рецидивних форм і становила відповідно 28,7 та 65,2 %, у 1991 - 1993 рр. - 40,4 та 49,7 %, в 2001 - 2003 рр. - 68,8 та 27,6 %. Висновки. Відзначено зростання: кількості випадків захворювань на бешиху на 23,6 %; кількості випадків геморагічних форм - на 51,8 %, первинних форм захворювання - на 68,8 %; кількості випадків захворюваності на бешиху в працездатному віці 20 - 60 років; переважання (71,3 %) локалізації місцевого процесу в ділянці нижніх кінцівок. Жінки у порівнянні з чоловіками хворіють частіше в 1,6 рази.

Високочастотна індуктивна термоабляція. Комбінована терапія новоутворень печінки: 2, 2006

Мета роботи - оцінити ефективність і шляхи застосування високочастотної індуктивної термоабляції (ТА) в комбінованому лікуванні новоутворень печінки. Мобільну систему Elektrotom 106 HiTT виробництва компанії "Berchtold" - прилад високочастотної індуктивної терапії для девіталізації пухлин у паренхіматозних органах - застосовано у ході лікування метастатичного ураження печінки у 37-ми пацієнтів і первинного раку - у 4-х. У 10-ти хворих виконано як самостійний метод, у 11-ти - у поєднанні з уведенням цитостатиків (ЦС). У 4-х із перших 10-ти пацієнтів після ТА спостережено так званий післяабляційний синдром, який проявлявся субфебрильною температурою тіла протягом 3-х - 5-ти днів, сонливістю, кволістю, підвищеним потовиділенням, відчуттям важкості в правому підребер'ї. Застосування у подальшому адекватної гідратації до та після втручання, призначення нестероїдних аналгетиків, профілактичних доз антибіотиків дозволило значно зменшити частоту та вираженість симптомів. У випадку термоабляції у комбінації з уведенням ЦС у різних сполученнях, одержано кращі результати, ніж у випадку стандартної маніпуляції, що підтверджено гістоморфологічним дослідженням у процесі товстоголкової біопсії та контрольного обстеження через 1 - 2 - 3 місяці. Висновки. До переваг ТА у порівнянні з хірургічним методом лікування належать: низька частота ускладнень, менша собівартість, краща відповідь хворих на лікування. Ця процедура є досить простою, у разі виконання фахівцем із інтервенційної радіології, безпечною та ефективною. У більшості випадків

проводиться без загального наркозу. Застосування ТА дозволяє скоротити тривалість госпітального періоду. ТА комбінується з іншими методами лікування за показаннями.

Возможности и ограничения лапароскопических операций в хирургии надпочечников: 3, 2006

Цель работы - проанализировать на собственном клиническом опыте эффективность лапароскопических (ЛС) операций при опухолях надпочечников в сравнении с результатами открытых операций (ОО). Ретроспективное одноцентровое сравнительное исследование результатов хирургического лечения опухолей надпочечников. 60 из 272-х адреналэктомий (АЭ) за период 1995 - 2005 гг. выполнены с использованием ЛС техники. Возраст больных, оперированных ЛС, составлял от 10-ти до 72-х лет, размер удаленных опухолей - от 1 до 12,5 см, в среднем (<$E 5,4~symbol С~2,1>) см. Для ОО максимальный размер опухоли составил 26 см, в среднем (<$E 6,7~symbol С~3,1>) см (<$E p~>>~0,05>). Сравнение результатов открытых и ЛС вмешательств демонстрирует преимущество последних в отношении безопасности операции и темпов реабилитации пациентов. ЛС АЭ сопровождались минимальным количеством осложнений - 1 случай (1,7 %) кровотечения и 3 конверсиями (5 %). В группе ОО наблюдали 13,7 % ранних и 22,6 % поздних осложнений. Проанализированы особенности техники и показания к АЭ. Выводы. ЛС АЭ демонстрируют очевидное преимущество перед ОО в отношении частоты осложнений и сроков выздоровления при неинвазивных и доброкачественных опухолях. Противопоказанием к ЛС АЭ являются спаечные и воспалительные изменения в зоне вмешательства, признаки инвазии опухоли в окружающие анатомические структуры, наличие метастазов и размеры опухоли свыше 11 - 12 см.

