На крысах линии Вистар изучено состояние окситоцинсинтезирующей системы гипоталамуса, представленной супраоптическим, заднемедиальным и передним крупноклеточными субъядрами паравентрикулярного ядер гипоталамуса. Оценивали состояние этой системы при помощи морфометрических исследований и выявления окситоцинсинтезирующих нейронов методом непрямой иммунофлюоресценции с количественным определением в них и срединном возвышении гипоталамуса иммунореактивного окситоцина. Показано, что интервальные гипоксические тренировки оказывают корригирующее влияние на течение экспериментального сахарного диабета. В этом процессе активную роль играет усиление синтеза и секреции окситоцина. Интервальные гипоксические тренировки интактных животных вызывают повышение содержания иммунореактивного окситоцина в нейронах супраоптического (СОЯ), паравентрикулярного (ПВЯ) ядер и срединного возвышения гипоталамуса без изменений объемов ядрышек нейронов. При сахарном диабете концентрация окситоцина в нейронах увеличена в меньшей степени, однако объемы ядрышек были значительно увеличены. Интервальные гипоксические тренировки животных с диабетом вызывали наиболее выраженное повышение содержания окситоцина в нейронах и срединном возвышении гипоталамуса, что свидетельствовало о высоком уровне синтетической и секреторной активности окситоцинсинтезирующей системы.

Опыты проведены на крысах-самцах линии Вистар, которым на протяжении 10 сут вводили синтетический окситоцин интрацеребровентикулярно и интраперитониально. Состояние beta-клеток поджелудочной железы изучалось методом непрямой иммунофлюоресценции. В автоматическом режиме проводилось измерение площади островков и иммунофлюоресценции, определялось удельное содержание инсулина в островках Лангерганса. В крови изучали концентрацию инсулина и глюкозы. Центральное введение окситоцина интактным животным стимулировало синтез и секрецию инсулина без изменения площади островка. У животных с диабетом введение пептида приводило к торможению процесса деструкции, увеличению площади островков и содержанию в них и beta-клетках гормона. Эти изменения сопровождались снижением уровня гликемии.

Досліджено вплив роздільного й сумісного введення окситоцину й інсуліну на глюкозний гомеостаз і глюкозотолерантність у діабетичних тварин. Встановлено, що двотижневе уведення окситоцину щурам зі стрептозотоциновим діабетом сприяло зниженню рівня базальної гіперглікемії та фруктозамінемії, підвищенню толерантності до навантаження глюкозою, збільшенню чутливості тканин до дії інсуліну у порівнянні з діабетичними тваринами, які одержували плацебо. Однак уведення лише окситоцину не дозволило досягти компенсації діабетичних порушень у тварин. Застосування інсуліну у поєднанні з окситоцином забезпечило стабільніші результати корекції гіперглікемії, ніж введення тільки інсуліну. Сумісна дія цих препаратів запобігала розвитку гіпоглікемічних станів у діабетичних тварин та дала можливість зменшити загальну дозу екзогенного інсуліну. В основі вказаних ефектів, ймовірно, лежить явище потенціювального синергізму препаратів на глюкозний гомеостаз.

The purpose of the present work was the investigation of separate and combined oxytocin and insulin administration on glucose homeostasis and glucose tolerance in diabetic animals. It has been established that oxytocin administration for two weeks promoted a decrease of basal hyperglycemia and fructosaminemia level, increased glucose tolerance and tissue sensitivity to insulin action as compared to diabetic animals receiving placebo. However, the injection of oxytocine alone failed to achieve the compensation of diabetic disorders in animals. The application of insulin in combination with oxytocin allowed to receive more stable results of hyperglycemia correction than administration of insulin alone. The combination of these two drugs prevented the development of hypoglycemic conditions in diabetic animals and allowed to reduce at total dose of exogenous insulin. These effects are probably based on the phenomena of potentiative synergism of the drugs on glucose homeostasis

Обгрунтовано перспективність включення регуляторних нейропептидів до складу мультифакторної антидіабетичної терапії з метою запобігання та гальмування прогресуючого погіршення функціональної активності панкреатичних бета-клітин у разі цукрового діабету (ЦД) ІІ типу, а також для досягнення більш стійкої метаболічної компенсації за меншої дози інсуліну у разі ЦД І типу. Доведено, що сумісне введення окситоцину з інсуліном гальмує морфологічні та метаболічні прояви абсолютної інсулінової недостатності, що характеризується збільшенням кількості функціонуючих beta-клітин і нормалізацією співвідношення інсулін/глюкагон у панкреатичних острівцях, зниженням глюкотоксичності, підвищенням толерантності до глюкози та чутливості тканин до дії інсуліну, покращенням ліпідного обміну й оксидативного статусу у діабетичних тварин. Виявлені фармакологічні ефекти окситоцину є експериментальним обгрунтуванням для його клінічних досліджень як потенційного препарату для збереження ендокринної функції підшлункової залози, а також нормалізації метаболічних процесів, що асоційовані з інсуліновою недостатністю, за умов ЦД.

