Вперше систематично вивчено можливості синтезу 4,4-дизаміщених функціоналізованих піридинхалькогенонів за реакцією Міхаеля, а також можливі шляхи їх подальших хімічних трансформацій. Це дозволяє розробити нові, регіосатективні, прості та зручні методи синтезу функціонально заміщених, потенційно біологічно активних частково гідрованих 4,4-дизаміщених піридинхалькогенонів та їх похідних, що містять в третьому положенні карбонітрильний, амідний, тіоамідний, етоксикарбонільний або тіазольний фрагменти. Усього синтезовано 47 нових сполук.

Досліджено властивості кава-фільтрів в експерименті на моделі нижньої порожнистої вени, результати використання кава-фільтрів в клінічній практиці. Проаналізовано ускладнення імплантації кава-фільтрів, їх протиемболічну ефективність, результати лікування хворих з тромбоемболією легеневої артерії (ТЕЛА), вивчено вплив використання кава-фільтрів на смертність від ТЕЛА серед госпіталізованих хворих. Запропоновано нову технічну характеристику кава-фільтру - об'єм тромбоуловчого простору, що характеризує можливість виловлення кава-фільтром емболів без повного перекриття просвіту нижньої порожнистої вени.

За умовами технології виробництва вузли електрообладнання, як і інших технічних пристроїв, виготовляються з певними допусками за розмірами, хімічного і структурного складу матеріалів. На інтенсивність зносу ізоляції електрообладнання суттєво впливає організація і періодичність технічного обслуговування та поточного ремонту. Знос і старіння - це процеси, які характеризують зміну технічного стану електрообладнання у часі. Основним завданням прогнозування є визначення залишкового ресурсу ізоляції електрообладнання. Для орієнтовного порівняння технічного стану ізоляції електрообладнання, що діагностується і характеризується різними діагностичними параметрами, можна користуватися поняттям коефіцієнта технічного ресурсу. Виділено основні шляхи одержання результатів прогнозу, які об'єднують групи методів прогнозування і застосовуються на практиці.

Судинні реконструктивні втручання у хворих із критичною ішемією нижніх кінцівок - складні за виконанням або ж узагалі унеможливлені. У таких пацієнтів ендоваскулярна ангіопластика та стентування надають змогу зберегти нижню кінцівку. Виконано ендоваскулярні втручання у 23-х хворих із критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК), при цьому у 15-ти хворих захворювання розвинулося на фоні цукрового діабету 2 типу. Серед пацієнтів - чоловіків 12, жінок 9. Середній вік пацієнтів - <$E69~symbol С~4,7> роки. У 5-ти хворих здійснено втручання на стегново-підколінному сегменті, у 6-ти пацієнтів - втручання на артеріях гомілки, у 9-ти хворих - поєднане втручання на стегново-підколінному та гомілковому сегменті, в 3-х випадках було виконано поєднане втручання на клубовому, стегново-підколінному та гомілковому сегментах. У всіх випадках використано балонну ангіопластику, у 3-х із них її доповнено стентуванням у стегново-підколінному сегменті, ще у 3-х - стентуванням загальної клубової артерії. У 22-х (95,6 %) хворих ендоваскулярне втручання призвело до відновлення кровотоку в оперованому сегменті та купірування критичної ішемії нижніх кінцівок. В 1-му випадку в ранньому післяопераційному періоді виник гострий артеріальний тромбоз в оперованому сегменті, що призвів до ампутації на рівні стегна. У 1-го хворого відмічено перфорацію устя передньої великогомілкової артерії без значних клінічних наслідків. Летальності в післяопераційному періоді зафіксовано не було. Висновок: одержаний досвід доводить високу ефективність рентгеноваскулярного лікування критичної ішемії нижніх кінцівок. Зроблено висновок щодо необхідності накопичення досвіду задля покращання результатів операції.

Мета роботи - поліпшити результати лікування хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози. Досвід виконання емболізації простатичних артерій при доброякісній гіперплазії передміхурової залози - 5 випадків. Усі хворі мали симптоми хронічної затримки сечі. Середній вік хворих - 62 роки. Показаннями до емболізації була наявність дизурічних явищ, які суттєво погіршували якість життя, та небажання хворих виконувати трансуретральну резекцію. Операцію виконано з використанням мікрокатетерної техніки у 3 випадках. Для емболізації застосовували сферічні емболи BeadBlock (Terumo) розміром 200 - 300 мкм. Успішну двобічну емболізацію простатичних артерій виконано в 4 випадках. Одному хворому емболізовано лише праву простатичну артерію через стеноз та кінкінг лівої внутрішньої клубової артерії. Ускладнень під час і після операції не зафіксовано. Всі хворі відзначили зменшення дизурічних явищ, поліпшення якості життя протягом 7-15 діб після ендоваскулярного втручання. Контрольну ультразвукову допплерографію виконували через 3 та 6 міс після операції. У хворих з двобічною емболізацією відзначено зменшення об'єму передміхурової залози в середньому на 40,8%, у хворого з однобічною емболізацією - на 32,6 %. Середній рівень простатичного специфічного антигену знизився з початкового 7,1 нг/мл до 2,4 нг/мл через 6 міс після емболізації. Висновок: емболізація простатичних артерій - перспективний малотравматичний і безпечний метод лікування хворих з доброякісною гіперплазією простати.