Вопросы хирургической тактики при осложненном колоректальном раке: 4, 2006

Проанализированы результаты хирургического лечения осложненного колоректального рака и разработана наиболее рациональная хирургическая тактика при его осложнениях. Исследованы данные 137-ми больных с осложненным колоректальным раком, поступивших в отделение неотложной хирургии городской клинической больницы N 2 г. Владивосток за последние 5 лет. Возраст пациентов - от 33-х до 89-ти лет. Лица пожилого и старческого возраста составили большинство - 71,0 %. Рак ободочной кишки диагностирован у 123-х (98,78 %) больных, прямой - у 14-ти (1,22 %). Выводы: радикальные (РО) и условнорадикальные (УРО) операции не увеличивают летальности, дают лучшие ближайшие и отдаленные результаты. После 68-ми (57 %) УРО и РО умерли 13 (19,1 %) больных, после паллиативных вмешательств - 11 (21,57 %). Показанием к отсроченным оперативным вмешательствам является обтурационная непроходимость, разрешившаяся консервативными мероприятиями, остановившееся кровотечение и воспалительные инфильтраты опухолевой природы.

Вплив гелікобактерної інфекції на результати хірургічного лікування виразкового пілородуоденального стенозу: 4, 2005

Викладено основні клініко-патогенетичні особливості H. pylori-позитивних і H. pylori-негативних виразкових пілородуоденальних стенозів. Розглянуто принципи хірургічного лікування таких хворих і шляхи поліпшення результатів лікування.

Гострий біліарний панкреатит: сучасні проблеми діагностики і лікування: 4, 2006

Визначено оптимальну тактику лікування хворих на гострий біліарний панкреатит (ГБП), показання та терміни виконання малоінвазивних (МІВ) і лапаротомних (ЛВ) втручань. У хірургічній клініці в період 1998 - 2004 рр. проліковано 412 хворих на ГБП. Порівняно різні варіанти ЛВ і МІВ. Визначено об'єм втручань і показання до їх застосування, вдосконалено методики ендоскопічних втручань (ЕВ). Висновки: основою етіопатогенетичного лікування біліарних панкреатитів є малоінвазивні ЕВ, спрямовані на декомпресію протокової системи. Лапароскопічні операції з дренуванням черевної порожнини (ЧП) і сальникової сумки мають симптоматичний характер. Лапаротомні операції повинні виконуватися за суворими показаннями. Лаваж ЧП і зовнішнє дренування протоків слід обов'язково доповнювати широкою абдомінізацією підшлункової залози, незалежно від виявлених під час операції патоморфологічних змін у ній і позаочеревинному просторі.

Десятирічний досвід використання комп'ютерно-томографічно керованої пункційної хімічної паравертебральної десимпатизації в лікуванні облітеруючих захворювань артерій кінцівок: 1, 2006

Мета роботи - оцінити безпосередні і віддалені результати впливу комп'ютерно-томографічно (КТ) керованої хімічної регіональної паравертебральної десимпатизації на клінічний перебіг периферичних форм облітерувальних захворювань артерій нижніх кінцівок. В Івано-Франківському державному медичному університеті з 1994 до 2005 рр. проведено 334 втручання у хворих з облітеруючими захворюваннями артерій нижніх кінцівок у II - IV стадіях хронічної артеріальної недостатності за Fontaine. Чоловіків було 313 (93,7 %), жінок - 21 (6,3 %). У 259-ти (77,5 %) пацієнтів діагностовано облітеруючий атеросклероз з переважним ураженням периферичних артерій нижніх кінцівок, у 44-х (13,2 %) - облітеруючий ендартеріїт, у 4-х (1,2 %) - хворобу Рейно, у 8-ми (2,4 %) - синдром Рейно, у 3-х (0,9 %) - хворобу Райля, у 14-ти (4,2 %) - діабетичну ангіопатію, у 2-х (0,6 %) - облітерувальний тромбангіїт. У всіх хворих керована хімічна регіональна паравертебральна десимпатизація була виконана як основний метод лікування. Для об'єктивізації змін магістрального кровотоку до і після десимпатизації використовували ультразвукову доплерографію ("Multigon-500M", "Angiodop-2"), реовазографію (РГ-4-01), капіляроскопію, контактну термометрію, клаудікометрію, визначали кісточковий доплер-тиск і доплер-індекс, а також вивчали клінічний стан кінцівок до і після втручання. Після десимпатизації температура стоп підвищувалася від 1,5 - 2 до 4 <$E symbol Р>C, зникав гіпергідроз. Хворі відзначали зникнення або зменшення болю в гомілках, збільшення м'язової сили та відстані безбольової ходьби. Зменшувався ішемічний набряк тканин,

