Мета дослідження - узагальнення досвіду лапароскопічної апендектомії (ЛА) у дітей різних вікових груп із різними формами гострого апендициту (ГА). В хірургічному відділенні Львівської обласної дитячої клінічної лікарні "Охматдит" у період з 2009 по 2010 рр. було прооперовано 823 дітей з приводу ГА, в цьому разі традиційна апендектомія була проведена у 741 (90 %) хворих, а ЛА - у 82 (10 %). Серед хворих, яким виконано ЛА, було 40 (48,7 %) хлопчиків і 42 (51,2 %) дівчаток. Вік хворих дітей становив від 0 до 18 років. До 12 годин від початку захворювання звернулися по допомогу 26 (31,7 %) хворих, до 24 год - 33 (40,2 %), до 2 діб - 19 (23,1 %), а після 72 годин - 4 (4,8 %). За клініко-морфологічними формами хворі розподілилися наступним чином: простий апендицит був підтверджений у 6 (7,3 %), флегмонозний - у 56 (68,3 %), гангренозний - у 20 (24,4 %). Місцевий перитоніт виявлено у 14 (17,1 %) хворих, поширений перитоніт - у 9 (10,9 %), а у 3 (3,7 %) пацієнтів діагностовано периапендикулярний абсцес. Протипоказаннями до ЛА вважали: наявність у дитини ознак поширеного перитоніту з вираженим парезом кишок, наявність в анамнезі операції на органах черевної порожнини, особливо у нижніх відділах, та вентральної грижі. Водночас перенесене втручання на органах верхнього поверху черевної порожнини, зокрема пілороміотомія без ознак спайкової непрохідності, не розглянуто як протипоказання до ЛА. Висновки: таким чином, застосування ендовідеохірургічних втручань під час лікування дітей із ГА дозволяє зменшити кількість післяопераційних ускладнень із 5,1 до 1,2 %, тривалість перебування хворого в стаціонарі - з (<$E 10,2~symbol С~4,8>) до

(<$E6,1~symbol С~1,3>) діб.

Мета дослідження - покращити результати хірургічного лікування дітей із гострим апендицитом (ГА) і надлишковою масою тіла (НМТ). Протягом 2009 - 2011 рр. у хірургічному відділенні ЛОДКЛ "Охматдит" прооперовано 1171 дитину з приводу ГА, у цьому разі традиційну апендектомію проведено у 924 (78,9 %) хворих, а лапароскопічну - у 247 (21,1 %). Серед усіх дітей 46 (3,9 %) було з НМТ, у яких індекс маси тіла (ВМІ - body mass index) перевищував 18 - 24 кг/м<^>2. Середні значення ВМІ становили <$E24,7~symbol С~3,9> (межі коливання - від 18 до 32 кг/м<^>2). Традиційну апендектомію проведено у 29 дітей, лапароскопічну - у 17. Апендектомію виконували за наявності чіткої клінічної картини ГА. Серед оперованих традиційно дітей було 22 (75,9 %) хлопчики, середній вік у цій групі становив 12 років. Серед пацієнтів, яким проведено лапароскопічну апендектомію, також переважали хлопці - 13 (76,5 %), середній вік був 12 років. За результатами ультрасонограми діагноз "гострий апендицит" підтверджено лише у 17 (43,6 %) дітей, у решти дані були сумнівними. У 4 дітей (3 - із традиційною апендектомією і 1 - із лапароскопічною) під час гістологічного дослідження не виявлено патології червоподібного відростка, а кількість деструктивних форм ГА майже однакова в обох групах пацієнтів, хоча флегмонозний ГА частіше виявляли у групі лапароскопічної апендектомії.

Тривалість хірургічного втручання в обох групах не мала статистично достовірної різниці - 30 хв за традиційної апендектомії та 40 хв за лапароскопічної. Післяопераційні ускладнення помічено у 3 (17,6 %) дітей, у яких виконано лапароскопічну апендектомію, зокрема у 2 пацієнтів - нагноєння в ділянці післяопераційної рани і в 1 дитини - скупчення рідини під апоневрозом, яке зникло після консервативної терапії. Після традиційної апендектомії ускладнення помічено у 8 (27,6 %) дітей.

