Наведено дані про сучасні методи профілактики та лікування глюкокортикоїдіндукованого остеопорозу у пацієнток у постменопаузальний період у разі ревматичних захворювань за умов застосування бісфосфонату - препарату "Остемакс". Показано ефективність антирезорбентної терапії у разі зниження мінеральної щільності кісткової тканини у цих хворих. Установлено, що ігнорування вихідним станом кісткової тканини призводить до її подальшої втрати.

Мета роботи: на підставі моніторингу клінічної симптоматики у пацієнтів з остеоартрозом (ОА) оцінити ефективність тривалого застосування хондропротекторного препарату Структум. Для реалізації поставленої мети обстежено 86 хворих на первинний ОА віком від 35 до 76 років, серед яких 69 % - жінки. Тривалість захворювання становила в середньому (<$E 9,2~symbol С~3,71>) років. Всіх хворих обстежено за допомогою стандартних методів: опитування, огляду, пальпації, аускультації, включаючи клінічну оцінку суглобового статусу. Використано також лабораторні та інструментальні методи дослідження. Висновок: п'ятирічний моніторинг артралогічного статусу у пацієнтів, які застосовували Структум, демонструє його високу клінічну ефективність за умов безперервного лікування 6-місячним курсом на рік у пацієнтів з ОА I і II рентгенологічної стадії.

Наведено дані літератури щодо плейотропних ефектів нестероїдних протизапальних препаратів та продемонстровано результати власних досліджень щодо оцінки впливу диклофенаку, німесуліду та мелоксикаму на ліпідний спектр, коагуляційні властивості крові, рівень сечової кислоти, функціональні проби печінки у хворих на остеоартроз, беручи до уваги наявність кардіоваскулярного ризику. Констатовано, що найбільш адекватним препаратом, що може слугувати препаратом вибору в лікуванні вказаної когорти пацієнтів, є диклофенак ретардована форма, що має достатній клінічний ефект і незначні гіполіпідемічну та гіпокоагуляційну дії.

Проведені дослідження клітинних і молекулярних механізмів дії нового перспективного ангуциклінового антибіотика ландоміцину E показали, що ця сполука використовує інші механізми індукції апоптозу пухлинних клітин у порівнянні зі структурно подібним відомим протипухлинним препаратом доксорубіцином. Зокрема, ландоміцин E зупиняє клітини у фазі G1 клітинного циклу і ця дія опосередковується активними сполуками кисню. Така G1-специфічність дії ландоміцину E може мати важливе значення у хіміотерапії, оскільки злоякісні стовбурові клітини, які вважаються головною причиною рецидивів онкозахворювання, в основному, перебувають у G0/G1 фазі і тому є нечутливими до більшості протипухлинних препаратів. За допомогою вестерн-блот аналізу ідентифіковано потенційну внутрішньоклітинну білкову мішень ландоміцину E - ефекторний апоптичний ензим каспаза-7. У літературі не описано випадків безпосередньої активації каспази-7 протипухлинними препаратами. Тому цей унікальний механізм надає ландоміцину E змогу ефективно вбивати злоякісні клітини навіть за відсутності інших ключових ензимів реалізації програми апоптозу, таких як каспаза-3. Отже, враховуючи достатньо високий антинеопластичний потенціал та унікальний механізм дії ландоміцину Е, цей антибіотик можна рекомендувати як протипухлинний засіб другої лінії під час лікування онкологічних хворих.

Досліджено біологічну активність селеніту натрію, селенометіоніну та D-пантетину на лейкемічні та карциномні клітини людини, що характеризуються стійкістю до ліків унаслідок надекспресії P-глікопротеїну чи нокауту гена Bax, який відіграє ключову роль в індукції загибелі клітин. Встановлено, що селеніт натрію проявляє виражену цитотоксичну дію на пухлинні клітини вже у концентрації 10 мкМ, тоді як селенометіонін є значно менш токсичним (діюча концентрація 100 мкМ), а D-пантетин (похідне вітаміну В5) виявляє протипухлинну дію в діапазоні концентрацій 100 - 1000 мкМ залежно від досліджуваних клітинних ліній. У подальшому досліджено комбінаторну дію цих антиоксидантів (у фізіологічно нешкідливих концентраціях) у поєднанні з напівлетальною (LC50) дозою протипухлинних препаратів цисплатину та доксорубіцину. Показано, що всі досліджувані препарати посилюють цитотоксичну дію цисплатину на злоякісні клітини, а особливо вираженим даний ефект був на пухлинних клітинах, які є резистентними до дії цих ліків. Таким чином, комбінаторна дія антиоксидантів і цисплатину надає змогу суттєво посилити протипухлинну дію цього лікарського засобу на злоякісні клітини, стійкі до ліків. Селеніт натрію у низьких концентраціях інгібує на 20 - 25 % протипухлинну активність доксорубіцину. Це супроводжується повним пригніченням продукції токсичних супероксид-радикалів, індукованих доксорубіцином. Виявлений протекторний ефект селеніту натрію може мати важливе значення для захисту нормальних клітин організму (зокрема, кардіоміоцитів серця) від токсичної дії доксорубіцину.

