Проаналізовано результати хірургічного лікування 54 хворих з приводу кістозних менінгіом головного мозку різної локалізації. Пацієнти оперовані в однакових умовах, нейрохірургами однієї операційної бригади, з них 24 - з використанням новітніх технологій. Широке використання новітніх технологій в хірургії КМГМ дало можливість суттєво зменшити інвазивність хірургічного втручання і, як наслідок, достовірно зменшити тривалість операції, тяжкість інтраопераційної крововтрати.

Мета роботи - вивчити частоту синдрому асептичного менінгіту (САМ), описати особливості його діагностики та клінічних виявів, диференційні діагностичні критерії, а також особливості показників імунітету у хворих з кістозними менінгіомами головного мозку (КМ ГМ) із звичайним післяопераційним перебігом та розвитком САМ. Проаналізовано історії хвороби 54 хворих з КМ ГМ різної локалізації та гістологічної структури, прооперованих у відділенні позамозкових пухлин та ендоскопічної нейрохірургії ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у 2012 - 2016 рр. Імунітет оцінено у 18 пацієнтів з пухлинами ГМ різної гістоструктури (менінгіоми - у 13, гліоми низького ступеня анаплазії - у 2, високого ступеня анаплазії - у 3) із післяопераційним САМ. Проведено порівняння зі звичайним післяопераційним перебігом у 7 пацієнтів з пухлинами ГМ без розвитку САМ (менінгіоми - у 3, гліобластома - в 3, метастаз раку - в 1). Дослідження проводили на 1-шу-7-му, 8- му-14-ту, 15-ту добу і більше після операції. Фенотип лімфоцитів периферичної крові (СD3+, CD4+, CD8+, CD4+/CD8+) визначали за допомогою моноклональних антитіл (набір IMK Plus, Becton Dickinson, США) методом протокової цитометрії (FASCaliburE2085), рівень імуноглобулінів A, M та G у сироватці крові - методом простої радіальної імунодифузії в гелі за Манчіні. Функціональну активність нейтрофілів оціннювали в тесті фагоцитозу за фагоцитарною активністю і фагоцитарним числом, а також у тесті відновлення нітросинього тетразолю. До контрольної групи залучено 10 хворих із стійкою компресією корінців попереково-крижового відділу хребта. САМ мав місце у 8 (14,81 %) пацієнтів. Клінічна картина САМ розвивалася гостро на 3-тю-7-му добу після операції. У загальному аналізі крові відзначали лейкоцитоз без значних коливань, високу ШОЕ. Аналіз показників імунитету периферичної крові хворих із САМ не виявив ознак інфекційного чи автоімунного запалення. Зміни були невиразними, нетиповими і нетривалими. Показники повертались до норми протягом 3 тиж. Предикторами ризику розвитку САМ у доопераційний період є такі лабораторні показники, як зменшення кількості лімфоцитів та еозинофілів, збільшення кількості моноцитів у периферичній крові. Розвиток САМ є найвірогіднішим у разі конвекситальної локалізації КМ ГМ (лікворні шляхи, шлуночки великого мозку та задня черепна яма) і наявності пухлин з різними гістологічними варіантами (анапластичні КМ ГМ, гліальні пухлини з кистозним компонентом, некрозом та розпадом тканини пухлини). Висновки: радикальне видалення КМ ГМ, запобігання потраплянню кістозної рідини в лікворні шляхи, раціональне використання глюкокортикоїдів протягом перших 5 - 10 днів після операції надають змогу значно знизити частоту розвитку САМ. При появі ознак менінгіту обов'язковим є його диференціація з бактеріальним менінгітом та лікування для виведення кістозних компонентів з ліквору і зменшення запальної реакції оболонок великого мозку за допомогою глюкокортикоїдів.

Мета роботи - оптимізувати тактику хірургічного лікування менінгіом навколоселярної локалізації з поширенням у канал зорового нерву. Проаналізовано результати хірургічного лікування 93 хворих (31 (33,3 %) чоловік та 62 (66,7 %) жінки) із менінгіомами навколоселярної локалізації з поширенням у канал зорового нерва. Середній вік пацієнтів становив (54,6 +- 5,3) року. інвазію пухлини в канал зорового нерва виявляли на етапі доопераційного планування за допомогою магнітно-резонансної томографії (у 39 (41,9 %) спостереженнях) та як інтраопераційну знахідку (у 54 (58,1 %)). Відповідно до цього за методикою оперативних втручань матеріал розподілено на дві клінічні підгрупи: в першій проводили ранню екстрадуральну декомпресію зорового нерва, в другій - під час чи після видалення пухлини. Радикальність оперативних втручань: тотальне видалення - 34 (36,6 %) випадки, субтотальне - 19 (20,4 %), парціальне - 40 (33,0 %). Поліпшення функції зорового нерва відзначено у 28 (30,1 %) прооперованих хворих, погіршення - у 16 (17,2 %), у решти - без змін. Кількість хворих з якістю життя за індексом Карновського понад 80 зросла із 75 (80,6 %) при госпіталізації до 84 (90,3 %) на момент виписки. Висновки: хірургічне видалення менінгіом навколоселярної локалізації часто ускладнене поширенням пухлини в канал зорового нерва. Виконання кісткової декомпресії каналу зорового нерва - необхідний та важливий етап хірургічного втручання, що забезпечує збереження функції зорового нерва та радикальність операції.