Від часу першого вдалої одноетапної операції з приводу атрезії стравоходу та трахеостравохідної нориці, виконаної в 1941 році хірургом Камероном Хайтом, відбувся вагомий прогрес. Як у загальній, так і в дитячій хірургії малоінвазивні втручання поступово набувають усе ширшого застосування. Наведено власний приклад першого хірургічного втручання у новонародженого з атрезією стравоходу з застосуванням торакоскопії.

Мета роботи - дослідити зміни механіки дихання (МД) залежно від величини внутрішньочеревного тиску в дітей під час лапароскопічних операцій; порівняти вплив режимів штучної вентиляції легень (ШВЛ), керованої за тиском (PCV) і за об'ємом (VCV), на МД за умов карбоксиперитонеуму. Обстежено 32 дітей віком 1 - 15 років, яким виконано оперативні втручання з використанням лапароскопічної техніки. Залежно від стартового режиму ШВЛ усіх пацієнтів розподілено на дві групи: I група - 19 хворих, яким ШВЛ проводили вентиляцією, контрольованою за PCV, II група - 14 дітей, яких вентилювали з контролем за VCV. Визначення показників легеневої механіки проведено до накладання карбоксиперитонеуму (вихідні дані) та після нагнітання газу в черевну порожнину за таких значень інтраабдомінального тиску (IAT): 6, 8, 10, 12, <$Esymbol У~14> мм рт. ст. Підвищення ІАТ внаслідок карбоксиперитонеуму негативно впливало на МД. Зміни МД мали рестриктивний характер в обох групах. У пацієнтів, що вентилювались у режимі PCV, виявлено зниження дихального об'єму, хвилинного об'єму видиху, а також динамічного комплаєнсу легень (Cdyn), що впливало на газообмін за значень <$Eroman ІАТ~symbol У~12> мм рт. ст. У пацієнтів, яким ШВЛ проведено в режимі VCV, зареєстровано зростання пікового інспіраторного тиску, середнього тиску в дихальних шляхах, зниження Cdyn у відповідь на збільшення ІАТ. Суттєве збільшення концентрації вуглекислого газу під час видиху зареєстровано у разі <$Eroman ІАТ~symbol У~12> мм рт. ст.

Описано клінічний випадок діагностики та лікування 9-місячної дитини з кишковою кровотечею. Проведено нідеоасистуючу резекцію дивертикула Меккеля, що дало змогу підтвердити діагноз та провести дивертикулектомію з розширеного трансумбілікального троакарного розрізу.

Мета роботи - узагальнити досвід лікування дітей із пахвинними грижами з використанням методу PIRS (Percutaneous Internal Ring Suturing). Робота основана на результатах хірургічного лікування 280-ти дітей із застосуванням методу PIRS. Для операції використовували оптичну систему Strayker 1088 HD (США) і набір 3-міліметрових лапароскопічних інструментів. Ускладнень під час хірургічного втручання не було. Тривалість операції скоротилася з 40 - 60 хв на початкових етапах до 10 - 20 хв після оволодіння технікою PIRS, що має суттєве значення, зокрема в лікуванні дітей раннього віку. У 14,3 % хворих під час лапароскопії виявили необлітерований контрлатеральний відросток очеревини, що потребував закриття з метою запобігти виникненню грижі. Протягом 3-х років простежено результати лапароскопічного лікування у 237 (84,6 %) дітей, у 8-ми (3,4 %) з них діагностовано рецидив грижі. Усіх дітей повторно прооперовано з використанням лапароскопічної техніки. Висновки: метод PIRS - ефективний і безпечний метод лікування пахвинних гриж у дітей будь-якого віку. Лапароскопія надає змогу виявити в дітей необлітерований вагінальний відросток очеревини і за необхідності виконати його симультанне закриття, що запобігає виникненню контрлатеральної грижі в майбутньому.