Представлено результати дослідження ефективності Зинаксин-глюкозаміну у хворих з анкілозивним спондилоартритом і ураженням тазостегнових суглобів та різним ступенем вираженості больового синдрому. В якості симптоматичної терапії пацієнтам з анкілозивним спондилоартритом в комплексне лікування включали препарат імбиру в поєднанні з глюкозаміном (Зинаксин<190> Плюс Глюкозамін). Дослідження тривало 1 місяць. Моніторинг досліджуваних параметрів показав, що клінічна ефективність запропонованої терапії була достовірно вищою від стандартної за артралгічним статусом. Встановлено, що використання досліджуваного препарату у пацієнтів із середнім ступенем вираженості больового синдрому сприяє більш, як вдвічі швидшій позитивній динаміці артралгічного синдрому у порівнянні з пацієнтами з високим ступенем больового синдрому та стандартною терапією.

З'ясовано стилістичне навантаження наголосу в дієсловах із суфіксом -і, які представлені трьома акцентними типами: кореневим, суфіксальним, суфіксально-флексійним у мові поетичних творів Лесі Українки. Зазначено, що дієслово як носій динамічної ознаки на фоні іменних частин мови виділяється складною з якісного та кількісного поглядів системою форм, об‘єднаних у парадигму дієслівної лексеми. Доведено, що дієслова найчастіше функціонують у художній прозі та драматургії, рідше – в поезії.

Актуальне завдання сучасної фармацевтики - розробка нових лікарських форм, що базуються на використанні спеціальних нанорозмірних носіїв для підвищення адресності доставки ліків до клітин-мішеней. Застосування таких нанокомпозитів надає змогу не лише продовжити тривалість дії ліків в організмі, але й збільшити їхню біологічну доступність і, що важливо, знизити побічні ефекти від хіміотерапії у пацієнтів. Використано нанорозмірний комплекс на основі фулерену С60 і відомого протипухлинного препарату доксорубіцину. Встановлено, що іммобілізація доксорубіцину на фулерені С60 надає змогу у 2 - 3 рази посилити антинеопластичну дію цього лікарського препарату in vitro щодо різних ліній злоякісних клітин порівняно з дією вільного доксорубіцину. Цитоморфологічними дослідженнями показано, що загибель злоякісних клітин-мішеней, на які діяли згаданим вище нанокомплексом, відбувається шляхом апоптозу. Індукція апоптозу за дії цього нанокомплексу супроводжується генерацією супероксидних радикалів, рівень яких значно зростає вже на 1-шу годину дії цього комплексу і досягає максимального значення через 3 години. Одержані результати свідчать про перспективність застосування фулерен С60-доксорубіцинового комплексу в хіміотерапії злоякісних пухлин.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р281.82

Рубрики:

Протипухлинні засоби

Шифр НБУВ: Ж100193 Пошук видання у каталогах НБУВ 
Повний текст  Наукова періодика України 

