Показано патогенетичні механізми сприяння виникненню та хронізації запалення нирок і сечового міхура у дітей, принципи діагностики та лікування різного за локалізацією запалення органів сечової системи. Проведено аналіз ускладнень запалення нирок та сечового міхура.

Висвітлено питання патогенезу, діагностики та лікування пієлонефриту й циститу в дітей раннього віку (до трьох років). Проаналізовано особливості анатомічної будови та фізіології нирок і сечовивідних шляхів у даної вікової категорії дітей. Обгрунтовано особливості клінічних проявів, діагностики, послідовності діагностичних заходів і методів консервативного, ендоскопічного та хірургічного лікування, хронізації запальних процесів органів сечової системи в дітей раннього віку.

Освещены вопросы патогенеза, диагностики и лечения пиелонефрита и цистита у детей раннего возраста (до трех лет). Проанализированы особенности анатомической структуры и физиологии почек и мочевыводящих путей в данной возрастной категории детей. Обоснованы особенности клинических проявлений, диагностики, последовательности диагностических мероприятий и методов консервативного, эндоскопического и хирургического лечения, хронизации воспалительных процессов органов мочевой системы у детей раннего возраста.

Вивчено клінічну ефективність застосування препарату "Сибутін" як спазмолітика у дітей з гіперрефлекторною (спастичною) дисфункцією сечового міхура у порівнянні з іншими спазмолітиками (ріабал, препарат красавки - беллалгін). Встановлено високу ефективність та хорошу переносимість Сибутіну, що дозволяє рекомендувати препарат для застосування у дітей з енурезом та денним неутриманням сечі.

Доведено спазмолітичну ефективність фітопрепарату "Канефрон<190> Н" у дітей раннього віку з постнатальною гіперрефлексією сечового міхура, поєднаною з міхурово-сечовідним рефлюксом і пієлонефритом. Показано, що під впливом Канефрону Н суттєво скорочується період післяопераційної реабілітації уродинаміки у дітей з мегауретером і міхурово-сечовідним рефлюксом.

Мета роботи - оцінити значущість визначення профіброгенного цитокіну - трансформувального фактора росту-<$E beta 1> (TGF-<$E beta 1>), прозапального цитокіну - фактора некрозу пухлин-<$E alpha> (ФНП-<$E alpha>) та рівнів активності умовно реноспецифічних ферментів: N-ацетил-<$E beta>-D-глюкозамінідази (НАГ) та <$E beta>-галактозидази (<$E beta>-Гал) у сечі як критеріїв ефективності етапного лікування декомпенсованих форм обструктивного мегауретера (МУ) у дітей. Вивчено вміст профіброгенного цитокіну TGF-<$E beta 1>, прозапального цитокіну ФНП-<$E alpha> та рівні активності умовно реноспецифічних ферментів НАГ та <$E beta>-Гал у сечі 32 (48 сечоводів) дітей віком від 3 до 36 міс після етапної корекції декомпенсованих форм МУ. Перший етап покращання уродинаміки та функціонального стану нирки полягав у: резекції середнього сегмента сечоводу - 14 дітей (21 сечовід); уретерокутанеостомії за Sober - 18 дітей (27 сечоводів). Після покращання стану уродинаміки та функції нирки проводили остаточну корекцію уретеровезикального сегмента шляхом виконання уретероцистонеостомії (14 випадків), а у випадках міхурово-залежних форм МУ (13 сечоводів) достатньо було закрити уретерокутанеостоми. Висновки: етапна корекція декомпенсованих форм МУ призводить до покращання уродинаміки, тоді як дані імунологічних у 62,5 - 75 % (вміст TGF-<$E beta 1> та ФНП-<$E alpha>) та ензимологічних у 28,2 - 43,8 % (активність НАГ та <$E beta>-Гал) показників залишаються підвищеними, що вказує на прогресування явищ нефросклерозу в частини пацієнтів. Зазначені показники - неінвазивні та інформативні критерії ефективності етапного лікування цих пацієнтів.

