Відображено дозозалежний вплив карведілолу на ліпідний спектр крові (знижує рівні загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності та підвищує рівні ліпопротеїдів високої щільності), відзначено, що антиоксидантні властивості карведілолу проявляються під час призначення малих доз препарату, підвищення дози не призводить до посилення впливу карведілолу на процеси перекисного окиснення ліпідів.

Исследованы уровни про- и противовоспалительных цитокинов (фактора некроза опухоли <$E alpha> (ФНО-<$E alpha>), интерлейкина(ИЛ)-<$E 1 beta>, ИЛ-6 и ИЛ-4) у больных с ишемической болезнью сердца (ИБС) в зависимости от тяжести хронической сердечной недостаточности (ХСН). 69 больных с ИБС с ХСН I - IV функционального класса (ФК) по NYHA разделены на две группы: первая - 38 пациентов с ХСН I - II ФК, вторая - 31 больной с ХСН III - IV ФК. Инфаркт миокарда в прошлом перенесли 24 больных 1-й группы и 18 пациентов 2-й группы. Контрольную группу составили 17 практически здоровых лиц. Цитокины исследованы в сыворотке крови с помощью иммуноферментного метода. У больных 1-й группы установлено достоверное повышение уровней ФНО-<$E alpha>, ИЛ-<$E 1 beta>, ИЛ-4. У больных 2-й группы по сравнению с 1-й выявлено достоверное увеличение активности в сыворотке ФНО-<$E alpha>, ИЛ-4. Уровень ФНО-<$E alpha> у больных с инфарктом миокарда в анамнезе оказался достоверно выше, чем у больных без постинфарктного кардиосклероза. Таким образом, у больных с ИБС выявлено повышение уровней ФНО-<$E alpha>, ИЛ-<$E 1 beta> и ИЛ-4, при этом прогрессирование ХСН ассоциировали с увеличением активности двух медиаторов: провоспалительного цитокина ФНО-<$E alpha> (особенно у пациентов, перенесших инфаркт миокарда) и противовоспалительного цитокина ИЛ-4.

Досліджено сироватковий рівень матриксної металопротеїнази-9 (ММП-9) у хворих на стабільну та нестабільну стенокардію. Контрольну групу становили 15 практично здорових осіб. Встановлено підвищення рівня ММП-9 у хворих на нестабільну стенокардію у порівнянні не тільки з контролем, а й з пацієнтами зі стабільною стенокардією, що вказує на участь ММП-9 у процесах дестабілізації ішемічної хвороби серця. За стабільної стенокардії підвищення ММП-9 виявлено лише у хворих, які перенесли в минулому інфаркт міокарда. Встановлено асоціацію зростання рівня ММП-9 зі збільшенням загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.

Зазначено, що тест шестихвилинної ходьби (ТШХ) використовують для оцінки фізичної активності, що високо корелює з результатами велоергометрії, тредмілу у хворих з хронічною серцевою недостатністю (ХСН). Під час виконання ТШХ хворий належить до того чи іншого функціонального класу залежно від симптоматики під час проходження визначеної дистанції. Але, долаючи однакову дистанцію, пацієнти з різною масою тіла виконують різну роботу з різною потужністю. Оцінено показники виконаної роботи та потужність під час виконання ТШХ у пацієнтів з ХСН, зумовленою ішемічною хворобою серця.

Сердечная недостаточность (СН) характеризуется иммуновоспалительной активацией, опосредованной провоспалительными цитокинами, которые играют важную роль в патофизиологии центральных и периферических проявлений заболевания. Однако механизмы запуска цитокинного каскада остаются неясными. В ряде исследований установлена тесная связь повышения уровня цитокинов с тяжестью СН. По данным, цитокиновый профиль при СН в определенной степени зависит от ее этиологии. При этом повышение уровня ключевых провоспалительных цитокинов происходит на фоне увеличения количества циркулирующих липопротеинсодержащих иммунных комплексов и сопровождается активацией противовоспалительного цитокина - интерлейкина-4. Традиционные сердечно-сосудистые препараты лишь в небольшой степени способны влиять на иммуновоспалительную активность при СН. Плацебоконтролированные испытания антагонистов фактора некроза опухолей-<$Ealpha> закончились неудачей, а иммуномодулирующая терапия целакадом оказалась эффективной лишь у некоторых категорий пациентов. Однако в настоящее время активно исследуются другие противовоспалительные и иммуномодулирующие стратегии широкого спектра действия. В ближайшем будущем следует ожидать результатов двух крупных клинических испытаний при СН статинов, обладающих не только иммуномодулирующими свойствами, но и другими плейотропными эффектами, которые выявлены в исследовании.

