Досліджено особливості впливу кровопускань та сеансів еритроцитаферезу на частоту скарг, дані об'єктивного статусу, периферичну кров, артеріальний тиск і функціональний стан міокарда у пацієнтів зі справжньою поліцитемією (СП) в еритремічній стадії. Встановлено високу частоту серцево-судинної патології за СП в еритремічній стадії, яка проявляється переважно гіпертрофічною хворобою, плетиоричною артеріальною гіпертензією, ішемічною хворобою серця та серцевою недостатністю. З'ясовано, що ексфузії крові поліпшують клінічну симптоматику СП в еритремічній стадії, зокрема зменшується загальна слабкість, стомлюваність, головний біль, запаморочення, гіперемія шкіри та слизових оболонок, розміри селезінки та печінки. Виявлено та математично доведено, що у разі проведення еритроцитаферезу зниження гематокриту до нормативних значень відбувається на 9 діб раніше та триває на 90 днів довше, ніж у разі використання кровопускань. Констатовано зменшення адгезивної та агрегаційної здатності тромбоцитів та концентрації фібриногену у крові після кровопускань та після еритроцитаферезу. Виявлено, що під час проведення ексфузії крові з використанням тиклопідину агрегаційна здатність тромбоцитів з аденозиндифосфатом зменшується більш істотно, ніж у разі застосування ацетилсаліцилової кислоти. Встановлено позитивний вплив ексфузії крові на клінічний перебіг СП в еритремічній стадії. З'ясовано, що еритроцитаферез більш ефективно знижує кількість еритроцитів, концентрацію гемоглобіну, величину гематокриту, артеріальний тиск і більш суттєво поліпшує функціональний стан міокрада у пацієнтів з СП, ніж кровопускання.

Вивчено динаміку змін кількості еритроцитів, тромбоцитів і нейтрофілів периферичної крові та їх функціональної активності, показники коагуляційного гемостазу для встановлення критеріїв розвитку судинних ускладнень і формування груп підвищеного ризику мікротромбоутворення у хворих на справжню поліцетомію. Проведено підбір і систематизацію показників, які найбільш повно відображають залежність частоти судинних порушень від кількості та функціональної активності нейтрофілів периферичної крові. За результатами досліджень установлено, що частота судинних порушень збільшується у разі прогресування мієлопроліферативного процесу. На підставі аналізу даних обстеження хворих на справжню поліцетомію визначено та математично доведено залежність рівнів лейкоцитів і тромбоцитів від частоти судинних порушень.

Досліджено особливості неспецифічної резистентності та імунологічної реактивності організму у хворих на поліцитемію різних стадій, з еритроцитемічним варіантом ідіопатичного мієлофіброзу в пацієнтів з симптоматичними еритроцитозами, що розвинулися на фоні хронічних обструктивних захворювань легенів. Проведено порівняльний аналіз показників імунного статусу і функціональних характеристик нейтрофілів крові у хворих симптоматичними еритроцитозами та еритроцитозами у разі мієлопроліферативної патології. Розроблено алгоритми диференційної діагностики симптоматичних еритроцитозів та поліцитемії, еритроцитемічного варіанта ідіопатичного мієлофіброзу. Встановлено, що найбільш інформативні цитохімічні та імунологічні диференційно-діагностичні методи, що відображають функціональну активність нейтрофілів периферичної крові. Висвітлено способи диференційної діагностики поліцитемії та симптоматичних еритроцитозів, еритроцитемічної стадії ідіопатичного мієлофіброзу.

С современных позиций, на основе обобщения литературных источников рассмотрены вопросы этиологии, патогенеза, классификации, диагностики, дифференциальной диагностики и лечения истинной полицитемии (ИП). Представлены клинические и лабораторные методы обследования пациентов ИП. Особое внимание уделено симптоматической терапии осложнений эритремической стадии ИП. Проанализированы особенности лечения тромбофлебита варикозно расширенных вен, ДВС-синдрома, неотложных состояний (гипертонического криза). Охарактеризованы поражения органов и систем организма у пациентов с ИП, в частности, кожи и слизистых оболочек, селезенки и печени, мочевыделительной и нервной систем.

Визначено частоту появи та встановлено особливості перебігу ерозивно-виразкових уражень гастродуоденальної зони у пацієнтів зі справжньою поліцитемією (СП). Вивчено взаємозв'язок між виникненням диспепсичних симптомів і ерозивно-виразкових змін слизової оболонки (СО) гастродуоденальної зони зі станом кислотоутворювальної функції шлунка, зміною функції печінки та клініко-лабораторними показниками, які впливають на виникнення судинних порушень за СП. Оцінено зв'язок між виникненням диспепсичних проявів у хворих на СП і інфікованістю мікроогрганізму Helicobacter pylori (НР). Досліджено характер морфологічних змін СО у пацієнтів зі СП. Визначено і вперше математично доведено, що основною причиною виникнення диспепсичного синдрому у пацієнтів зі СП є судинні порушення.