Мета дослідження - вивчити антидіабетичні властивості відвару підземних органів чорноголовника родовикового (Poterium sanguisorba L.) за умов дексаметазонового діабету. Моделювання інсулінорезистентності проводили за допомогою надмірних доз глюкокортикоїдів (дексаметазон, 0,1 мг/кг). Відвар чорноголовника родовикового (ВЧР) готували відповідно до стандартної фармакопейної методики та вводили перорально в дозі 10 мл/кг. Як референс-препарат був використаний гліклазид, свіжоприготовлену суспензію якого вводили перорально в дозі 50 мг/кг. Характеристику глюкозного гомеостазу проводили за допомогою короткого інсулінового тесту, орального тесту толерантності до глюкози (ОТТГ). Оцінено вплив відвару підземних органів чорноголовника родовикового та референс-препарату на розвиток адреналінової гіперглікемії. Зниження рівня глюкози, через 30 хв після введення інсуліну, у групі, що отримувала ВЧР, відбулося на 54,2 %, у той час як у групі діабетичного контролю зниження склало 37,5 %. У результаті проведення ОТТГ було виявлено, що площа під глікемічною кривою групи ВЧР достовірно не відрізнялася від показника інтактної групи. Введення розчину адреналіну гідрохлориду не викликало такого різкого та значного підняття рівня глюкози в групі, що одержувала ВЧР (на 142,6 %), на відміну від групи діабетичного контролю (на 278,7 %). Одержані результати свідчать про те, що відвар підземних органів чорноголовника родовикового має здатність знижувати формування інсулінорезистентності та глюкозотолерантності на тлі стероїдного діабету.

В современной медицине большое внимание уделяют поиску новых источников природных биологически активних соединений. Род астра (Aster L.) семейства астровые (Asteraceae) включает более 500-от видов травянистых многолетних растений, распространенных в Европе, Азии, Африке, Центральной и Северной Америке, России, на Украине. Химический состав растений рода Астра изучен недостаточно. Растения используют как отхаркивающие, противовоспалительные, кровоостанавливающие средства, их назначают при легочных, желудочно-кишечных заболеваниях. Исследовано содержание биологически активных веществ в надземных органах астры иволистной (Aster salignus Willd.). Содержание летучих и липофильных соединений в траве астры иволистной определено с помощью хроматомассспектрометрического метода. Определение проводили с помощью хроматографа Agilent Technologies 6890 с масс-спектрометрическим детектором 5973. Сумма липидов экстрагирована из высушенного и измельченного сырья гексаном. Качественный состав и количественное содержание жирных кислот изучені с применением метода газожидкостной хроматографии на газожидкостном хроматографе HP 6980 с пламенно-ионизационным детектором. В результате исследований в траве астры иволистной установлено наличие 44 летучих веществ, в которых доминируют терпеноиды: спатуенол (150,16 мг/кг), аромадендреноксид (1) (120,10 мг/кг), аромадендрен (113,21 мг/кг), гермакрен Д-1,10-эпоксид (104,3 мг/кг). Содержание суммы флавоноидов в траве астры иволистной в пересчете на рутин составляет <$E2,16~symbol С~0,01~%> в фазе массового цветения. Установлено, что в липофильной фракции семян астры иволистной преобладают ненасыщенные жирные кислоты: линолевая (76,25 %) и олеиновая (8,85 %). Насыщенные жирные кислоты в большом количестве представлены пальмитиновой (8,22 %) кислотой.

2-(3-R-1Н-[1,2,4]триазол-5-ил)фенил]амины под действием электрофильных реагентов (арилизицианаты и арилсульфонил-хлориды) образуют соответствующие N-арилкарбамиды и N-арилсульфамиды. Предложены оптимальные условия синтеза и обнаружено, что N-арилкарбамиды 2-(3-арил-1H-1,2,4-триазол-5- ил)фенил]аминов при температурах свыше 90 <$E symbol Р>C формируют 2-арил-[1,2,4]триазоло[1,5-с]хиназолин-5(6Н)-оны. Индивидуальность и строение синтезированных веществ подтверждено элементным анализом, 1Н ЯМР-, хромато-масс- и масс-спектрами. Установлено, что соединение 2,1 при оценке специфической фармакологической активности, а именно оральном тесте толерантности к глюкозе (ОТТГ), коротком инсулиновом и адреналиновом тесте, конкурируют по гипогликемической активности с референт-препаратами "Метформин" и "Гликлазид".

