Наведено результати обстеження і лікування 198-ми пацієнтів з вузлами щитовидної залози. За результатами клінічного обстеження і тонкоголкової аспіраційної біопсії (ТАПБ) визначено показання до операції у 136-ти пацієнтів, з них 95-ти виконано відкрите втручання, 41-му - відеоендоскопічне. У 14-ти пацієнтів за результатами ТАПБ діагностовано рак щитовидної залози, а 5-ти пацієнтам діагностовано рак за експрес-гістологічного дослідження під час відеоендоскопічного втручання, після чого усім виконано тиреоїдектомію. Відеоендоскопічне втручання є малотравматичним, дозволяє скоротити терміни перебування у стаціонарі, час трудової реабілітації, а у випадках інтраопераційної діагностики раку є діагностичним методом.

Приведены результаты исследования и лечения пациентов с узлами щитовидной железы. Видеоэндоскопическое вмешательство является малотравматичным, что позволяет сократить сроки пребывания в стационаре, время трудовой реабилитации, а в случаях интраоперационной диагностики рака является диагностическим методом.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.261.2

Рубрики:

Хірургічна патологія щитовидної залози

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено питання лікування доброякісної вузлової патології щитовидної залози з використанням відеоендоскопічних втручань. Оперовано 157 пацієнтів з вузловою доброякісною патологією щитовидної залози: 76-ти пацієнтам виконано відеоендоскопічні втручання. За цього відеоендоскопічні втручання з використанням трьохтроакарного доступу виконано 34-м хворим, з них 28-м - з застосуванням вуглекислого газу та 6-м - з використанням механічного ліфтингу. Відеоендоскопічні втручання з використанням відеоасистенції виконано 43-м пацієнтам у разі гемітиреоїдектомії. Вивчено можливість проведення відеоендоскопічних втручань з застосуванням запропонованих інструментів, пристроїв та методів, що дозволили знизити кількість інтра- та післяопераційних ускладнень. Ускладнення після відеоендоскопічних втручань зафіксовано у 6,5 %, з них післяопераційну кровотечу - в одному випадку (1,32 %), пошкодження зворотного гортанного нерва - в одному (1,32 %), набряки у ділянці операції - у 2-ох (2,63 %) та запальний інфільтрат - в одному випадку (1,32 %). Доведено, що відеоендоскопічні втручання у хворих з доброякісною вузловою патологією щитовидної залози дають змогу знизити частоту післяопераційних ускладнень у 1,3 рази, значно скоротити терміни перебування хворих у стаціонарі - у 2,2 рази, терміни трудової та соціальної реабілітації - 1,7 рази, а також значно поліпшити косметичні результати перенесеної операції.

Мета роботи - проаналізувати результати застосування реконструктивно-відновних операцій для ліквідації тимчасових двостовбурових колостом з локального парастомального доступу у разі використання різних варіантів формування товстокишкових анастомозів та оцінити їхню безпечність. У дослідження включено 66 хворих з тимчасовими двостовбуровими петльовими та роздільними товстокишковими стомами. У 34 (51,52 %) хворих оперативне втручання завершено формуванням трансверзостоми, в 32 (48,48 %) - сигмостоми. У 50 (75,76 %) хворих двостовбурова петльова стома була виконана зі збереженням задньої стінки товстої кишки, а в 16 (24,24 %) - колостома сформована у вигляді роздільної двостовбурової стоми. Операції з ліквідації стом проводили з локального парастомального доступу в місці їх розташування. У 43 (65,15 %) хворих (1-ша група) виконали внутрішньочеревну циркулярну резекцію кишки зі стомою та формуванням анастомозу за типом "кінець у кінець" у 27 (62,79 %) хворих, "бік у бік" - у 7 (16,28 %), "кінець у бік" - у 4 (9,30 %), за допомогою зшиваючих апаратів - у 5 (11,63 %). У 23 (34,85 %) хворих (2-га група) оперативне втручання проводили з формуванням анастомозу 2/3 або 3/4 за Мельниковим. Післяопераційні ускладнення (післяопераційне запалення легень, неспроможність швів анастомозу, післяопераційна кишкова непрохідність, нагноєння парастомальної рани) виявлено у 5 (11,63 %) хворих в 1-й групі та у 10 (43,48 %) - в 2-й. Висновки: внутрішньочеревна циркулярна резекція кишки зі стомою і формуванням міжкишкового анастомозу є найбільш прийнятним методом з огляду на малий ризик неспроможності анастомозу, я

ка виникла в 1 (2,33 %) випадку.