Проаналізовано частоту уроджених вад розвитку (УВР) травної системи в новонароджених дітей за 2007 - 2011 рр. за методом "випадок - контроль" за даними клінічно-епідеміологічних і медикостатистичних даних первинної документації районів Львівської області. Вивчено частоту цієї патології в структурі летальності новонароджених, які перебували на лікуванні в Обласній дитячій клінічній лікарні "ОХМАТДИТ". Виявлено у 2-х районах області чітку тенденцію до збільшення народження дітей із УВР органів травлення, щілин губ і піднебіння. Пряму корелятивну залежність між частотою народження дітей із вадами розвитку травної системи і летальністю в даних районах не виявлено. Встановлено, що за період народження летальність серед "модельних" УВР спостерігається з частотою q = 0,60.

Тонкокишкова непрохідність (ТКН), яка спричинена спайковим процесом, є одним з найчастіших чинників звернення дітей у відділення ургентної хірургії. Ще донедавна, наявність клініки ТКН було одним із протипоказань до лапароскопічного втручання, проте бурхливий розвиток малоінвазійної хірургії зумовив впровадження цих методик і для лікування пацієнтів із ТКН. Мета дослідження - узагальнити власний досвід лапароскопічного лікування дітей з ТКН. Робота грунтується на результатах лапароскопічного лікування 86-ти дітей за період з 2007 р. по 2015 р. У 90,7 % пацієнтів проведено лапароскопічні втручання, а у 9,3 % дітей - лапароскопічно-асистовані втручання. Найчастіше (70,9 %) спайкову ТКН відзначено після лапаротомних втручань, тоді як після лапароскопічних - лише у 16,3 % хворих. Під час ревізії черевної порожнини поодинокі зрости, найчастіше в ділянці ілеоцекального кута, було виявлено у 55,8 % пацієнтів, множинні площинні - у 31,4 % дітей, а у 12,8 % дітей виявлений заворот петлі кишки навколо дивертикула Меккеля. У дітей з необхідністю резекції петлі кишки використовували лапароскопічно-асистовані втручання. Ускладнення після лапароскопічного адгезіолізісу виникли у 9,3 % пацієнтів. За наявності відповідних навичок лапароскопічний адгезіолізіс може бути реальною альтернативою для традиційної лапаротомії для лікування дітей з тонкокишковою непрохідністю. Використання середників із протиспайковими властивостями покращує результати лікування дітей з кишковою непрохідністю.

Інвагінація - одна з основних причин непрохідності кишок у дітей, яка потребує невідкладного лікування. Незважаючи на високу ефективність консервативних методів дезінвагінації, частина пацієнтів потребує хірургічного втручання. Питання вибору методу хірургічного втручання - відкрита лапаротомія чи лапароскопія - залишається дискусійним. Мета роботи - узагальнення власного досвіду лапароскопічних втручань у дітей з інвагінацією. Робота грунтується на результатах лікування 28-ми дітей, яких оперували в I хірургічному відділенні Львівської обласної дитячої клінічної лікарні "ОХМАТДИТ" за період з 2008 по 2015 р. Для операції використовували оптичну систему Strayker 1088 HD (Німеччина) і набір 3-мм або 5-мм лапароскопічних інструментів. Дезінвагінацію проводили з застоуванням м'яких затискачів, шляхом ретроградної тракції тонкої кишики. Лапароскопічна дезінвагінація була ефективною у 67,9 % дітей, а у 32,1 % пацієнтів було проведено конверсію. Показаннями до конверсії були некроз петлі тонкої кишки, що потребувало проведення її резекції, наявність складної інвагінації і наявність поліпа в ділянці ілеоцекального кута. У 10,7 % дітей лапароскопічна дезінвагінація була доповнена пневмодилятацією per rectum за допомогою системи Річардсона. Протягом останнього року за необхідності резекції кишки виконували відео-асистовані втручання, у разі яких мобілізацію петлі кишки проводили лапароскопічно, а анастомоз накладали екстраперитонеально. Ускладнень за лапароскопічної дезінвагінації та у післяопераційному періоді не спостерігали. Лапароскопія є безпечним та ефективним методом лікування дітей з інвагінацією. Ретельний відбір пацієнтів до лапароскопічної дезінвагінації надає змогу зменшити кількість конверсій.

