Вивчено особливості динаміки та структури показників дитячої інвалідності в Івано-Франківській області, виявлено основні соціальні, біологічні та медико-організаційні чинники ризику вираженого ступеня обмеження життєдіяльності дітей. Встановлено потреби й особливості медико-соціального забезпечення та реабілітації дітей з обмеженими можливостями. Визначені медико-організаційні та соціальні недоліки системи профілактики дитячої інвалідності та реабілітації дітей з обмеженими можливостями стали концептуальною основою її удосконалення за рахунок розробки послідовних взаємодоповнюючих елементів: алгоритму первинної і вторинної профілактики дитячої інвалідності, схеми інформаційно-освітнього забезпечення жінок репродуктивного віку і моделі організації експертизи та реабілітації дітей-інвалідів. Особливістю моделі стало удосконалення існуючих (підвищення інформованості жінок репродуктивного віку щодо профілактики дитячої інвалідності) та включення якісно нових елементів (альтернатив медико-профілактичних втручань залежно від вікових рівнів первинної інвалідності дітей, створення спеціалізованих педіатричних МСЕК і диференціація реабілітаційних заходів залежно від ступеня тяжкості інвалідності), що разом забезпечують ефективну профілактику й якісну реабілітацію.

Представлено результати медико-соціологічного обстеження 500 дітей-інвалідів, які проживають в п'яти районах Івано-Франківської області. Встановлено, що головними причинами первинної інвалідності дітей, які формують їх на 60 %, є хвороби нервової системи, розлади психіки та поведінки і природжені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення. Ще 30 % дитячої інвалідності виникає внаслідок переважно набутої патології - хвороб вуха та соскоподібного відростка, ока та його придаткового апарату, кістково-м'язової системи та сполучної тканини, ендокринних захворювань, розладів харчування та порушень обміну речовин, хвороб органів дихання. Виявлено, що інвалідами частіше стають хлопчики, ніж дівчатка. Переважання в структурі первинної інвалідності дітей молодшого і дошкільного віку хвороб нервової системи, природжених аномалій та розладів психіки вказує на недоліки медичного обслуговування жінок ще на етапі вагітності та пологів, а також патронажу дітей. Зростання з віком вагомості набутих захворювань як причин первинної інвалідності свідчить про дефекти раннього виявлення та диспансеризації дітей.

Представлено результати медико-соціологічного вивчення медичної активності та особливостей спостереження під час вагітності 500 матерів дітей-інвалідів, які проживають в Івано-Франківській області. Виявлено, що кожна четверта жінка, в основному мешканки села, стала на облік у жіночу консультацію з запізненням. Установлено, що значна частка матерів дітей-інвалідів, також частіше в сільській місцевості, не дотримувалися порад акушера-гінеколога щодо кратності відвідування жіночої консультації. Показано, що в половини опитаних матерів дітей-інвалідів не проводився допологовий акушерський і медсестринський патронаж, а у чверті респондентенток він здійснювався неналежним чином. Виявлено, що стандарт обстеження вагітних не дотримувався в основному за рахунок недостатнього проведення ультразвукового скринінгу та інших спеціальних досліджень.

Вивчено особливості медичного та соціального забезпечення 500 сімей із дітьми-інвалідами, які проживають в Івано-Франківській області. Потреби дітей-інвалідів у пільговому забезпеченні лікарськими засобами, медичних і реабілітаційних заходах задовольняються на 30 %, головним чином внаслідок фінансової та територіальної недоступності необхідної допомоги.

Зазначено, що сучасні цілі охорони здоров'я населення, які встановлені відповідними державними нормативно-правовими актами та програмами, потребують поєднання новітніх наукових, практичних і інформаційно-аналітичних технологій. Науковий супровід завдань практичної охорони здоров'я дозволяє використати різноманітні форми співпраці, встановити регіональні пріоритети, впровадити результати доказової медицини/управління з метою підвищення якості допомоги на фоні покращання її економічної ефективності.

Представлено результати медико-соціологічного вивчення соціально-економічних чинників 500 сімей з дітьми-інвалідами, які проживають в Івано-Франківській області. Встановлено, що значна частка дітей-інвалідів проживає в сім'ях із недостатнім рівнем матеріального благополуччя на фоні низької зайнятості батьків. Матеріальний добробут, рівень освіченості і зайнятість батьків дітей-інвалідів сільських поселень достовірно нижчі, ніж у містах, що може бути чинниками вищої інвалідизації серед сільських дітей. З'ясовано, що кожна шоста дитина з особливими потребами виховується в неповній сім'ї, що, очевидно, поглиблює проблеми дітей-інвалідів як у плані матеріального забезпечення, так і психологічно-виховному. Показано, що наявність інвалідності у дитини може сприяти зростанню частоти розлучень батьків.

Представлено результати викопіювання даних щорічних статистичних "Звітів про дітей-інвалідів віком до 18 років, які проживають в районі обслуговування лікувально-профілактичного закладу, будинку дитини або інтернатному закладі" (ф. № 19) Івано-Франківської області та порівняно їх з офіційними статистичними даними по Україні. Встановлено, що загальна та первинна інвалідність дітей Івано-Франківської області вища, ніж в Україні, і в динаміці за десятирічний період (1999 - 2008 рр.) має тенденцію до зростання. Головними причинами загальної і первинної інвалідності дітей, які формують їх на 60 %, є хвороби нервової системи, розлади психіки та поведінки і уроджені аномалії (вади розвитку), деформації та хромосомні порушення. Ще 30 % дитячої інвалідності виникає внаслідок переважно набутої патології - хвороб вуха та соскоподібного відростка, ока та придаткового апарату, кістково-м'язевої системи та сполучної тканини, ендокринних захворювань, розладів харчування та порушень обміну речовин, хвороб органів дихання. Показано, що в динаміці за 10 років первинна інвалідність дітей внаслідок хвороб нервової системи знижується, але залишаються загрозливими темпи приросту показників інвалідизації від розладів психіки та поведінки, природжених аномалій, деформацій та хромосомних порушень, а також хвороб вуха та соскоподібного відростка, кістково-м'язової системи та сполучної тканини, ендокринних захворювань, розладів харчування та порушень обміну речовин.