Описаны свойства личности и нервно-психические нарушения у больных с пептической дуоденальной язвой, которые проявлялись повышенным уровнем тревожности, фрустрации, агрессивности, выраженной ригидностью, а также астенией, депрессией и аффективным состоянием. Это неблагоприятно влияло на течение заболевания и требовало адекватной коррекции. Использование психотерапии в комплексном лечении способствовало заживлению язв, сокращению срока лечения и уменьшению количества рецидивов, исчезали нарушения психоэмоционального статуса больных, улучшалось качество их жизни.

У больных язвенной болезнью двенадцатиперстной кишки с наличием психоэмоциональных и вегетативных нарушений выявлена высокая частота признаков вегетативной дисфункции, которая проявляется преобладанием активности симпатического отдела вегетативной нервной системы и ослаблением барорефлекторных влияний. Препарат "Адаптол" позитивно влияет на состояние регуляторных систем организма, способствует повышению эффективности лечения язвенной болезни.

Обследовано и пролечено 60 больных (39 мужчин и 21 женщина в возрасте от 18 до 59 лет) с неосложненной дуоденальной пептической язвой в активной фазе с психоэмоциональными и вегетативными нарушениями, проявляющимися повышенным уровнем тревожности, фрустрации, агрессивности, выраженной ригидности, астеническими, депрессивными и аффективными нарушениями. Показано, что использование адаптола на фоне фармакотерапии более эффективно: наряду с инволюцией клинической симптоматики заболевания и нервно-психологических нарушений получен значительный отдаленный позитивный результат, уменьшилось число рецидивов, улучшилось качество жизни больных с первых дней лечебных мероприятий, нормализовался психологический фон.

Вивчено частоту та характер психоневрологічних розладів у хворих на пептичну дуоденальну виразку (ПДВ), асоційовану та не асоційовану з Helicobacter pylori (Нр), їх взаємозв'язок зі станом вегетативної нервової системи та їх подальший вплив на перебіг захворювання. Показано, що наявність психоневрологічних розладів за ПДВ підвищує ризик розвитку післявиразкових диспепсичних проявів, запропоновано спосіб лікування таких хворих. Встановлнео, що психотерапія істотно впливає на покращення якості життя пацієнтів з перших днів лікувальних заходів та є профілактикою розвитку післявиразкової диспепсії після загоєння виразки. Розкрито застосування у хворих на ПДВ інформаційно хвильової терапії, психотерапії та адаптолу безпосередньо, а також у віддалений період більш ефективні, ніж сама базисна терапія. Зазначено, що адаптол більш ефективний у разі вегетативної дисфункції та за функціональних психоневрологічних розладах, а інформаційно-хвильова терапія та психотерапія - за домінування функціональних психоневрологічних розладах. Дані способи лікування попереджають розвиток післявиразкової диспепсії у пацієнтів після загоєння виразки й ерадикації Нр. Завдяки корекції психоневрологічних розладів підвищується ефективність лікування хворих на ПДВ.

Наведено дані про гепатобіліарні розлади у випадку захворювань кишечнику, описано терапевтичну стратегію їх корекції. Наведено результати досліджень ефективності застосування препарату Енерлів<190> у пацієнтів із цими захворюваннями.

Проанализированы проблемные вопросы диагностики и лечения хронического панкреатита и представлены современные подходы к лечению внешнесекреторной недостаточности поджелудочной железы.

Наведено дані про позитивний досвід застосування у випадку печінкової енцефалопатії на фоні цирозу печінки L-орнітин-L-аспартату (ларнамін), ефективність якого зумовлена його компонентами (амінокислотами, орнітином та аспартатом) та механізмом детоксикації аміаку: біосинтезом сечовини і глутаміну, що покращують метаболізм, збільшують продукування енергії в циклі Кребса, сприяють відновленню клітинної мембрани, здійснюють протизапальний та дезінтоксикаційний ефекти.

Хвороба Вільсона (ХВ) - спадкове захворювання, яке характеризується прогресуючим нагромадженням міді в організмі. У типових випадках ХВ маніфестує в підлітковому та юнацькому віці. Клінічні вияви залежать від співвідношення акумуляції міді в тих чи тих органах, насамперед - від ураження печінки та головного мозку. ХВ часто не враховують у диференційній діагностиці захворювань печінки. Розглянуто основні моменти, пов'язані з діагностикою цього захворювання і тактикою лікування пацієнтів. ХВ - рідкісний приклад спадкового захворювання, для якого розроблено високоефективні методи лікування. Навіть за тяжких виявів симптоматичне лікування зазвичай надає позитивний ефект. Без лікування пацієнти помирають. Тому своєчасне розпізнавання ХВ і постійна терапія мають визначальне значення.

Наведено сучасні дані щодо тромбоцитопенії як одного з гематологічних виявів тяжких стадій хронічних захворювань печінки (ХЗП), що є особливо важливим з клінічної точки зору у хворих на вірусний цироз печінки як потенційних кандидатів для противірусної терапії. Тромбоцитопенію можна розглядати не лише як один з маркерів тяжкості ураження печінки і вираженості фіброзу, а і як предиктор формування вірусологічної відповіді під час проведення противірусної терапії у хворого на хронічний гепатит C, що потребує зміни правил моніторингу зазначеного показника у цих пацієнтів. Клінічне значення тромбоцитопенії полягає в її впливі на тактику ведення хворих на ХЗП. Розроблення й упровадження в клінічну практику препаратів, які коригують тромбоцитопенію, надасть змогу спростити діагностичні та лікувальні заходи у хворих на ХЗП і покращити прогноз.

