Зроблено аналіз морфофункціональних особливостей різних відділів стомованого кишечнику у 77-ми дітей. Вивчено показники внутрішньочеревного тиску у даних дітей у динаміці післяопераційного періоду та за наявності ускладнень. Проведено метричні вимірювання на рівні устя стоми та інтраабдомінальної частини привідної кишки, а також ультразвуковий моніторинг стомійних ускладнень з визначенням товщини стінки кишки по її довжині. Крім того, вивчено моторну активність за допомогою пневмобалонної електрокінезографії. Доведено етіопатогенетичний вплив еволюційної диспропорції у поєднанні з функціональними розладами на виникнення таких ускладнень, як евагінація, стеноз стоми. Розроблено об'єктивні критерії діагностики синдрому тривало відключеної кишки та можливості її застосування за відновлення пасажу.

Сделан анализ морфофункциональных особенностей разных отделов стомированного кишечника у 77-ми детей. Изучены показатели внутрибрюшного давления у стомированных детей в динамике послеоперационного периода и при наличии осложнений. Проведены метрические измерения на уровне устья стомы и интраабдоминальной части приводящей кишки, а также ультразвуковой мониторинг стомийных осложнений с определением толщины стенки кишки на ее протяжении. Кроме того, изучалась моторная активность с помощью пневмобаллонной электрокинезографии. Доказано этиопатогенетическое влияние эволюционной диспропорции в сочетании с функциональными растройствами на возникновение таких осложнений как эвагинация, стеноз стомы. Разработаны объективные критерии диагностики синдрома длительно отключенной кишки и возможности ее применения при восстановлении пассажа.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.457.445.51-99

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У 20 детей в возрасте от 12 до 16 лет, которые поступили в больницу для оперативного лечения по поводу аппендэктомии, изучено влияние боли на психические функции и психологическое состояние детей подросткового возраста в периоперационном периоде. Боль оценивалась по 10-бальной аналого-визуальной шкале, а психологическое обследование проводилось по следующим методикам: метод цветовых выборов М. Люшера; тест цветовых отношений - ЦТО; прогрессивные матрицы Равенна. Их выбор был обусловлен тем, что они в полной мере могут оценить психологическое состояние. Полученные результаты свидетельствовали в пользу отсутствия выраженных негативных переживаний у детей до и после оперативного лечения под общей анестезией, о качестве и адекватности обезболивания до операции и после нее. Единственным неприятным моментом оставались болевые ощущения при проведении премедикации, но у детей старшей возрастной группы с этим можно достаточно легко справиться путем объяснения необходимости последней. Один из важных аргументов в пользу применения эндоскопической методики операции - это значительное снижение болевых ощущений в послеоперационном периоде, что дает возможность более быстрого восстановления физической активности пациента.

Отмечено, что частота выполнения трансплантации печени от живого родственного донора у детей увеличивается во всем мире, в том числе в Украине. Распространенность патологии, определяющей необходимость выполнения такого технически сложного вмешательства, обусловливает совершенствование хирургической техники, разработку и внедрение в практику новых методов, позволяющих снизить частоту послеоперационных осложнений. Основной особенностью трансплантации печени от живого родственного донора у детей является ее техническая сложность, что обусловлено малым диаметром сосудов, патологическими изменениями воротной вены реципиента, дефицитом пластического материала для реконструкции сосудов. Для успешного выполнения трансплантации левой латеральной секции печени предложены различные способы пластики для обеспечения портального притока и венозного оттока трансплантата, которые позволяют значительно улучшить результаты трансплантации печени от живого родственного донора у детей.

На основании ультразвуковых и доплерометрических исследований у девочек-подростков с аппендэктомией в анамнезе установлена зависимость объема яичников и их кровоснабжения от возраста, в котором проводилась операция. Наиболее неблагоприятные последствия наблюдаются после оперативного вмешательства в периоде между началом формирования вторичных половых признаков и появлением менархе.