Мета роботи - покращити результати лікування хворих з критичною ішемією нижніх кінцівок (КІНК). Ендоваскулярні втручання виконано у 8-ми хворих з КІНК за мультифокального ураження із залученням клубово-стегнового сегмента. Чоловіків було 6, жінок - 2. Середній вік пацієнтів - (67,0 +- 4,3) року. У 4-х хворих виявлено гнійно-некротичні ураження стопи, які потребували хірургічного втручання. Аксилярний артеріальний доступ застосовано у 5-ти хворих, стегновий ретроградний контралатеральний - у 2-х. В 1-го пацієнта втручання виконано двохетапно іпсилатерально стегновим ретроградним та антеградним доступом. У 4-х хворих проведено втручання на клубовому, стегново-підколінному та гомілковому сегменті, ще у 4-х - на клубовому та стегново-підколінному сегменті. У всіх випадках застосовано ангіопластику. У 6-ти хворих також виконано стентування у клубово-стегновому сегменті. Ангіографічного та клінічного ефекту досягнуто в усіх випадках. В 1-му випадку ангіопластика поверхневої стегнової артерії була невдалою внаслідок кальцинозу, однак за рахунок успішної ангіопластики у клубовому сегменті досягнуто позитивного клінічного ефекту. У хворих з гнійно-некротичними ураженнями стопи у подальшому виконано некректомію, яку в 3-х випадках доповнили аутодермопластикою. У пізні строки ампутацію на рівні гомілки проведено в 1-го пацієнта, на рівні стегна - теж в 1-го. Висновки: перший досвід використання ендоваскулярних втручань для лікування хворих з КІНК за мультифокального ураження із залученням клубово-стегнового сегмента свідчить про перспективність методу.

Критична ішемія нижніх кінцівок (КІ НК) - небезпечний для життя стан, який часто призводить до інвалідізації та смерті. Одним із можливих шляхів оптимізації ендоваскулярного лікування КІ НК є використання стентів. Наведено результати низки метааналізів досліджень використання різних типів стентів у різних сегментах аретеріального русла НК, порівняння стентування з іншими методами хірургічного та ендоваскулярного лікування. Застосування стентів з медикаментозним покриттям у стегново-підколінному сегменті поліпшує результати лікування КІ НК у порівнянні з іншими методами реваскуляризації. Рекомендовано імплантацію стентів з медикаментозним покриттям у гомілковому сегменті у разі коротких локальних уражень.

Для прямої реваскуляризації при критичній ішемії нижніх кінцівок використовують ендоваскулярні, відкриті хірургічні та гібридні втручання. Показання до використання певних методів операцій є предметом дискусії. У 2007 р. було прийнято TransAtlantic Inter Society Consensus for the Management of Peripheral Arterial Disease (TASC II), в якому наведено показання до ендоваскулярного та хірургічного лікування уражень периферичних артерій. Як свідчить клінічна практика, багато пацієнтів з критичною ішемією нижніх кінцівок мають ураження судинного русла типу С і D за класифікацією TASC II, які потребують хірургічного втручання. З різних причин у пацієнтів може не бути альтернативи у вигляді відкритої операції і ендоваскулярне втручання - єдиний можливий спосіб реваскуляризації. Наведено результати порівняльних досліджень ендоваскулярних та відкритих хірургічних методів для реваскуляризації у стегново-підколінному сегменті, зокрема у разі уражень типу С і D. Незважаючи на рекомендації щодо використання ендоваскулярних та хірургічних методів залежно від типу ураження за класифікацією TASC II, немає доказів переваги тих чи тих методів реваскуляризації стегново-підколінного сегмента. Для визначенння місця різних методів реваскуляризації у лікуванні пацієнтів з ураженнями стегново-підколінного сегмента необхідно провести великі рандомізовані дослідження впливу на результати лікування розташування зони судинного ураження, ступеня захворювання, наявності та локалізації гнійно-некротичних уражень, супутньої патології.