На основании проведенных комплексных нейрогистологических и электронно-микроскопических исследований показано, что через 5 - 8 - 12 - 14 - 18 - 30 сут после перенесенной клинической смерти у умерших больных и экспериментальных кошек в белом веществе и межклеточном нейропиле коры и ствола мозга обнаруживаются локальные деструктивные изменения миелинизированых аксонов по типу вторичной валлеровской дегенерации, а также ретроградные изменения некоторых кортикальных и стволовых нейронов, которые завершаются их ретроградным разрушением/ретроградной дегенерацией. Наиболее вероятными причинами валлеровской дегенерации может быть сегментарное разрушение аксонов в мелких очагах периваскулярного некроза, необратимые постишемически-реперфузионные повреждения дистальной части аксонов и апоптоз периаксональных олигодендроцитов.

Зазначено, що раптова серцева смерть (РСС) у цілому належить до несподіваної смерті як наслідку серцево-судинних захворювань, причому як у людей, що мали хвороби серця, так і у тих, хто не хворів на них. Специфічність цього визначення залежить від того, чи спостерігалися погіршення загального стану; хоча більшість досліджень включають випадки, коли, смерть наступає протягом 1 год після гострої зміни клінічного стану, або несподіваною смертю, що настала протягом 24 год [1-3]. Крім того, раптова зупинка серця описує випадки РСС, що зазначено у реанімаційних записах, або випадки перерваної РСС, за яких індивід пережив зупинку серця.

Зазначено, що хоча точно оцінити частоту раптової серцевої смерті (РСС) неможливо, тільки у США повідомлялося про 184 - 462 тис випадків за рік [1], і 50 - 70 % із них були пов'язані з тахіаритмією. Незалежно від того, наскільки реальний рівень поширення ВСС відповідає зазначеним даним, це велика епідеміологічна проблема, що потребує пильної уваги та пошуку шляхів вирішення. Проте досягнення цієї високої мети пов'язане зі значними труднощами. Першою та найголовнішою є те, що, хоча переважна більшість жертв РСС має супутні структурні патологічні вимірювання серця (зокрема, ішемічну хворобу серця), у значної частини жертв РСС за життя хвороби серця не виявлялися. Під час посмертного розтину найчастіше виявляється прогресуюча ішемічна хвороба серця, часто з ознаками атеросклеротичних бляшок з нестабільною структурою та гострого або давнього інфаркту міокарда (нерідко без клінічних симптомів) [2, 3].