Вивчено вплив холіну альфосцерату на морфометричні показники печінки щурів за умови цирозу та печінкової енцефалопатії (ПЕ), спричинених введенням 15 % розчину CCl4 протягом 4 тиж, у порівнянні з стандартною схемою лікування. Відзначене зменшення вираженості гістологічних змін у печінці, об'єму ушкоджених гепатоцитів, стромально-паренхіматозного відношення та збільшення ядерно-цитоплазматичного відношення у щурів при цирозі печінки (ЦП) під впливом холіну альфосцерату. Індекси фіброзу та гістологічної активності за шкалою Knodell свідчили про зменшення тяжкості ураження печінки у щурів, яких лікували з використанням холіну альфосцерату.

Вивчений зв'язок змін профілю цитокінів за експериментальної печінкової енцефалопатії (ПЕ) у щурів. Дослідження проведене на 20 лабораторних щурах, у яких моделювали ПЕ шляхом введення CCl4. Рівень інтерлейкінів (ІЛ), зокрема, ІЛ-1<$E beta>, ІЛ-4, ІЛ-10 та інтерферону-<$E gamma> (ІФН-<$E gamma>) визначали імуноферментним методом з використанням поліклональних антитіл. Встановлене збільшення вмісту прозапальних ІЛ-1<$E beta> та ІФН-<$E gamma> у сироватці крові щурів за індукованої ПЕ відповідно на 57,9 та 39,5 % (p << 0,05) у порівнянні з таким у контролі та компенсаторне збільшення рівня протизапальних ІЛ-4 та ІЛ-10 - на 34,6 та 75,9 % (p << 0,05). Одержані результати підтверджують роль цитокінів у патогенезі ПЕ, визначення їх рівня є важливим критерієм прогнозування післятрансплантаційних ускладнень. Запалення та профіль цитокінів є основною мішенню у терапії ПЕ у хворих на цироз печінки.

Печінкова енцефалопатія (ПЕ) - неврологічне порушення, що розвивається на фоні ураження печінки, зумовленого переважно алкогольною інтоксикацією та/або інфікуванням вірусом гепатиту. Запальні процеси у печінці супроводжуються значним збільшенням вмісту прозапальних цитокінів у крові. Останні дослідження свідчать, що вони є не лише окремою ланкою патогенезу ЦП, але й етіологічним чинником ПЕ. Мета дослідження - встановити зв'язок між цитокіновим профілем і розвитком ПЕ залежно від етіології, а також залежність між зміною рівня цитокінів і тяжкістю депресії у хворих. Дослідження проведено у 20 хворих з підтвердженою ПЕ нейропсихологічно, зокрема за шкалою депресії Бека. Концентрацію інтерлейкіну (ІЛ)-1 beta, 4, 6 та інтерферону (ІНФ)-gamma визначали за допомогою комерційних наборів "Вектор Бест" (Новосибірськ, Росія). У хворих з ПЕ було встановлено збільшення концентрації ІЛ-1 beta, 4, 6 та ІНФ-gamma в 4,4 (P << 0,05), у 1,8 (P << 0,05), в 3,2 (P << 0,05) та в 1,8 (P << 0,05) разу відповідно у порівнянні з обстеженими контрольної групи. У хворих з високим ступенем тяжкості депресії також була більша концентрація прозапальних цитокінів. Найбільш виражені порушення виявлено у хворих з IV ступенем тяжкості депресії за шкалою Бека. Одержані результати підтверджують і доповнюють уявлення про роль цитокінів в етіології та патогенезі ПЕ і свідчать про посилення депресії у разі інтенсифікації запальних процесів.

Мета роботи - покращити моделювання цирозу печінки (ЦП), ускладненого печінковою енцефалопатією (ПЕ), у щурів та порівняти результати діагностики цих патологій на основі вироблення харчового умовного рефлексу, гістологічного аналізу тканини печінки та зсувнохвильової еластографії (ЗХЕ) цього органу. Оцінка розвитку ПЕ проведена на моделі вироблення харчового умовного рефлексу в Т-подібному лабіринті. Для підтвердження розвитку ураження печінки оцінено гістологічний стан органу та виміряно його жорсткість в кПа методом ЗХЕ. За умов введення чотирихлористого вуглецю (CCl4) у щурів погіршуються когнітивні показники, порушується вироблення умовного рефлексу, щурі частіше помиляються, вибираючи шлях до харчового підкріплення. На основі даної методики можна судити про розвиток ПЕ у щурів. Ураження печінки підтверджене даними гістологічного аналізу та збільшенням жорсткості печінки, зафіксованим при ЗХЕ, більше ніж у 4 рази. У тварин констатовано розвиток фіброзу та цирозу печінки. Висновки: покращено моделювання та діагностику ПЕ та ЦП у щурів. Підтверджена висока діагностична цінність ЗХЕ печінки. Метод є чутливим, що надає можливість замінити ним біопсію печінки.