збільшувалося наповнення підшкірних вен. Під час доплерографічного обстеження після втручання виявлено збільшення лінійної швидкості потоку крові. Артеріальний тиск на десимпатизованій кінцівці знижувався на 10 - 15 мм рт. ст. Ускладнень після втручання не відзначено. Задовільну та добру клінічну динаміку спостерігали у 289-ти (86,5 %) пацієнтів. У хворих з декомпенсованою артеріальною недостатністю (10,8 %) позитивна динаміка була мінімальною, а у 2,7 % з декомпенсованим кровотоком після втручання виявлено прогресування ішемії, внаслідок чого їм було виконано ампутацію кінцівки. У віддалений період (3 - 6 років) позитивний ефект зберігався у 63,5 % пацієнтів. За компенсованих і субкомпенсованих проявів захворювання добру і задовільну позитивну клінічну динаміку кровообігу після десимпатизації спостерігали у 86,5 % хворих. КТ-керовану регіональну пункційну хімічну десимпатизацію доцільно використовувати у разі дистальних або генералізованих форм облітерувальних процесів артеріального русла, які не піддаються корекції хірургічним способом. Використання цієї методики лікування зменшує тривалість перебування пацієнтів у стаціонарі, потребує менших фінансових затрат. Втручання можна також виконувати за амбулаторних умов.

Динаміка змін системного i локального протеолізу при експериментальному панкреонекрозі: 1, 2006

Мета роботи - дослідити динаміку змін системної і локальної протеолітичної активності на стандартизованій моделі гострого некротичного ураження підшлункової залози (ПЗ) у морських свинок. Матеріали та методи. Використано 57 статевозрілих морських свинок. Створено модель некротичного ураження ПЗ. Дослідження змін плазмового і тканинного протеолізу та вмісту в крові молекул середньої маси проводили через 24, 48, 72 год після операції за стандартизованими методиками. Результати. У піддослідних тварин інтенсивність плазмового лізису низькомолекулярних білків через 24 год після моделювання панкреонекрозу перевищувала контроль у 2,2 рази, через 48 год - у 2,4, через 72 год - у 3,1 рази; лізис високомолекулярних білків зростав відповідно у 2,2, 2,6 і 3,3 рази, лізис колагену - у 3,0, 2,9 і 5,0 разів; фібринолітична активність плазми крові була більшою за контроль відповідно у 2,1, 2,5, 3,0 рази, причому неферментативний фібриноліз підвищувався відповідно в 3,8, 4,2 і 5,3 разів, а ферментативний - у 1,6, 2,1 і 2,4 рази; активність протеїназ за Кунітцом перевищувала контрольний рівень відповідно у 6,6, 7,9 і 10,0 разів; рівень молекул середньої маси в крові зростав у 3,5, 4,2 і 5,2 разів. У тканині ПЗ лізис низькомолекулярних білків через 24 год достовірних змін не зазнавав, через 48 год підвищувався на 63,5 % та через 72 год у 2,1 рази, високомолекулярних білків - зростав відповідно на 44,0 і 72,2 %. Колагенолітична активність тканини ПЗ через 24 год збільшувалася на 79,2 %, через 48 і 72 год перевищувала контроль відповідно в 1,8 і 2,9 рази. Сумарна фібринолітична активність була більшою за таку у ко

нтрольних тварин: через 24 год - у 2,0 рази, через 48 год - у 2,2, через 72 год - у 2,7 рази. Підвищення локальної фібринолітичної активності було зумовлено збільшенням як ферментативного (відповідно в 1,7, 2,0 і 2,3 рази), так і неферментативного (відповідно в 2,6, 2,8 і 4,2 рази) фібринолізу. Активність протеїназ за Кунітцом була більшою відповідно в 1,9, 2,2 і 3,2 рази. Смертність тварин становила протягом 24 год 13,3 %, 48 год - 33,3 %, через 72 год - 55 %. Висновок. Запропонована модель гострого некротичного ураження ПЗ спричинює типові зміни плазмового і тканинного фібринолізу та необмеженого протеолізу, а також умісту в крові молекул середньої маси, що дає можливість використовувати її для експериментального визначення ефективності нових методів лікування панкреонекрозу.