Мета роботи - порівняти результати лапароскопічного лікування із застосуванням методики Percutaneous Internal Ring Suturing і традиційних методів у новонароджених із пахвинними грижами. Проаналізовано результати хірургічного лікування 111 новонароджених з пахвинними грижами. Лапароскопічні втручання за методом PIRS (Percutaneous Internal Ring Suturing) застосовано у 63 дітей, традиційні за методом Дюамеля I - у 48. Для лапароскопічних операцій використовували оптичну систему Strayker 1088 HD (Німеччина) і набір 3-міліметрових лапароскопічних інструментів. Ранні (протягом тижня з моменту встановлення діагнозу) операції проведено у 49 дітей, відтерміновані (протягом першого року життя) - у 62. У новонароджених, насамперед недоношених дітей, при ранньому хірургічному втручанні існує ризик необхідності відновлення штучної вентиляції легень з імовірністю розвитку ушкодження легень, особливо у пацієнтів з попередніми епізодами апное та респіраторного дистрес-синдрому. Защемлення грижі діагностовано у 15,3 % новонароджених. Тривалість операції за методом PIRS була меншою, ніж при відкритих втручаннях, що зумовлено технікою накладання екстракорпорального шва. Результати хірургічного лікування пахвинних гриж у новонароджених чітко залежать від методу хірургічної корекції та термінів проведення операції - ранні та відкриті втручання супроводжуються високим ризиком виникнення рецидиву грижі, розвитку гіпотрофії яєчка та набутого крипторхізму. Висновки: при неускладненому перебігу пахвинної грижі у новонароджених, особливо у недоношених, хірургічне лікування має бути відтерміноване до збільшення маси тіла понад 1500 г. Лапароскопічне лікування пахвинних гриж у новонароджених із використанням методу PIRS має переваги перед традиційними "відкритими" методами як при неускладнених, так і при защемлених грижах.

Хірургічні втручання з приводу пахвинних гриж складають майже третину планових операцій у клініках дитячої хірургії. Методи лапароскопічного лікування пахвинних гриж поступово набувають все ширшого застосування серед дитячих хірургів. Черезшкірне ушивання внутрішнього пахвинного кільця (Percutaneous Internal Ring Suturing - PIRS) є одним із методів малоінвазивного лікування пахвинних гриж у дітей. Мета роботи - оцінити результати лікування пахвинних гриж у дітей з використанням модифікації методу PIRS ("подвійній" PIRS) - порівняти їх з результатами лікування за класичним методом PIRS. В основу роботи покладено результати лікування 142 дітей з пахвинними грижами, яких оперували протягом 2015 - 2016 рр. у КЗ "Львівська обласна дитяча клінічна лікарня "ОХМАТДИТ". За методом хірургічного втручання пацієнтів умовно розділили на дві групи: основну (78 пацієнтів) склали діти, яких оперували з використанням методу "подвійного" PIRS, а до контрольної (64 пацієнти) увійшли діти, яких оперували з використанням класичного методу PIRS. Середня тривалість операції при класичному PIRS становила 12,9 +- 1,8 хвилини, а при використанні методу "подвійного" PIRS - 12,1 +- 1,1 хвилини (<$E p~>>~0,05>). У ранньому післяопераційному періоді в одного (1,6 %) пацієнта контрольної групи розвинулася спайкова непрохідність. У трьох дітей - у двох (3,1 %) контрольної та однієї (1,3 %) основної групи - був незначний набряк яєчка, який зник протягом тижня після операції. Рецидив грижі підтверджено в однієї (1,6 %) дитини з контрольної групи. Висновки: метод "подвійного" PIRS має низку переваг порівняно з оригінальним методом: порівняно швидше проведення та формування петель навколо внутрішнього пахвинного кільця, що зумовлює скорочення часу хірургічного втручання, подвійне накладання петель сприяє більш щільному закриттю дефекту, що мінімізує ризик розвитку рецедиву.