Досліджено ліпопротеїнвмісні імунні комплекси (ЛПІК), що включають антитіла IgG, IgM и IgA ізотопів, у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) з цукровим діабетом 2 типу та без нього у порівнянні з показниками ліпідного обміну та вираженістю оксидативного стресу. У хворих на ІХС і з діабетом, і без нього виявлено підвищення рівнів комплексів ліпопротеїн-IgA. Але у хворих з діабетом були вищі рівні цього типу ЛПІК, а також вірогідне підвищення комплексів ліпопротеїн-IgG на тлі зростання ознак оксидативного стресу. У хворих з діабетом рівні ліпопротеїн-IgA тісніше корелювали з ліпідними показниками. Маркер оксидативного стресу - малоновий діальдегід - у хворих без діабету позитивно корелював з рівнем комплексів ліпопротеїн-IgA, а у хворих без діабету - з комплексами ліпопротеїн-IgG. Таким чином, ІХС при цукровому діабеті характеризується підвищенням рівнів комплексів ліпопротеїн-IgA та ліпопротеїн-IgG, асоційованих з посиленням оксидативного стресу.

Розглянуто основні теорії патогенезу хронічної серцевої недостатності. Особливу увагу приділено хімазі. Наведено результати експериментальних та клінічних досліджень, що підтверджують активну участь протеїнази у формуванні цієї патології.

Вивчено активність серинових протеїназ - хімази і тоніну в сироватці крові хворих із хронічною серцевою недостатністю (ХСН), зумовленою ішемічною хворобою серця (ІХС) та цукровим діабетом (ЦД) 2 типу. До дослідження було залучено 64 пацієнти з ХСН II - III функціональних класів (ФК), зумовленою ІХС, з яких у 30 діагностували ЦД 2 типу. Встановлено підвищення сироваткової активності хімази і тоніну при ХСН II - III ФК, зумовленій ІХС та ЦД 2 типу. Найбільше підвищення цих протеїназ, особливо хімази, простежувалося у хворих із діабетом. Порівняння активності вказаних протеїназ з рівнем ліпідів сироватки крові засвідчило, що проатерогенні ліпіди - загальний холестерин та холестерин ліпопротеїдів низької щільності - спричинюють підвищення активності хімази та тоніну, а холестерин ліпопротеїдів високої щільності, навпаки, сприяє її зниженню. Тригліцериди суттєво не впливають на активність досліджуваних протеїназ.

Порівняно ступінь інсулінорезистентності та рівні вільних жирних кислот за прогресування серцевої недостатності (СН) у хворих на ішемічну хворобу серця з цукровим діабетом 2 типу і без нього. Відповідно до одержаних результатів прогресування СН асоціювалося з посиленням інсулінорезистентності та підвищенням рівня інсуліну як під час цукрового діабету 2 типу, так і без нього. Однак у хворих на діабет наростання тяжкості СН супроводжувалося істотнішим зростанням цих показників на тлі прямих кореляцій кожного з них з індексом маси тіла та окружністю талії. Рівні вільних жирних кислот у хворих на діабет були підвищеними незалежно від тяжкості СН. У хворих без діабету вільні жирні кислоти зростали при вираженій СН і співвідносилися з її прогресуванням більшою мірою, ніж рівень інсуліну та ступінь інсулінорезистентності, корелюючи з окружністю талії.