Проаналізовано результати застосування У-подібного анастомозу під час здійснення резекції лівої половини товстої кишки з операбельною пухлиною на тлі гострої обтураційної непрохідності (ГОНТК) у 35 хворих. Післяопераційні ускладнення виникли у 16 хворих. Частота ранніх параколостомних ускладнень залежала від виду колостоми. Формування У-подібного анастомозу є операцією вибору під час застосування резекційних методів лікування раку товстої кишки (РТК), ускладненого ГОНТК. Застосування такого втручання створює переваги під час виконання другого (відновного) етапу хірургічного лікування РТК.

Цель исследования - оценка качества жизни (КЖ) больных, у которых сформирована толстокишечная стома. Наличие колостомы является травмирующим фактором, значительно снижающим уровень социальной адаптации и КЖ больных. Наиболее выраженная дезадаптация отмечена после формирования колостомы у пациентов при травме и неопухолевых заболеваниях толстого кишечника. Динамика показателей КЖ пациентов при наличии толстокишечной стомы отражает процессы саногенеза и может быть индикатором клинической эффективности проведенного лечения.

Изучены наиболее значимые факторы риска возникновения параколостомных осложнений и их влияние на частоту этих осложнений. Установлено, что наиболее неблагоприятными прогностическими факторами при формировании колостомы являются: сроки от момента госпитализации до начала операции более 24 ч, длительность операции более 2 ч, время выполнения операции (с 20 до 6 ч), объем оперативного вмешательства, тип и вид сформированной колостомы, отсутствие послеоперационного лечения в отделении реанимации и интенсивной терапии, длительность заболевания либо травмы более 24 ч, тяжесть состояния больного, гипопротеинемия, наличие абсцессов в брюшной полости, любого вида шока, технические трудности при формировании колостомы. Внедрение предложенных методов превентивной коррекции неблагоприятных относительно управляемых факторов и воздействие на прогностически благоприятные относительно управляемые факторы будет способствовать уменьшению частоты параколостомных осложнений и летальности, а в отдаленном периоде - продолжительности реабилитации и возможности выполнения восстановительных оперативных вмешательств в более ранние сроки.

На основі статистичного аналізу 17 прогностичних факторів ризику виникнення неспроможності швів товстокишкових анастомозів (НШТКА) у 237 пацієнтів встановлено достовірний кореляційний зв'язок з 7 факторами. Результати регресійного аналізу підтвердили вплив методу формування анастомозу на частоту ускладнення активного запалення тканин у зоні формування анастомозу, технічних погрішностей під час мобілізації стінки та грубого накладання швів, внутрішньостінкового порушення кровообігу, загальних порушень кровообігу, локального інфікування та гіпопротеїнемії. Використання аналізу таблиць поєднаності для порівняння за порядковим та інтервальним предикторами з використанням непараметричного аналізу з подальшим використанням регресійного аналізу (метод бінарної логістичної регресії) дозволило виділити найбільш прогностично значущі фактори ризику виникнення НШТКА.

Проведено порівняльну оцінку якості життя (ЯЖ) 155 хворих, у яких сформовано колостому. У 65 (41,9 %) з них після операції виникли параколостомні ускладнення (ПКСУ), у 90 (58,1 %) - з неускладненим післяопераційним періодом. Встановлено достовірні відмінності ЯЖ у пацієнтів з ПКСУ. Самоізоляцію хворих у суспільстві II та III ступеня достовірно частіше спостерігали за наявності ПКСУ.