Проведено макроскопічні та серійні гістологічні дослідження, які включають звичайне та тонке препарування, виготовлення графічних та пластичних реконструкцій, ін'єкцію судин зафарбованою желатиновою масою, фарбування гістологічних зрізів гематоксилін-еозином, борним карміном. Встановлено, що: закладка підшлункової залози виявляється у зародків (4,0-5,0 мм тім'яно-куприкової довжини (ТКД)) на 4-му тижні внутрішньоутробного розвитку у вигляді вентрального і дорсального вип'ячувань епітелію первинної кишки вище зачатка жовчного міхура; в кінці 6-го тижня ембріогенезу (зародки 13,0 мм ТКД) вентральна закладка наближується до дорсальної закладки. Інтеграція обох закладок підшлункової залози завершується в кінці 7-го тижня ембріогенезу (передплоди 15,0-17,8 мм ТКД); у передплодів 24,7-28,0 мм ТКД чітко виявляються вивідні протоки підшлункової залози: вентральна і дорсальна; вперше острівці Лангерганса з'являються у передплодів 31,0-40,3 мм ТКД. Протягом пренатального періоду онтогенезу відбувається поступове зміщення підшлункової залози відносно хребетного стовпа в каудальному напрямку. Схожі до дефінітивних топографо-анатомічні взаємовідносини підшлункової залози з оточуючими органами встановлюються наприкінці передплідного періоду. Варіабельність підшлункових артерій і вен на протязі передплідного і плідного періодів, а також у новонароджених зумовлена варіантними особливостями розвитку залози. В ембріогенезі підшлункової залози людини можна виділити окремі критичні періоди розвитку, коли морфологічні зміни виступають передумовою появи нових структурно-функціональних блоків: кінець 4 - 5-го тижнів ембріогенезу: поява

Результати дослідження свідчать, що для формування колоректального анастомозу за резекції до рівня лівого кута ободової кишки доцільно застосовувати лівобічне зведення товстої кишки, у разі резекції до рівня правої третини поперечної ободової кишки - трансмезентеріальне, за резекції до рівня правого кута ободової кишки - правобічне.

Мета дослідження - узагальнення досвіду лапароскопічної апендектомії (ЛА) у дітей різних вікових груп із різними формами гострого апендициту (ГА). В хірургічному відділенні Львівської обласної дитячої клінічної лікарні "Охматдит" у період з 2009 по 2010 рр. було прооперовано 823 дітей з приводу ГА, в цьому разі традиційна апендектомія була проведена у 741 (90 %) хворих, а ЛА - у 82 (10 %). Серед хворих, яким виконано ЛА, було 40 (48,7 %) хлопчиків і 42 (51,2 %) дівчаток. Вік хворих дітей становив від 0 до 18 років. До 12 годин від початку захворювання звернулися по допомогу 26 (31,7 %) хворих, до 24 год - 33 (40,2 %), до 2 діб - 19 (23,1 %), а після 72 годин - 4 (4,8 %). За клініко-морфологічними формами хворі розподілилися наступним чином: простий апендицит був підтверджений у 6 (7,3 %), флегмонозний - у 56 (68,3 %), гангренозний - у 20 (24,4 %). Місцевий перитоніт виявлено у 14 (17,1 %) хворих, поширений перитоніт - у 9 (10,9 %), а у 3 (3,7 %) пацієнтів діагностовано периапендикулярний абсцес. Протипоказаннями до ЛА вважали: наявність у дитини ознак поширеного перитоніту з вираженим парезом кишок, наявність в анамнезі операції на органах черевної порожнини, особливо у нижніх відділах, та вентральної грижі. Водночас перенесене втручання на органах верхнього поверху черевної порожнини, зокрема пілороміотомія без ознак спайкової непрохідності, не розглянуто як протипоказання до ЛА. Висновки: таким чином, застосування ендовідеохірургічних втручань під час лікування дітей із ГА дозволяє зменшити кількість післяопераційних ускладнень із 5,1 до 1,2 %, тривалість перебування хворого в стаціонарі - з (<$E 10,2~symbol С~4,8>) до

(<$E6,1~symbol С~1,3>) діб.

На 62 трупах плодів та новонароджених людини досліджено морфогенез м'язів-замикачів спільної жовчної протоки за допомогою методів мікроскопії та морфометрії. Максимальний приріст довжини м'яза-замикача печінково-підшлункової ампули виявлений у 8-місячних плодів, а максимальний приріст довжини м'яза-замикача спільної жовчної протоки - у 9-місячних плодів.