Досліджено фактор некрозу пухлин-<$E alpha> (ФНП-<$E alpha>), інтерлейкін-8 (ІЛ-8) і розчинну форму CD14 (sCD14) під час прогресування серцевої недостатності (СН) у хворих на цукровий діабет 2 типу та без нього. Згідно з одержаними результатами прогресування СН у хворих на діабет, і без діабету характеризувалось підвищенням рівнів ФНП-<$E alpha>, які у хворих на діабет були вище, ніж у хворих без діабету. ІЛ-8 зростав у всіх пацієнтів, але тільки у хворих на діабет наростання тяжкості СН супроводжувалося збільшенням його концентрації. Рівень sCD14 підвищувався в діабетиків уже при початковій СН і негативно співвідносився із фракцією викиду лівого шлуночка. У пацієнтів без діабету істотне збільшення концентрації sCD14 відбувалося лише у разі вираженої СН. При початковій СН тільки у хворих на діабет sCD14 корелювала негативно з ІЛ-8, а при вираженій СН тільки в пацієнтів без діабету sCD14 корелювала негативно з ІЛ-8 і позитивно - з ФНП-<$E alpha>.

Порівняно результати тесту з 6-хвилинною ходьбою у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) із цукровим діабетом 2 типу і без нього у разі тяжкої серцевої недостатності та систолічної дисфункції лівого шлуночка (ЛШ) в динаміці стандартного лікування. Встановлено, що за тяжкої серцевої недостатності із систолічною дисфункцією ЛШ у хворих на ІХС із цукровим діабетом 2 типу у порівнянні з пацієнтами без цукрового діабету спостерігається гірший функціональний стан, оцінюваний у тесті з 6-хвилинною ходьбою. У разі стандартної терапії за серцевої недостатності збільшення показника дистанції, пройденої за 6 хв, у хворих з діабетом відбувається повільніше й меншою мірою, ніж у пацієнтів без діабету. Фракція викиду ЛШ у хворих на діабет збільшується також пізніше. Для об'єктивізації початкової оцінки ефективності лікування серцевої недостатності у хворих на цукровий діабет 2 типу доцільно враховувати не тільки динаміку дистанції, а й обсяг виконаної роботи.

Цукровий діабет (ЦД) є потужним, незалежним чинником ризику серцевої недостатності (СН). СН у хворих на діабет характеризується тяжким перебігом, швидким прогресуванням і високою частотою повторної госпіталізації та смертності. Чинники ризику СН (гіпертензія, ранній атеросклероз, гіпертрофія лівого шлуночка) зустрічаються частіше та більше виражені в популяції хворих на діабет і здатні безпосередньо спричинювати СН. Важливим патогенетичним чинником тісної асоціації діабету і СН можуть бути метаболічні порушення, що зумовлюють розвиток специфічної діабетичної кардіоміопатії. Проте механізми кардіальної дисфункції, пов'язані безпосередньо з діабетом, потребують подальшого вивчення. Терапевтичні підходи до лікування СН при діабеті суттєво не відрізняються від загальноприйнятих і включають застосування інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, антагоністів рецепторів ангіотензину, <$Ebeta>-блокаторів, антагоністів альдостерону, діуретиків. Препаратом першого ряду для лікування ЦД 2 типу при СН слід вважати метформін.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410-5 + Р415.2

Рубрики:

Хвороби систем кровообігу і лімфообігу

Хвороби обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж22945 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.2-5

Рубрики:

Хвороби кровоносних судин

Шифр НБУВ: Ж22945 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено сироватковий рівень протизапального цитокіну інтерлейкіну-10 (ІЛ-10) і його співвідношення з рівнем прозапального цитокіну фактора некрозу пухлин-<$E alpha> (ФНП-<$E alpha>) під час серцевої недостатності (СН) у хворих на цукровий діабет 2 типу і без нього. Згідно з одержаними результатами, рівні ІЛ-10 підвищуються у разі СН паралельно з рівнем ФНП-<$E alpha> і наростають під час її прогресування у хворих як з діабетом, так і без діабету. Разом з тим у хворих з діабетом сироваткова активність ІЛ-10 зростає меншою мірою, ніж у хворих без діабету, що найбільш помітно у разі вираженої СН. Більш низькі рівні ІЛ-10 у хворих на діабет асоціюються з більшою активацією ФНП-<$E alpha> і збільшенням співвідношення ФНП-<$E alpha>/ІЛ-10 у порівнянні з хворими без діабету. Підвищення ІЛ-10 взаємопов'язане з наростанням тяжкості клінічних проявів СН і зниженням фракції лівого шлуночка, як і ФНП-<$E alpha>, але на відміну від останнього не корелює зі збільшенням концентрацій N-термінального фрагмента мозкового натрійуретичного пептиду.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.210.41 + Р415.2-5

Рубрики:

