Визначено протипухлинну і антиметастатичну дію глікопептидної вакцини, її активуючий вплив на клітинні та гуморальні ланки адаптивного імунітету; оцінено співвідношення процесів проліферації та апоптозу лімфоцитів у регіонарних і контрлатеральних щодо пухлини периферичних лімфовузлах. Проаналізовано зв'язок імунологічних ефектів вакцини з протипухлинною й антиметастатичною активністю.

Показано, що введення ембріональних курячих протеїнів (ЕКП) не чинило токсичного впливу на організм мишей лінії Balb/c та не викликало запальних процесів у дослідних тварин. Введення ЕКП не призводило до активації природних кілерних клітин та перитонеальних макрофагів, що визначали у МТТ та НСТ-тестах відповідно. Натомість, у імунізованих тварин реєстрували індукцію синтезу специфічних до ЕКП антитіл.

Виявлено, що в сироватках крові тварин із різними модельними пухлинами є антитіла, здатні перехресно реагувати з ембріональними протеїнами курки (ЕПК). Частота виявлення перехресно-реактивних проти ЕПК антитіл не залежить від штаму пухлини. Такі антитіла можна виявити вже на ранніх стадіях пухлинного росту; зміна рівня антитіл протягом пухлинного процесу та зв'язок між об'ємом пухлинного вузла і рівнем антитіл залежить від виду модельної пухлини.

Мета роботи - дослідження можливості підвищення ефективності протипухлинної вакцинотерапії за допомогою індуктора ендогенного інтерферону на метастазуючих моделях пухлинного процесу. Дослідження проведено на мишах лінії C57Bl/6, прооперованих з приводу меланоми B-16 або карциноми легені Льюїс (КЛЛ). Схеми експерименту та дози введення препаратів були однаковими для обох видів модельних пухлин. Ксеногенну протипухлинну вакцину (КПВ) (загальна концентрація білка [C] = 0,3 мг/мл) вводили підшкірно по 0,3 мл/мишу триразово з інтервалом в 3 доби після видалення пухлини. Індуктор ендогенного інтерферону (IEI) вводили per os перед видаленням пухлини триразово (по 0,06 мг/мишу). Антиметастатичну активність оцінювали за індексом інгібіції метастазування. Імунологічне дослідження включало визначення цитотоксичної активності ефекторів клітинного імунітету та сироватки крові (МТТ-тест); рівня ІЛ-4, ІЛ-10, ІФН-gamma (ІФА-метод). Статистичну обробку результатів проводили за допомогою програми StatSoft STATISTICА 7.0 з використанням t-критерію Стьюдента та коефіцієнтів кореляції (r). Антиметастатична ефективність КПВ, розробленої на основі ембріональних ксеногенних антигенів та білоквмісного метаболіту B. subtilis з ММ 70 кДа, залежала від типу модельної пухлини та режиму введення препаратів: для меланоми B-16 більш ефективне введення КПВ в монорежимі; для КЛЛ - комбіноване застосування КПВ та ІЕІ. Одержані результати зумовлені цитотоксичною активністю клітин неспецифічної ланки імунітету: природних кілерних клітин і макрофагів (меланома B-16) або тільки макрофагів (КЛЛ). А також превалюванням в сироватці крові вакцинованих тварин вмісту цитокінів T-лімфоцитів-хелперів 1-го типу, про що свідчить підвищення протягом всього терміну спостереження рівнів співвідношення ІФН-gamma/ІЛ-4. Такий цитокіновий баланс, вірогідно, забезпечує повноцінне функціонування ефекторів клітинної ланки протипухлинного імунітету та зумовлює антиметастатичну дію досліджуваної вакцини. Висновок: одержані результати можуть становити експериментальне обгрунтування індивідуалізованого використання протипухлинних вакцин в монорежимі або в комбінації з ІЕІ у разі імунотерапії злоякісних новоутворень різної імуногенності в клінічній практиці.

Мета роботи - оцінка in vitro цитотоксичної дії на пухлинні та імунокомпетентні клітини лектину, виділеного з фільтрату культуральної рідини Bacillus subtilis B-7724 за модифікованим методом. Лектиноподібну речовину (ЛПР) одержували із культуральної рідини B. subtilis B-7724 після 10-добового культивування на стандартизованому середовищі Гаузе. Досліджували in vitro цитотоксичну активність ЛПР проти клітин пухлинних (раку Ерліха, меланоми B16, A549, K562) або умовно нормальних (MDBK) клітинних ліній, а також клітин імунокомпетентних органів інтактних мишей лінії Balb/c. Оцінку цитотоксичного впливу проводили, використовуючи цитоморфологічний аналіз за допомогою світлового мікроскопа та колориметричний МТТ-тест. Статистичну обробку результатів проводили за загальноприйнятими методами. Вірогідність різниці між контрольними та дослідними вимірами оцінювали за t-критерієм Стьюдента. Результати: ЛПР, виділена з середовища росту мікроорганізму B. subtilis B-7724, виявляє дозозалежну цитотоксичну активність щодо клітин різних модельних пухлин: мінімальну активність виявляє в концентрації 0,02 мг/мл, максимальну - 0,1 мг/мл. Серед клітин перевивних пухлинних ліній найбільш чутливою виявилася меланома B16: індекс цитотоксичності (ІЦ) становив 72,3 % (0,02 мг/мл) та 97,2 % (0,04 мг/мл). Практично нечутливими до цитотоксичної дії ЛПР були клітини лінії K562: ІЦ = 13,4 % (0,02 мг/мл) та 22,3 % (0,04 мг/мл). Серед клітин імунокомпетентних органів найбільш чутливими до дії ЛПР виявилися клітини тимуса. Більш резистентні клітини макрофагальної ланки: додавання ЛПР в концентрації 0,02 мг/мл практично не мало цитотоксичного впливу: через 60 хв ІЦ = 14,8 %, через 24 год - 60,9 %. Імунотоксичну дію виявляла концентрація ЛПР 0,1 мг/мл (ІЦ 90,2 - 99,5 %). Висновок: концентрації ЛПР 0,02 - 0,04 мг/мл у подальшому можуть бути використані в дослідах in vivo як такі, що володіють цитотоксичною активністю щодо пухлинних клітин, але водночас не мають суттєвої імунотоксичної дії. Одержані результати можуть стати підгрунтям для вдосконалення напрямків і методів використання ЛПР B. subtilis B-7724 в онкологічній клінічній практиці.