Діагностика та хірургічне лікування хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок і поєднаним ураженням брахіоцефальних артерій: 2, 2006

Розглянуто розповсюдженність, методи діагностики, класифікації облітеруючих артеріопатій нижніх кінцівок і головного мозку. В історичному аспекті висвітлено особливості медикаментозного та хірургічного лікування хворих з цією патологією. Зазначено пріоритети лікувальної тактики пацієнтів з хронічною критичною ішемією нижніх кінцівок (НК) і поєднаним ураженням брахіоцефальних артерій (БЦА). Розглянуто технічні аспекти реконструктивних операцій на артеріях НК і БЦА у разі їх мультифокального ураження, методи захисту життєво важливих органів від ішемії під час операції.

Досвід впровадження оперативних утручань із застосуванням сітчастих алотрансплантатів у пацієнтів з пахвинними грижами: 4, 2005

Мета роботи - оцінити результати різних способів лікування пацієнтів з пахвинними грижами (ПГ), встановити причини незадовільних результатів лікування хворих з цією патологією, розробити комплекс практичних рекомендацій для профілактики ускладнень та поліпшення результатів лікування пацієнтів з ПГ. Матеріали та методи. Проведено аналіз результатів оперативних втручань у пацієнтів з ПГ в період з 2000 по 2005 рр. Серед 598-ми пацієнтів з цією патологією чоловіків було 546 (91,3 %), жінок - 52 (8,7 %). Вік хворих - від 16-ти до 92-х років, середній вік 48,5 років. У дослідженні використовували класифікацію ПГ за Nyhus (1995). Первинні грижі спостерігали в 505-ти (84,4 %), рецидивні - в 93-х (15,6 %) випадках. З приводу защемлення в ургентному порядку прооперовано 40 пацієнтів з ПГ (6,7 %). Пластику пахвинного каналу власними тканинами, в більшості випадків проводили за методами Bassini, Girard-Спасокукоцького та Постемпського, пластику за допомогою сітчастих алотрансплантатів - за Lichtenstein та за Stoppa. Як сітчасті протези здебільшого використовували поліпропіленові ендопротези фірм "Ethicon" та "Лінтекс". Результати. ПГ I типу згідно з класифікацією Nyhus (1995), спостережено у 25-ти (4,2 %) пацієнтів, II типу - у 152-х (25,4 %), III A типу - у 218-ти (36,5 %), III B типу - у 84-х (14 %) хворих, III A, B типу - у 26-ти (4,3 %), IV типу - у 93-х (15,6 %) пацієнтів. Ковзні грижі

в дослідженні виявлено у 84-х випадках (14 %). У 31-го пацієнта (5,2 %) діагностовано білатеральні ПГ. Хірургічні втручання виконали одномоментно у 23-х хворих, у два етапи - у 8-ми. Оцінку результатів лікування пацієнтів з ПГ проводили шляхом порівняння інтраопераційних, ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень. Висновки. Результати лікування пацієнтів з ПГ свідчать про переваги застосування сітчастих трансплантатів під час проведення герніопластики, зокрема кількість ускладнень у автопластиках досягала 27,1 %, а в алопластиках - 8,1 %. Причинами незадовільних віддалених результатів лікування хворих з цією патологією є неправильний вибір способу пластики пахвинного каналу (6 %) і технічні помилки під час виконання операції (1,6 %). Поліпшення результатів лікування пов'язано не стільки з ширшим упровадженням алотрансплантаційних способів герніопластики, скільки з індивідуальним підходом до вибору способу пластики пахвинного каналу. Останнє можливе лише в разі володіння хірургами різними методами оперативних втручань, у тому числі й з використанням сітчастих поліпропіленових протезів.