Атеросклероз. Артеріосклероз

Хвороби обміну речовин

Шифр НБУВ: Ж22945 Пошук видання у каталогах НБУВ 

У хворих як із цукровим діабетом II типу, так і без нього наростання тяжкості серцевої недостатності асоціювалося зі збільшенням рівнів ліпопротеїнвмісних імунних комплексів (ЛПІК) з IgA антитілами. Специфічною рисою прогресування серцевої недостатності у хворих на діабет виявилося підвищення ЛПІК з антитілами класу IgG. У хворих на діабет рівні ЛПІК з IgG антитілами позитивно корелювали з рівнем N-кінцевого фрагмента попередника мозкового натрійуретичного пептиду (NT-proBNP), сумою балів за шкалою оцінки клінічного стану хворих на серцеву недостатність і негативно співвідносились з фракцією викиду лівого шлуночка.

У больных как с сахарным диабетом II типа, так и без него нарастание тяжести сердечной недостаточности ассоциировалось с увеличением уровней липопротеинсодержащих иммунных комплексов (ЛПИК) с IgA антителами. Специфической чертой прогрессирования сердечной недостаточности у больных диабетом оказалось повышение ЛПИК с антителами класса IgG. У больных диабетом уровни ЛПИК с IgG антителами положительно коррелировали с уровнем N-конечного фрагмента предшественника мозгового натрийуретического пептида (NT-proBNP), суммой баллов по шкале оценки клинического состояния больных сердечной недостаточностью и негативно соотносились с фракцией выброса левого желудочка.

Показано, що хронічна серцева недостатність (СН) у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) характеризується істотним підвищенням сироваткової активності хімази та тоніну, особливо за наявності у них супутнього цукрового діабету (ЦД). Підвищення протеїназної активності супроводжується значним зниженням активності їх інгібітора - альфа-2-МГ у всіх хворих на СН, особливо за наявності ЦД. Істотних змін активності альфа-1-ІП у разі СН у хворих на ІХС як з діабетом, так і без нього не відбувалося. Виявлено, що стандартна терапія сприяє підвищенню активності альфа-1-ІП у всіх хворих на СН незалежно від наявності ЦД. Додавання кетотифену до стандартної терапії хворим на СН призводить до гальмування протеїназної активності та додатково підвищує активність альфа-1-ІП. У хворих з активністю хімази вище нижньої тертилі кетотифен сприяє покращанню балансу в системі протеїназа - інгібітор протеїназ внаслідок суттєвого зниження активності хімази та тоніну, а також значного підвищення активності не тільки альфа-1-ІП, але й альфа-2-МГ.

Досліджено вплив вазодилатуючого бета-блокатора карведилолу та бета1-селективного адреноблокатора бісопрололу на метаболічні, імунозапальні фактори та клініко-інструментальні ознаки серцевої недостатності у хворих на цукровий діабет II типу. Карведилол на відміну від бісопрололу сприяв зменшенню імунозапальної активності й оксидативного стресу, покращанню глюкометаболічного стану й ендотелійзалежної вазодилатації. Ці плейотропні ефекти карведилолу супроводжувалися покращанням діастолічної функції лівого шлуночка й істотним підвищенням якості життя пацієнтів.

Исследовано влияние вазодилатирующего бета-блокатора карведилола и бета1-селективного адреноблокатора бисопролола на метаболические, иммуновоспалительные факторы и клинико-инструментальные признаки сердечной недостаточности у больных сахарным диабетом II типа. Карведилол в отличие от бисопролола способствовал уменьшению иммуновоспалительной активности и оксидативного стресса, улучшению глюкометаболического состояния и эндотелийзависимой вазодилатации. Эти плейотропные эффекты карведилола сопровождались улучшением диастолической функции левого желудочка и существенным повышением качества жизни пациентов.

У больных с нестабильной стенокардией (НС) (в сравнении со стабильной стенокардией и контролем) выявлено повышение сывороточных уровней фактора некроза опухолей-<$E alpha>, интерлейкина-1<$E beta>, растворимой молекулы межклеточной адгезии-1 и взаимосвязанное увеличение агрегационной способности тромбоцитов. Лечение кетотифеном приводит к угнетению секреции цитокинов, потенцированию антитромбоцитарного действия базисной терапии и антиангинальной эффективности терапии.