Запропоновано алгоритм кількісної оцінки операційного ризику під час реконструктивно-відновних операцій на товстій кишці. Встановлено високу чутливість і специфічність кількісної оцінки операційного ризику з використанням нейромережевих моделей, особливо у разі застосування нейромережі з двома вихідними нейронами. Під час оцінки операційного ризику з застосуванням нейромереж частота помилкових відповідей, як і нерозпізнаних станів, є припустимо малою, що дозволяє рекомендувати метод для широкого застосування.

Проаналізовано результати 120-ти оперативних втручань на щитовидній залозі з використанням ендоскопічних втручань та відеоендоскопічних асистенцій. Вивчено можливість проведення інтраопераційного гемостазу на щитовидній залозі за допомогою електро-, лазерної та аргонової коагуляції. Сформульовані показання та описані методики цих втручань, подано застереження щодо можливості ускладнень та шляхи їх профілактики.

Вперше визначено причини незадовільних результатів оперативних втручань, завершених формуванням колостом, а також проведених у подальшому вторинних реконструктивно-відновних операцій (ВРВО). Вперше визначено негативні фактори та їх роль на розвиток післяопераційних ускладнень. Запропоновано доповнену та розширену класифікацію параколостомічних ускладнень (ПКСУ), що дозволяє стандартизувати ускладнення та застосовувати відповідну хірургічну тактику. Одержало подальший розвиток об’єктивне вивчення якості життя (ЯЖ) в пацієнтів з колостомами, наявністю ПКСУ та після проведення ВРВО на товстій кишці (ТК). Вперше обгрунтовано вибір оперативного доступу під час проведення ВРВО у пацієнтів з колостомами. Обгрунтовано використання превентивних колостом під час проведення ВРВО з метою профілактики неспроможності швів анастомозу товстої кишки. Обгрунтовано проведення ВРВО на ТК після перенесених оперативних втручань з приводу злоякісних захворювань, непухлинної патології та травматичних пошкоджень ТК в більш ранні терміни. Вперше виділено прогностичні фактори, що визначають ризик розвитку ПКСУ у хворих з захворюваннями ТК та науково обгрунтовано вплив цих факторів на перебіг післяопераційного періоду у разі формування колостом. Вперше виділено прогностичні фактори, що визначають ризик розвитку ускладнень під час проведення ВРВО та науково обгрунтовано значимість прогностичних факторів на перебіг післяопераційного періоду під час проведення ВРВО на ТК. Виявлено та обгрунтовано оптимальні методи формування товстокишкових стом, виходячи з можливості безпечного проведення ВРВО та результатів аналізу післяопераційних ускладнень у разі використання різних методик. Запропоновано хірургічну тактику, засновану на цілеспрямованій профілактиці післяопераційних ускладнень у разі проведення оперативних втручань, що завершуються формуванням колостом та оцінено її ефективність. Запропоновано хірургічну тактику, за основану на цілеспрямованій профілактиці післяопераційних ускладнень під час проведення ВРВО у пацієнтів з одностовбуровими колостомами та оцінено її ефективність.

Для систем функций <$E F~=~left { f sub n~symbol <174>~K sup X~:~n~symbol <174>~roman N right }> и <$E G~=~left { g sub n~symbol <174>~K sup Y~:~n~symbol <174>~ roman N right }> рассмотрены F-полиномы <$E f~=~sum sub k=1 sup n lambda sub k f sub k>, G-полиномы <$E g~=~sum sub k=1 sup n lambda sub k g sub k> и <$E F~symbol д~G>-полиномы <$E h~=~~sum sub k,j=1 sup n lambda sub k,j f sub k~symbol д~g sub j>, где <$E (f sub k~symbol д~g sub j )(x,~y)~=~f sub k (x)g sub j (y)>. С помощью известного условия Хаара из теории приближений исследован вопрос о том, при каких условиях каждая функция <$E h:~X~times~Y~symbol О~K>, у которой x-разрезы <$E h sup x~=~h(x,~cdot )> - это G-полиномы, y-разрезы <$E h sub y~=~h( cdot ,~y)> - это F-полиномы, является <$E F~symbol д~G>-полиномом. Аналогичная проблема решена и для функций n переменных.