Мета дослідження - оцінити диференційований підхід до лікування декомпенсованих форм мегауретера (МУ) залежно від причин порушення уродинаміки на рівні уретеровезикального сегмента та активності мікробно-запального процесу сечової системи. Залежно від застосованого методу оперативного лікування дітей віком від 3 до 36 міс з декомпенсованими формами МУ розподілено на 2 групи. 1 група - 18 дітей (27 сечоводів), у яких спостерігався рецидивний перебіг пієлонефриту, виражена уретеропієлокалікоектазія, порушення внутрішньониркової гемодинаміки та розвиток хронічної ниркової недостатності. Як перший етап покращання уродинаміки застосовано уретерокутанеостомію за Sober. 2 група - 14 дітей (21 сечовід) із декомпенсованими формами обструктивного МУ без явищ активного пієлонефриту. Перший етап покращання уродинаміки - застосування резекції середнього сегмента сечовода за розробленою методикою. Остаточну корекцію уретеровезикального сегмента (УВС) проводили після покращання стану уродинаміки та функції нирки завдяки виконанню уретероцистонеостомії (14 випадків), а у випадках міхурово-залежних форм МУ (13 сечоводів) достатньо було закрити уретерокутанеостоми. Безпосереднього відновлення прохідності УВС сечовода та покращання уродинаміки верхніх сечових шляхів (ВСШ) вдалося досягти в 41 (85,4 %) випадку. Показники індексу резистентності (ІР) в післяопераційному періоді свідчать про різноспрямованість змін гемодинаміки нирок, навіть за умов значного покращання уродинаміки ВСШ. Визначено два варіанти реакції внутрішньониркової гемодинаміки на покращання уродинаміки: нормалізація ІР в 36 (75 %) випадках; у 12 (25 %) випадках зниження ІР не досягло критерію позитивного результату, що свідчить про збереження порушень ниркової гемодинаміки.

Значна кількість дітей з дизуричними розладами, що виникли внаслідок спінальної дизрафії, має досить добрий клінічний ефект від консервативної терапії, до якої відносять застосування медикаментозних препаратів та чистої інтермітуючої катетеризації. Однак 10 - 20 % пацієнтів вказаної категорії підлягають тим чи іншим методам хірургічного лікування. Враховуючи, що у хворих із мієлодисплазією розлади сечовипускання становлять 95 - 98 %, особливу увагу слід приділяти комплексному лікуванню нервово-м'язової дисфункції сечового міхура (НМДСМ) у даної категорії хворих дітей (E. Smith, 1965; J.D. van Gool та співавт., 2001). Однак на даний час не існує способів радикального хірургічного НМДСМ при порушенні його іннервації. Мета роботи - дослідити можливість хірургічного відновлення іннервації сечового міхура при рефрактерних формах його нервово-міязової дисфункції у дітей. Враховуючи відсутність у доступній літературі уніфікованого методу хірургічного лікування рефрактерної до терапії НМДСМ, особливо при порушенні іннервації сечового міхура, авторами розроблено принципово новий метод хірургічного лікування, який передбачає реіннервацію (міоневротизацію) сечового міхура (Спосіб іннервації нейрогенного сечового міхура. Патент на винахід №102801 UA МПК (2013.01): А61В 17/00). Суть методу полягає у вживлянні нерва (який має соматичну та вегетативну іннервацію), що формується вище місця ураження спинного мозку при спінальних дизрафіях, у стінку сечового міхура. Із застосуванням запропонованого методу починаючи із 2001 р., на клінічних базах Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика (Київська міська дитяча клінічналікарня №1 та Житомирська обласна дитяча клінічна лікарня) було прооперовано 9 хворих на НМДСМ дітей. Вік хворих становив від 4 до 14 років (у середньому 6,5 року). У ході контрольного обстеження, яке проводилось 5 (55,6 %) хворим, відмічена позитивна динаміка у 4 (80 %) хворих. До суб'єктивних позитивних зрушень пацієнти відносили наступне: поява відчуття наповнення сечового міхура - у 5 (100 %) хворих, утримання сечі - у 4 (80 %) хворих, сечопуск струменем - у 5 (100 %) хворих. До об'єктивних позитивних зрушень віднесено: зменшення кількості залишкової сечі - у 5 (100 %) хворих; зменшення ретенційних змін у верхніх сечових шляхах у 5 (100 %) хворих; зменшення ступеня чи повна ліквідація міхурово-сечовідного рефлюксу - у 100 % хворих, у яких був наявний рефлюкс; тривала ремісія інфекції сечових шляхів зі зменшенням/ліквідацією бактеріурії - у 4 (80 %) хворих. Жодних ускладнень не виявлено. Висновки: новий метод реіннервації сечового міхура - міоневротизація сечового міхура - є досить ефективним методом лікування рефрактерної форми нервово-м'язової дисфункції сечового міхура у дітей. Результати застосування методу потребують подальшого вивчення уродинамічних параметрів, що дасть змогу рекомендувати метод для широкого впровадження у практику.