Досвід діагностики гострого апендициту: 3, 2006

Мета роботи - удосконалити алгоритм діагностики гострого апендициту (ГА); визначити ефективність ультразвукового методу дослідження (УЗМД) та діагностичної лапароскопії (ДЛС) для зменшення кількості тактичних помилок і непотрібних операцій. Проаналізовано результати обстеження та лікування 537-ми хворих з ГА, які перебували на лікуванні у хірургічному стаціонарі. Пацієнти були розподілені на 4 клінічні групи спостереження. Першу групу склали 338 (63 %) хворих, яким діагноз ГА поставлено беззаперечно на підставі клініко-лабораторних даних (КЛД). Другу - 139 (26 %) пацієнтів, у яких як додатковий метод для верифікації діагнозу ГА застосовано УЗМД. Третю - 43 (8 %) хворих, яким для диференційної діагностики (ДД) проведено ДЛС. Четверту - 17 (3 %) пацієнтів, яким діагноз ГА встановлено тільки інтраопераційно. Вік хворих - від 17-ти до 84-х років. Жінок було 387 (72 %), чоловіків - 150 (28 %). УЗМД дозволив діагностувати особливо деструктивні й ускладнені форми ГА. Особливо ефективним цей метод виявився за атипових розміщень апендикса. У разі неможливості точно поставити діагноз ГА на підставі КЛД і даних УЗМД, використано ДЛС. 12-ом (28 %) пацієнтам із третьої клінічної групи виконано лапароскопічну апендектомію, всім іншим через технічні труднощі апендикулярний відросток видалено традиційним способом. Висновки. Проведений аналіз обстеження та лікування хворих із ГА дозволив встановити високу ефективність застосування УЗМД і ДЛС для встановлення точного діагнозу. Використання УЗМД і ДЛС у комплексі із загальноприйнятими методами обстеження дозволило знизити частоту діагностичних помилок до 2 %.

ДЛС є найдостовірнішим методом для проведення ДД ГА.

Досвід застосування меропенему в лікуванні інфекційних ускладнень, зумовлених Pseudomonas aeruginosa у хворих із абдомінальною і судинною хірургічними патологіями: 4, 2006

Зроблено оцінку ефективності застосування меропенему в лікуванні госпітальної інфекції, зумовленої Pseudomonas aeruginosa у хворих з абдомінальною та судинною патологією (АСП). Під спостереженням перебував 31 хворий (18 чоловіків і 13 жінок віком від 48-ми до 79-ти років, у середньому (<$E 59~symbol С~7>) років), з тяжкими гнійними хірургічними інфекціями, зумовленими P. aeruginosa, які перебували у хірургічних відділеннях ЦМКЛ і МКЛ N 9 м. Києва з 2001 до 2006 рр. Розповсюджений перитоніт був у 21 пацієнта, розповсюджений атеросклероз, ускладнений критичною ішемією нижніх кінцівок, - у 7-ми, обтяжений виразково-некротичним дефектом м'яких тканин задньої поверхні гомілки - у 3-х. Меропенем ("Меронем" виробництва "AstraZeneca" (Велика Британія) вводили внутрішньовенно в дозі 1 г кожні 8 год (3 г/добу). Тривалість захворювання до початку лікування меропенемом становила від 5-ти до 16-ти діб. Термін лікування меропенемом у середньому становив (<$E 9,8~symbol С~2,9>) діб (від 6-ти до 19-ти). Висновки. Доведено, що монотерапія меропенемом інфекційних ускладнень, зумовлених P. aeruginosa, у хворих з хірургічною АСП, має високу клінічну ефективність (74,2 %) і супроводжується позитивним бактеріологічним ефектом у 96,3 % пацієнтів.