Мета дослідження - вивчити антидіабетичні властивості відвару підземних органів чорноголовника родовикового в щурів за умов високожирової дієти. Моделювання інсулінорезистентності проводили за допомогою дієти з підвищеним вмістом жирів. Для моделювання інсулінорезистентності протягом 8-ми тиж тварин утримували на високожировій дієті, у якій співвідношення білків, жирів і вуглеводів складало 6,5:52,5:41,0 % від загальної калорійності. Тварин інтактного контролю утримували на стандартному раціоні, в якому співвідношення білків, жирів та вуглеводів складало 15,7:2,8:81,5 % від загальної калорійності їжі. Протягом останніх 28-ми днів перебування на дієті щодня проводили пероральне введення ВЧР та референс-препарату. Відвар чорноголовника родовикового (ВЧР) готували згідно зі стандартною фармакопейною методикою та вводили перорально в дозі 10 мл/кг. Як референс-препарат застосовували перорально метформін у дозі 150 мг/кг. Група діабетичного контролю одержувала еквівалентну кількість води дистильованої. Характеристику глюкозного гомеостазу проводили за допомогою короткого інсулінового тесту та орального тесту толерантності до глюкози (ОТТГ). У результаті експерименту встановлено достовірне збільшення кількості абдомінально-вісцерального жиру в групі діабетичного контролю (8,5 % від загальної маси) у порівнянні з інтактним контролем (1,7 % від загальної маси). Кількість абдомінально-вісцерального жиру в групі, що одержувала ВЧР, склала 1,2 %. Рівень глюкози у тварин інтактного контролю через 30 хв після введення інсуліну знижувався на 66,7 %, а у тварин діабетичного контролю - на 42 %. У групі, яка одержувала ВЧР, рівень глюкози під впливом інсуліну зменшувався на 57,7 %, а в групі, що одержувала референс-препарат - на 57,9 %. Розраховані площі під глікемічною кривою в результаті ОТТГ у групах, які одержували ВЧР та метформін, достовірно відрізнялися від такої площі в групі діабетичного контролю та наближалися до значення групи інтактного контролю. Одержані результати свідчать про те, що пероральне застосування ВЧР гальмує розвиток інсулінорезистентності та інтолерантності до глюкози, а також знижує формування абдомінально-вісцерального ожиріння в щурів, яких утримували на високожировій дієті.

При широком распространении и использовании травы люцерны отсутствуют комплексные научные работы с фармакогностическими исследованиями представителей растений данного рода. Цель работы - изучение содержания групп соединений истинных кумаринов и их 4-оксипроизводных, присутствие которых должно быть характерным для люцерны жёлтой (серповидной или румынской). Проводились определения диагностических анатомических признаков растения Medicago falcata L. subsp. romanica (Prodan) O. Schwаrz&Klink. Черешок листка имел такие диагностические признаки: клетки эпидермиса удлинённые, паренхимные или прозенхимные, 4-, реже 5 - 6 угольные; опушение простыми одноклеточными волосками с бородавчатой кутикулой, которые можно встретить на верхнем и нижнем эпидермисе листка; устьица встречаются редко; возле основания волосков расположена розетка, образованная базисными эпителиальными клетками. Выявлено при хроматографировании нативного сырья 66 компонентов, из которых идентифицировано 38. Среди них - дигидрокумарин (1,60 %) и кумарин (13,13 %). После проведения кислотного гидролиза найдено 52 компонента, из которых идентифицировано 41 вещество. Это - комплекс биологически активных соединений первичного синтеза: спирты, альдегиды, кетоны. Выявлены производные 4-оксикумарина: кумарин - 79,38 %, дигидрокумарин - 4,95 % и 6-метилкумарин - 0,39 %. При изучении аминокислотного состава надземной части изучаемого растения нас заинтересовало существенное количество аспарагиновой кислоты, пролина и фенилаланина.

Портулак городній (ПГ) та портулак великоквітковий (ПВ) здавна використовуються в народній медицині, але їх хімічний склад вивчено недостатньо. Тому виникає необхідність проведення комплексного фармакогностичного вивчення даних рослин. Мета роботи - вивчення якісного складу та кількісного вмісту мінеральних елементів ПГ та ПВ. Вивчення мінерального складу трави ПГ та ПВ проводили за допомогою методу рентгенофлуоресцентної спектрометрії. Було встановлено наявність та визначено кількісний вміст 13-ти мінеральних елементів у траві ПГ та 12 мінеральних елементів у траві ПВ. Висновки: одержані дані можуть бути використані під час розробки нових фітозасобів на основі сировини ПГ та ПВ.