Наведено сучасні теоретичні гіпотези патогенетичних взаємозв'язків між ревматоїдним артритом (РА) і генералізованим пародонтитом (ГП), зумовлені дисбалансом опортуністичних цитокінів, активацією TNF-<$Ealpha>, наведено докази поширеності уражень пародонта за даної нозології. Мета дослідження - вивчити частоту пародонтиту у пацієнтів з РА за умов різної активності та варіанта захворювання, супутніх станів та програм лікування. Визначення стоматологічного статусу в ракурсі визначення особливостей клінічного перебігу РА (СРП, ревматоїдний фактор, антигіла до цикличного цитрулінового пептиду (АТ до ЦЦП) з оцінкою стану мінеральної щільності кісткової тканини (DEXA), кардіоваскулярного ризику і адекватності базисної терапії було проведено у 64 хворих на РА. Ретельний аналіз стоматологічного статусу у пацієнтів з РА свідчив, що 82,8 % демонстрували явища ГП, причому найчастіше зміни пародонта характеризувалися кровоточивістю ясен, рухомістю зубів, зниженням рівня кісткової тканини. Особливо відзначено, що частота і ступінь резорбції альвеолярного відростка, констатована за серопозитивного варіанта РА з наявністю АТ до ЦЦП, неадекватної терапії РА і у хворих з остеопорозом у разі відсутності антирезорбтивної терапії. З іншого боку, здоровий пародонт спостерігався у пацієнтів молодого віку з серонегативним РА, тривалістю захворювання до 5-ти років і адекватною терапією. Висновки: ГП важкого ступеня у разі РА асоціюється з серопозитивним варіантом перебігу, у тому числі за умови наявності антитіл до циклічного цитрулінового пептиду, кардіоваскулярного ризику, остеопорозу та тривалості захворювання більше 5-ти років, а також з використанням неадекватних доз базисної терапії та відсутності лікування остеодефіциту.

Ландоміцин А є ефективним протираковим антибіотиком ангуциклінового ряду. Досліджували вплив ландоміцину А на дихання й окисне фосфорилювання мітохондрій печінки щура, виділених методом диференційного центрифугування. Параметри реєстрували за допомогою електрода Кларка. Як екзогенні енергетичні субстрати використовували НАД-залежний alpha-кетоглутарат і ФАД-залежний сукцинат. За окиснення alpha-кетоглутарату препарат знижував швидкість дихання у метаболічному стані 3, співвідношення АДФ/О і швидкість окисного фосфорилювання. За окиснення сукцинату спостерігали тенденцію реципрокних до alpha-кетоглутарату змін АДФ/О. Одержані результати дають підстави стверджувати, що ландоміцин А інгібує діяльність мітохондрій за окиснення НАД-залежних субстратів.

Проаналізовано систему наголошування дієслів у поетичних творах Лесі Українки, за морфемною структурою та наголосом установлено акцентні типи, охарактеризовано їх частотність, висвітлено акцентуаційний розвиток дієслів, закономірності та тенденції наголошування, визначено конкуренцію акцентних варіантів на тлі тодішньої і сучасної акцентуації. Досліджено акцентуаційні зміни, які відображені в поетичному вжитку Лесі Українки і мають вплив на процес становлення й розвитку системи наголосу української мови та кодифікацію літературного акцентування. Простежено функційне навантаження наголосу, його значеннєву, граматичну (форморозрізнювальну), семантико-граматичну та стилістичну роль. Визначено регіональні акцентуаційні особливості, авторські наголоси, поетичні "вільності", з'ясовано зумовленість відхилень від літературного наголошування: ритмічною організацією та структурою фраз, своєрідним версифікаційним малюнком. Пояснено відповідність акцентуації дієслів у поетичному мовленні Лесі Українки тогочасному та сучасному наголошуванню.

Мета роботи - дослідження протипухлинного потенціалу ангуциклінового антибіотика ландоміцину A (ЛА) щодо пухлинних клітин гострого промієлоцитарного лейкозу людини лінії HL-60 і її резистентних до ліків субліній HL-60/vinc, HL-60/adr, які характеризуються надекспресією АВС-транспортерів P-глікопротеїну (P-gp) та MRP1, відповідно. Показано, що досліджувана сполука мала виражену дозозалежну цитотоксичну активність щодо цих ліній клітин in vitro зі значенням LС50, що було співмірним або навіть нижчим, ніж для доксорубіцину (Дх) - "золотого стандарту" хіміотерапії. ЛА призводив до зупинки клітин лінії HL-60 у фазі G1 клітинного циклу з подальшою індукцією апоптозу. Встановлено, що ЛА не є субстратом для білків-транспортерів ліків, оскільки надекспресія цих білків мала незначний вплив на його антинеопластичну активність, на відміну від доксорубіцину, стійкість до якого зростала у 13 - 72 разу, залежно від сублінії клітин. У той же час застосування верапамілу (інгібітор P-gp, MRP-1) призводило до повного відновлення чутливості резистентних субліній HL-60/vinc і HL-60/adr до доксорубіцину, однак ніяк не впливало на протипухлинний потенціал ЛА. Одержані результати вказують на перспективність застосування ЛА в лікуванні пухлин, стійких до ліків.