Експериментальне вивчення імуномодулюючих властивостей препарату "Ербісол" як передумова його застосування в онкологічній клініці: 3, 2006

Мета роботи - вивчити вплив препарату "Ербісол" (ЕЛ) на функціональну активність клітин моноцитарно-макрофагального ряду, T-лімфоцитів хелперів 1-го та 2-го типу периферійної крові за продукцією цитокінів in vitro у здорових донорів і хворих на B-клітинний лімфолейкоз; на вміст та експресію диференціювальних антигенів лімфоїдних клітин периферійної крові здорових донорів і хворих із вторинним імунодефіцитом. Результати та обговорення. ЕЛ має імунокоригувальну здатність - у разі його застосування показники клітинного імунітету підвищуються до параметрів норми. Повною мірою імуномоделювальна активність препарату виявляється у разі відхилення від норми параметрів імунного статусу. Висновки. ЕЛ впливає на функціональну активність імунокомпетентних клітин - медіаторів кооперативних міжклітинних взаємодій і коригує зміни на їх рівні, що виникли за патологічних станів. Одержані дані слід ураховувати під час розробки клінічних показань і протипоказань до застосування цього препарату.

Експериментальне моделювання гострого ішемічного ураження тонкої кишки у білих щурів: 2, 2006

Мета роботи - розробити модель стандартизованого гострого ішемічного ураження тонкої кишки (ІУТК) у білих щурів. Дослідження проведено на 25-ти статевозрілих самцях білих щурів лінії Vistar з масою тіла 0,35 - 0,45 кг. ІУТК досягалось шляхом накладання лігатури на три гілки верхньої брижової артерії з наступним уведенням у проксимальні та дистальні відділи ішемізованої тканини (ІТ) ТК 5 % <$E epsilon>-амінокапронової кислоти (по 0,1 мл) для блокади ферментативного фібринолізу. Дослідження змін гемостазу (ГС), плазмового та тканинного протеолізу проводили через 48 год після операції за стандартними методиками. В ІТ ТК спостережено посилення активації протеолітичної деструкції високомолекулярних білків на 74,3 % і колагену на 32,5 %. Утричі зростала сумарна фібринолітична активність (ФЛА) за рахунок підвищення неферментативного фібринолізу у 4,0 рази, тоді як інтенсивність ензиматичного лізису фібрину збільшувалася лише у 2,1 рази. Системні зміни ГС характеризувалися внутрішньосудинною гемокоагуляцією: час рекальцифікацїї подовжувався на 17,1 %, активований парціальний тромбопластиновий час - на 30,7 %, протромбіновий - на 27,5 %, тромбіновий - на 61,9 %, активність антитромбіну III знижувалась на 20,3 %, відсоток адгезивних тромбоцитів зростав на 29,3 %, а індекс їх спонтанної агрегації перевищував контроль у 5,7 разів. Концентрація фібриногену в плазмі крові знижувалася на 33,5 %. ФЛА плазми крові збільшувалася на 43,2 %, Хагеман-залежний фібриноліз зменшувався на 32,4 %. На 32,3 % зменшувалася потенційна активність плазміногену за сталого рівня

антиплазмінів у крові. Висновок. Запропонована модель гострого ІУТК спричиняє типові зміни тканинного фібринолізу та необмеженого протеолізу, а також зміни у системі регуляції агрегатного стану крові, що дозволяє використовувати її для експериментального визначення ефективності нових методів лікування гострих порушень мезентеріального кровообігу.

Ефективність хіміопроменевої терапії при лікуванні нерезектабельних місцевих рецидивів раку прямої кишки: 1, 2006

Мета роботи: дослідити ефективність розроблених схем хіміопроменевої терапії (ХПТ) під час лікування хворих з нерезектабельними місцевими рецидивами раку прямої кишки (МР РПК). Наведено досвід лікування 113-ти хворих на нерезектабельні МР РПК в клініці Інституту онкології АМН України в 1988 - 2003 рр. Усі пацієнти були розділені на три групи: I - з використанням променевої терапії (ПТ) (n = 47); II - ХПТ (n = 36); III - ХПТ з 2 - 3-ма курсами повторної внутрішньоартеріальної хіміотерапії (ВАХТ) з супутнім використанням індометацину (n = 30). Використання ХПТ та ХПТ з повторними курсами ВАХТ на тлі використання індометацину для лікування хворих на нерезектабельні МР РПК показало кращі результати у порівнянні із застосуванням ПТ: поліпшення якості життя пацієнтів за рахунок зменшення кількості випадків больового синдрому, дизуричних явищ, синдрому констатації, збільшення кількості випадків регресії пухлини, медіани виживаності та часу до прогресування захворювання. Висновки: хворим з нерезектабельними МР РПК необхідно проводити ХПТ. ПТ має застосовуватися у пацієнтів із супутньою патологією та старше 70 років.

