Описано лінгвопрагматичну специфіку теологічного дискурсу на матеріалі проповідей, у яких функціонують різноманітні мовленнєві акти (МА), зокрема перформативні. З'ясовано особливості, якими вони наділені в п'яти тематико-ситуативних різновидах проповідей та які виявляються в дискурсному співвідношенні з неперформативними. Доведено, що останні, хоч і мають кількісну перевагу в проповідях, проте поступаються персуазивному потенціалові перформативних МА, їх здатності сигналізувати про смисловий чи риторичний перехід, забезпечувати повне й адекватне розуміння парафіянами комунікативного наміру пастора, забезпечувати уникнення двозначності чи непорозумінь під час сприйняття почутого. Встановлено, що перформативні МА можуть мати метамовну чи акціональну сутність, канонічну чи модифіковану форму вираження, що допускає і дієслівне, і бездієслівне оформлення, не виходячи водночас за межі експліцитності. Інвентаризовано комунікативні функції й інтенції МА, наділених перформативністю та використаних протестантськими проповідниками у їх промовах.