Простийпошук |
Розширенийпошук |
Покажчики
|
Професійний пошук |
Рубрикатор НБУВ |
Розподілений пошук |
Бази даних
Наукова періодика України - результати пошуку
Книжкові видання та компакт-дискиЖурнали та продовжувані виданняАвтореферати дисертаційРеферативна база данихНаукова періодика УкраїниТематичний навігаторАвторитетний файл імен осіб
 |
Для швидкої роботи та реалізації всіх функціональних можливостей пошукової системи використовуйте браузер "Mozilla Firefox" |
|
|
Повнотекстовий пошук
| Знайдено в інших БД: | Реферативна база даних (2) |
Список видань за алфавітом назв: Авторський покажчик Покажчик назв публікацій  |
Пошуковий запит: (<.>AT=Бердник Історія пошуку методів приготування$<.>) | |||
|
Загальна кількість знайдених документів : 1 |
|||
| 1. | 
Бердник В. П. Історія пошуку методів приготування селективних поживних середовищ для культивування мікоплазм [Електронний ресурс] / В. П. Бердник, І. Ю. Бердник, В. О. Ушкалов // Вісник Полтавської державної аграрної академії. - 2020. - № 1. - С. 202-215. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/VPDAA_2020_1_27 Приведений аналіз результатів пошуку методів приготування селективних поживних мікоплазменних середовищ (СПМС) за 120 років, виконаний науковцями декількох поколінь різних країн світу, зокрема й авторів цієї статті. Вперше мікоплазму - збудника контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби - виростили E. Nocard, E. R. Roux et al. (1898) у м'ясопептонному бульйоні (МПБ), що був у колодійному мішечку, вшитому в очеревинну порожнину кролика. Перші варіанти середовищ мали як основу МПБ чи бульйон Мартена і сироватку крові тварин, переважно коней. D. G. Edward (1947) запропонував добавляти в них ще і екстракт дріжджів. R. M. Chanock et al. (1962) в середовище ввели сироватку крові коней, екстракт дріжджів, лактальбумін гідролізат і ДНК. На ньому вони вперше виростили збудника атипової пневмонії людей - агента Ітона, який вважали вірусом. Це було могутнім стимулом подальшого вивчення властивостей мікоплазм і особливостей захворювань, до яких вони призводять - мікоплазмозів людей, тварин, птиці, рептилій, риб, членистоногих і рослин. Для їх діагностики запропоновано низку методів - від мікробіологічного (мікоплазмологічного, культурального) до генетичних і молекулярних на зразок полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Але базовим, "золотим стандартом" є лише мікоплазмологічний, решта - додатковими. Тільки з його допомогою можна одержати культури мікоплазм, вивчити їх біологічні властивості, виготовити з них діагностикуми та вакцини. На його виконання необхідно мати СПМС, які б забезпечували мікоплазми пластичним матеріалом і енергією, та знати умови для їх успішного культивування. Культуру M. penetrans ізолювали S. C. Lo et al. (1991, 1992) з проб сечі людини, зараженої вірусом імунодефіциту, через 29 років після ідентифікації агента Ітона. Це змусило думати, що на сьогодні хоч і вдалось культивували понад 200 видів класу Mollicutes, вони є лише частиною тієї кількості, які існують у природі. Тому пошуки їх у різних господарів треба продовжувати, але із застосуванням більш досконалих СПМС. Для цього випробувано їх декілька сотень і зроблено висновок - не вдається виготовити універсальне середовище для всіх описаних їх видів, бо вони мають різні потреби щодо живлення та умов культивування. Поки що неможливо було виростити in vitro фітоплазм, Haemobartonella і Eperythrozoon.Приведений аналіз результатів пошуку методів приготування селективних поживних мікоплазменних середовищ (СПМС) за 120 років, виконаний науковцями декількох поколінь різних країн світу, зокрема й авторів цієї статті. Вперше мікоплазму - збудника контагіозної плевропневмонії великої рогатої худоби - виростили E. Nocard, E. R. Roux et al. (1898) у м'ясопептонному бульйоні (МПБ), що був у колодійному мішечку, вшитому в очеревинну порожнину кролика. Перші варіанти середовищ мали як основу МПБ чи бульйон Мартена і сироватку крові тварин, переважно коней. D. G. Edward (1947) запропонував добавляти в них ще і екстракт дріжджів. R. M. Chanock et al. (1962) в середовище ввели сироватку крові коней, екстракт дріжджів, лактальбумін гідролізат і ДНК. На ньому вони вперше виростили збудника атипової пневмонії людей - агента Ітона, який вважали вірусом. Це було могутнім стимулом подальшого вивчення властивостей мікоплазм і особливостей захворювань, до яких вони призводять - мікоплазмозів людей, тварин, птиці, рептилій, риб, членистоногих і рослин. Для їх діагностики запропоновано низку методів - від мікробіологічного (мікоплазмологічного, культурального) до генетичних і молекулярних на зразок полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Але базовим, "золотим стандартом" є лише мікоплазмологічний, решта - додатковими. Тільки з його допомогою можна одержати культури мікоплазм, вивчити їх біологічні властивості, виготовити з них діагностикуми та вакцини. На його виконання необхідно мати СПМС, які б забезпечували мікоплазми пластичним матеріалом і енергією, та знати умови для їх успішного культивування. Культуру M. penetrans ізолювали S. C. Lo et al. (1991, 1992) з проб сечі людини, зараженої вірусом імунодефіциту, через 29 років після ідентифікації агента Ітона. Це змусило думати, що на сьогодні хоч і вдалось культивували понад 200 видів класу Mollicutes, вони є лише частиною тієї кількості, які існують у природі. Тому пошуки їх у різних господарів треба продовжувати, але із застосуванням більш досконалих СПМС. Для цього випробувано їх декілька сотень і зроблено висновок - не вдається виготовити універсальне середовище для всіх описаних їх видів, бо вони мають різні потреби щодо живлення та умов культивування. Поки що неможливо було виростити in vitro фітоплазм, Haemobartonella і Eperythrozoon. | ||
Попередній перегляд: 
Реферативна БД
 |
| Відділ наукової організації електронних інформаційних ресурсів |
 Пам`ятка користувача |