Запобігання косметичним дефектам у хворих на гнійний післяпологовий мастит: 4, 2005

Мета роботи - аналіз власного досвіду профілактики порушень естетичної функції молочних залоз у хворих на гнійний післяпологовий мастит (ПМ) шляхом застосування органозберігальних малоінвазивних утручань. Проаналізовано результати хірургічного лікування 402-х хворих на гнійний ПМ. 350-ом жінкам (контрольна група) проведено традиційні операції - розтини або висічення гнійників, у 52-х пацієнток (основна група) застосовано сучасні технології з використанням ультразвукового дослідження і малоінвазивних пункційно-дренажних утручань. Середній вік пацієнток першої групи становив 25 років. Явища ПМ виникали в них у середньому на 40-й день післяпологового періоду. До клініки ці хворі надходили в середньому на 9-ту добу від початку хвороби. Типовий радіальний доступ за Шалітою - Ангерером виконано у 339-ти випадках (96,9 %). Середній вік породілей основної групи становив 27 років. Вони занедужали в середньому на 37-й день післяпологового періоду. По медичну допомогу ці хворі звернулися в середньому на 9-ту добу від початку хвороби. Істинно пункційний підхід було здійснено у 49-ти випадках (94,2 %), дренажну процедуру застосовано у 3-х хворих (5,8 %). Результати. Різноманітні післяопераційні ускладнення (66,7 % септичних станів, 54,8 % рецидивів та 64,3 % молочних нориць) найчастіше виникали у пацієнток, яких оперовано протягом першого тижня від початку хвороби. У контрольній групі довжина хірургічного розтину відповідала розмірам запальних інфільтратів лише у 241-ї хворої (68,9 %), у решти розміри ущільнень перевищували довжину розрізів. Після традиційних

хірургічних утручань косметичні дефекти (зменшення обсягу молочних залоз більше, ніж на 25 %) виникли у 82-х жінок (36,4 %), після малоінвазивних - у однієї (1,9 %). Висновки. Основною причиною виникнення косметичних дефектів у реконвалесцентів після традиційних оперативних утручань є неадекватна хірургічна тактика - ранні втручання, коли гнійники ще не сформовані, "не зрілі"; недостатній радикалізм інцизійних утручань; невиправдане розширення показань до резекційних операцій. Пункційне лікування лактаційних абсцесів під ехографічним контролем є малотравматичною й ефективною процедурою, яка дає змогу отримати у 98,1 % випадків добрі й задовільні результати. Запобігти естетичним порушенням можна шляхом використання нових технологій - ультразвукового дослідження і малоінвазивних пункційно-дренажних утручань, що показані у випадках солітарних і деяких мультицентричних абсцесів, коли їх порожнини чітко візуалізуються.

Застосування моксифлоксацина в абдомінальній хірургії: 4, 2005

Мета дослідження - оцінити ефективність застосування моксифлоксацину в хворих на перитоніт. Матеріали та методи. У період із січня по вересень 2005 р. на базі Центральної міської клінічної лікарні м. Києва обстежено й проліковано 49 хворих на поширений серозно-фібринозний перитоніт (реактивна фаза), що виник до госпіталізації в лікарню. Вік хворих - від 23 до 74-х років, у середньому (<$E 39~symbol С~11>) років. Серед хворих був 31 (63,3 %) чоловік і 18 (26,7 %) жінок. Моксифлоксацин призначали в дозі 400 мг один раз на добу. Тривалість лікування становила від 7-ми до 14-ти днів, у середньому (<$E 9,7~symbol С~1,8>) дня. Препарат уводили внутрішньовенно протягом 3-х - 7-ми днів, у середньому (<$E 4,2~symbol С~0,7>) дні, з подальшим переходом (у разі відновлення моторно-евакуаторної функції шлунка та кишечнику) на ентеральний шлях уведення. Інші антибактеріальні препарати не застосовували. Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою програми SPSS 13.0 for Windows з використанням методів непараметричної статистики за Манном - Уїтні. Усього було