Розглянуто нові підходи щодо формування венозних анастомозів у разі трансплантації лівої латеральної секції (ЛЛС) печінки від живого родинного донора виходячи з анатомічних варіантів будови венозного русла донора та реципієнта. Вивчено рентген-анатомічні варіанти будови вен ЛЛС донора та ворітної та печінкових вен реципієнта. Розроблено модифікацію існуючої класифікації варіантів будови лівої та серединної печінкових вен за \i S. Nakamura \i0 та \i T. Tsuzuki \i0 (1981), адаптовано для потреб трансплантації ЛЛС. Вивчено частоту виявленя стенозу, фіброзу та тромбозу ворітної вени реципієнта. На основі порівняльного аналізу венозного русла донора та реципієнта розроблено анатомічно обгрунтовано покази щодо реконструкції вен. Розроблено чотири способи реконструкції венозного притоку та три способи реконструкції венозного відтоку за трансплантації ЛЛС печінки від живого родинного донора, та вивчено результати їх застосування. Встановлено, що застосування розроблених способів реконструкції дозволяє одержати результати, порівняні із застосуванням стандартних способів реконструкції, та при цьому значно розширити анатомічні покази до донування та трансплантації ЛЛС печінки від живого донора. На основі одержаних результатів розроблено алгоритм вибору способу реконструкції вен, що базується на вивченні рентген-анатомічних варіантів будови вен донора та реципієнта.

На основі комплексного вивчення даних клінічної картини та інструментальних методів дослідження виділено клінічні групи пацієнтів з вадами розвитку й захворюваннями кишечнику, яким необхідно виконати резекції анатомо-функціональних відділів тонкої кишки, ілеоцекального відділу або ободової кишки залежно від віку та нозології. Удосконалено методику накладення міжкишкових анастомозів за наявності уроджених обструктивних вад тонкої кишки в новонароджених. Доведено переваги однорядного безперервного шва, що дозволило попередити розвиток післяопераційних ускладнень (неспроможності, стенозу), пов'язаних з накладенням анастомозів, і скоротити тривалість проведення операцій. Розроблено та впроваджено нову методику накладення прямого адаптованого тонкокишкового анастомозу за наявності значної різниці діаметрів привідного та відвідного відрізків кишки, що дозволяє уникнути вимушеної додаткової резекції проксимального відділу тонкої кишки для вирівнювання діаметрів відрізків кишки під час накладення сполучення (Патент України № 66299). Розроблено анатомо-функціональну конструкцію тонко-товстокишкового анастомозу "кінець у бік" після резекції ілеоцекального відділу кишечнику. Застосування цього анастомозу призводить до нормалізації часу транзиту кишкового хімусу, попередження патологічного товсто-тонкокишкового рефлюксу та розвитку рефлюкс-ілеїту (Патент України № 63492). Обгрунтовано принципи етапного хірургічного лікування субтотальних форм хвороби Гіршпрунга з накладенням превентивної колостоми як першого етапу лікування. Удосконалено та впроваджено реконструктивно-відновні операції для корекції субтотальних форм хвороби Гіршпрунга з урахуванням поширеності агангліозу та обширності резекції ободової кишки. Вивчено причини, що впливають на якість життя пацієнтів, які перенесли обширні резекції кишечнику, вони повинні враховуватися під час реабілітації виявлених порушень у цієї категорії пацієнтів.

На підставі проведених гістохімічних досліджень одержано нові наукові дані щодо зниження активності мітохондріальних ферментів в стінці нефункціонуючої кишки у дітей з кишковими атрезіями та стомами. Вперше виявлено достовірні метаболічні порушення рівня вільних амінокислот крові у дітей за наявності відключених дистальних ділянок кишечника, запропоновано та впроваджено шляхи патогенетичної корекції енергетичних порушень. Вперше експериментально доведено вплив кріоконсервованих мезенхімальних стовбурових клітин на пластичні та регенераторні властивості ізольованого клаптя великого сальника, що використовувався для укріплення лінії швів кишкової рани, за рахунок дії на процеси ангіогенезу та продуктивного запалення. Надано експериментальне обгрунтування доцільності кріоконсервування кордової аутокрові для подальшого застосування в хірургічній практиці у дітей з пренатально встановленим діагнозом атрезії тонкої кишки та вродженого перитоніту.