Досліджено етичний дискурс соціальної доктрини християнства у світлі його догматичних особливостей. Зазначено, що, суспільне життя, як його розуміє християнська соціальна етика, є наслідком духовного єднання людей із Богом. Духовне самовдосконалення є необхідною передумовою суспільного служіння християнина світу. Останнє є виявом назовні християнської любові й виражаються в моральній активності, в любовній діяльності на благо ближнього. Базові суспільні обов'язки людини тлумачаться християнством, по-перше, як обов'язки його перед Богом, по-друге, як обов'язки перед собою і, нарешті, як обов'язки стосовно до інших людей. За таких умов людина є більшою цінністю, аніж суспільство, нація, держава та становить центр суспільної, політичної, економічної діяльності. Отже, духовне самовдосконалення людини стає головною метою суспільства. Звідси і висновок про те, що засобом досягнення людством Царства Божого є виховання людини на засадах християнського світогляду, моральне оновлення кожної людини. Без цього, вважає християнство, неможливий ніякий соціальний прогрес.

  Повний текст PDF - 288.697 Kb    Зміст випуску     Цитування публікації

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"