виділено 97 штамів мікроорганізмів. Грамнегативну мікрофлору виявлено в 56,7 %, грампозитивну - в 33,3 % хворих. Монокультуру одержано у 37,3 % хворих, мікробні асоціації - у 63,7 %. Серед грамнегативної мікрофлори переважали: E. coli - 24,3 %, Proteus spp. - 17,1 %, Enterobacter spp. - 15,2 %; серед грампозитивної - Staphylococcus aureus - 14,7 %. Чутливість мікрофлори до моксифлоксацину становила 100,0 %, до аміноглікозидів III покоління - 62 %, до цефалоспоринів III покоління - 18 %. На 5-ту добу призначення препарату спостерігалося достовірне (<$E p~<<~0,05>) зниження кількості лейкоцитів, лейкоцитарного індексу інфільтрації. За цього бактеріальна флора висівалася у 5-ти (10,2 %) хворих. До 10-го дня дослідження в усіх хворих, які одержували моксифлоксацин, досягнуто елімінації мікрофлори й позитивний клінічний ефект. Висновки. "Моксифлоксацин" ("Авелокс") - фторхінолон IV покоління з широким спектром активності щодо грампозитивних коків, грамнегативних бактерій та анаеробів; це високоефективний антибіотик, що може застосовуватися в хворих з інтраабдомінальною інфекцією (в тому числі зумовленою мультирезистентними мікроорганізмами) у режимі монотерапії.

Застосування поліплатилену при первинному та метастатичному раку печінки: 1, 2006

Проведено відкрите контрольоване рандомізоване дослідження результатів застосування поліплатилену у 102 пацієнтів з первинним раком печінки та з метастатичним ураженням органа. Критерії відбору: цито- або гістоморфологічно верифікований діагноз; порівняно задовільний загальний стан з індексом Карновського <$E >>~50> % (0 - 3 бали за класифікацією ВООЗ); наявність одного чи більше пухлинних осередків, що підлягають вимірюванню. Курс монохіміотерапії проводили у вигляді 3 - 6 інфузій поліплатилену з 8 мг дексаметазону шляхом внутрішньовенного, внутрішньоартеріального або внутрішньочеревного введення щоденно або з інтервалом 1 - 3 дні. Одноразова доза поліплатилену становила 100 - 300 мг/<$E roman м sup 2>, курсова - 450 - 1 700 мг/<$E roman м sup 2>. Повторні курси монохіміотерапії проводили через 1 - 4 міс. За результатами аналізу динаміки показників анатомічної розповсюдженості пухлин встановлено, що реакція на введення поліплатилену спостерігалася у 84 % пацієнтів. Одержані дані свідчать, що після лікування поліплатиленом у хворих II та IV клінічних груп досягнуто об'єктивного ефекту в 82,4 та 82,8 % відповідно. Ефективність поліплатилену також залежить від віку та статі хворих. Ефективність лікування поліплатиленом підвищувалася зі збільшенням дози. Важливим чинником під час лікування хворих є індивідуальна чутливість до препарату. Аналіз даних лабораторних досліджень в динаміці лікування поліплатиленом клінічно вагомих відхилень в показниках крові та сечі не виявив. Досягнуто часткової ремісії у 26 % пацієнтів, об'єктивного поліпшення у 30 % і стабілізації - у 28 % хворих. В

иживаність понад рік була у 43,1 % хворих, більше двох років - у 10,7 %, три роки і більше - у 5,9 %. Найефективніше поліплатилен діяв у пацієнтів вікової групи 40 - 49 років, зокрема у хворих жіночої статі. Ефективність поліплатилену залежила від індивідуальної чутливості хворих. Деякі хворі виявилися нечутливими до дії препарату. Найчастіше побічні дії виявлялися розладами шлунково-кишкового тракту I - II ступеня, які піддавалися медикаментозній корекції. Висновки. Застосування монохіміотерапії поліплатиленом у хворих з первинним раком печінки та її метастатичним ураженням супроводжується симптоматичним ефектом у 88 % та об'єктивним ефектом у 84 % хворих. Ефективність поліплатилену вища за менших показників індексу метастазування первинної пухлини та збільшенні дози. Переносимість поліплатилену була доброю у 65,7 %, задовільною - у 28,4 % та незадовільною - 5,9 % хворих.