Проведено дослідження експресії мРНК фібронектину-1 в лімфоцитах хворих на еритремію та здорових донорів, визначено вміст фібронектину у плазмі крові та його гепаринзв'язуючу активність, а також рівень і внутрішньоклітинну локалізацію фібронектину в лімфоцитах. Показано, що в лімфоцитах крові хворих на еритремію спостерігається істотне підвищення рівня експресії мРНК фібронектину-1 у порівнянні із здоровими донорами. Встановлено також вірогідне зниження концентрації фібронектину та його гепаринзв'язуючої активності у плазмі крові та збільшення кількості лімфоцитів із поверхневою та внутрішньоклітинною локалізацією фібронектину-1 у хворих на еритремію у порівнянні з цими показниками у здорових донорів. Показано наявність позитивної кореляції між рівнем фібронектину плазми крові та його гепаринзв'язуючою активністю, а також негативної кореляції між рівнем фібронектину у плазмі крові та кількістю лімфоцитів, що експресують цей глікопротеїн на поверхні та всередині клітини. Результати роботи свідчать про порушення експресії фібронектину-1 у лімфоцитах хворих на еритремію, яка супроводжується зниженням вмісту фібронектину у плазмі крові.

Мета роботи - дослідження основних гістологічних ознак справжньої поліцитемії (СП) та вторинних еритроцитозів (ВЕ), аналіз їх зв'язку з наявністю мутації JAK2 V617F, визначення чутливості та специфічності гістоморфологічних критеріїв для діагностики СП та її диференційної діагностики з ВЕ. Проведено гістологічне дослідження кісткового мозку (КМ) та визначення мутації JAK2 V617F у 79-ти хворих на СП та 41-го пацієнта з ВЕ. Результати: встановлено, що у разі СП основними гістоло-ічними ознаками є трипаросткова гіперплазія КМ, плеоморфізм мегакаріоцитів, наявність резорбції кісткової тканини та мікроциркуляторних порушень. Для ВЕ найбільш характерна гіперплазія виключно еритроїдного паростка, рідше еритроїдного та мієлоїдного. Мутація V617F гена JAK2 є предиктором таких патоморфологічних змін КМ, як плеоморфізм мега-каріоцитів, наявність ретикулінового фіброзу та мікроциркуляторних порушень. Висновок: чутливість гістологічного дослідження КМ як критерію діагностики СП становила 83,5 %, специфічність - 100,0 %. Поєднання гістологічного та молекулярно-генетичного досліджень значно покращує діагностику та диференційну діагностику СП та ВЕ, сумісна чутливість у разі об'єднання 2-х діагностичних методів становить 99,0 %.

В наших предшествующих исследованиях в со ставе премиРНК (stem-loop форм) человека, мыши и крысы выявлены различные типы мотивов, комплементарных сайтам связывания факторов транскрипции (ФТ) c-myc и NF-kB-p50. Также описаны различные типы информационной избыточности премиРНК относительно таких мотивов. Сформулирована гипотеза о том, что такие мотивы, будучи элементами деградома премиРНК, могут функционировать как альтернативные ФТ. Эта методология была применена для анализа характерных профилей экспрессии миРНК различных В-лимфопролиферативных и миелопролиферативных заболеваний. Выявлены следующие основные закономерности: значительная часть премиРНК, вовлеченных в патогенез различных гематологических заболеваний, содержит комплементарные мотивы ксайтам связывания ФТ c-myc и NF-kB-p50. Соответственно, элементы деградома таких премиРНК потенциально способны функционировать как альтернативные ФТ; каждой нозологической форме свойственен определенный характерный спектр ФТ-комплементарных мотивов в ее профиле экспрессии миРНК, что указывает на их реальное участие в механизмах дифференцировки клеток; различные типы информационной избыточности премиРНК соответствуют разным направлениям дифференцировки клеток. Полученные результаты дают основание также сформулировать следующие рекомендации для дифференциальной диагностики: гиперэкспрессия miR-320a и miR-323b в бластных клетках может быть весомым аргументом для диагностики хронической миелоцитарной лейкемии; гиперэкспрессия miRs 495 и 543 - сама по себе или, тем более, в сочетании с гипоэкспрессией miR-134, -542, -623, -671, -1182 - в бластных клетках может быть весомым аргументом для диагностики хронической миелоцитарной лейкемии; гипоэкспрессия miR-126 вбластных клетках может быть весомым аргументом для диагностики острой миелоцитарной лейкемии; гиперэкспрессия miR-185 и miR-324 в клетках лимфомы может быть весомым аргументом для диагностики лимфомы Беркитта; гиперэкспрессия miR-192a-2 в клетках лимфомы может быть весомым аргументом для диагностики мантийно-клеточной лимфомы.