Лекарственные средства с актопротекторной активностью (АПА) находят всё более широкое применение в спортивной, военной медицине, медицине катастроф и экстремальных ситуаций, авиационной и космической медицине, морской медицине, медицине подводных и спасательных работ на фоне перегрузок в экстремальных ситуациях. Учитывая, что актопротекторы незначительно представлены на фармацевтическом рынке и имеют ряд побочных эффектов, проведение направленного поиска новых веществ с заданным фармакологическим эффектом является одной из актуальных проблем современности. Цель работы - направленный поиск соединений с АПА среди ранее неизвестных конденсированных производных хиназолина и установление закономерности взаимосвязи "строение-актопротекторное действие" в ряду исследуемых соединений. АПА перспективных и неизвестных 6-монозамещённых 3-R-6,7-дигидро-2H-[1,2,4]триазино[2,3-c]хиназолин-2-онов изучали с помощью теста плавательной пробы при температуре 24 - 26 <$E symbol Р>C (нормотермия) с дополнительной нагрузкой (10 % от массы тела экспериментальных животных). Исследования были проведены на белых крысах линии Вистар, в качестве референс-препарата был использован "Милдронат". Полученные результаты позволили выявить наиболее активные соединения, которые в дальнейшем были использованы для углублённых исследований. Установлено, что большинство протестированных соединений при внутрижелудочном введении в дозе 50 мг/кг увеличивают длительность плавания экспериментальных животных в условиях нормотермии. Обнаружены соединения 1.1, 1.3, 2.3, 3.4 и 4.3, которые по уровню АПА превышают референс-препарат "Милдронат". Анализ взаимосвязи "структура - биологическое действие" показал, что высокую АПА определяет гидрированный [1,2,4]триазино[2,3-c]хиназолиновый цикл и 2(4)-фторофенильный заместитель положения 6. Достоверной зависимости между актопротекторной, антирадикальной активностью и липофильностью среди 6-монозамещённых 3-R-6,7-дигидро-2H-[1,2,4]триазино[2,3-c]хиназолин-2-онов по результатам исследования не обнаружено. Полученные результаты взаимосвязи "строение - АПА" позволили создать стратегию направленного поиска соединений с актопротекторным действием среди замещённых [1,2,4]триазино[2,3-c]хиназолинов. Выводы: впервые установлена АПА среди неизвестных 6-монозамещённых 3-R-6,7-дигидро-2H-[1,2,4]триазино[2,3-c]хиназолин-2-онов. Показано отсутствие достоверной зависимости между актопротекторной, антирадикальной активностью и липофильностью среди 6-монозамещённых 3-R-6,7-дигидро-2H-[1,2,4]триазино[2,3-c] хиназолин-2-онов.

Учитывая эпидемический характер распространенности сахарного диабета, актуальным является поиск и создание новых лекарственных средств для эффективной терапии этой патологии. Фитотерапия является одной из составляющих в комплексном лечении сахарного диабета 2-го типа, которая объединяет широкий спектр фармакологического действия, меньшее количество побочных эффектов и токсических воздействий на организм человека по сравнению с синтетическими препаратами. Перспективным источником для поиска новых лекарственных растений могут быть растения рода Портулак (Portulaca L.), а именно портулак огородный (Portulaca oleracea L.), который издавна используется в народной медицине как гипогликемическое средство. Цель работы - исследование гипогликемической активности настоя травы портулака огородного. Моделирование инсулинорезистентности осуществляли с помощью внутримышечных инъекций глюкокортикоидов (дексаметазон, 0,125 мг/кг). Настой травы портулака огородного вводили перорально в дозе 10 мл/кг. Как референтный препарат использовали таблетки гликлазида, свежеприготовленную суспензию которых вводили перорально в дозе 50 мг/кг. Характеристики глюкозного гомеостаза изучали с помощью короткого инсулинового теста - орального теста толерантности к глюкозе. Также оценивали влияние настоя травы портулака огородного и референтного препарата на развитие адреналиновой гипергликемии. Через 30 минут после введения инсулина в группе, получавшей настой травы портулака огородного, снижение уровня глюкозы составило 53,9 %. В группе диабетического контроля произошло снижение на 37,5 %, а в интактной группе - на 60,2 %. При проведении орального теста толерантности к глюкозе рассчитанная площадь под гликемической кривой в группах животных, получавших настой травы портулака огородного (<$E314,9~roman {ммоль "/" л~cdot~мин}>) и референтный препарат гликлазид (<$E376,0~roman {ммоль "/" л~cdot~мин}>), достоверно не отличалась от соответствующей площади в группе интактного контроля (<$E372,7~roman {ммоль "/" л~cdot~мин}>). Введение раствора адреналина гидрохлорида вызывало резкое и значительное повышения уровня глюкозы в группе диабетического контроля. У животных, получавших настой травы портулака огородного, через 90 минут после ведения адреналина уровень глюкозы повысился в 3,15 раза, а референс-группе - в 1,97 раза, что достоверно отличается от группы диабетического контроля. Полученные результаты свидетельствуют о том, что настой травы портулака огородного обладает способностью снижать формирование инсулинорезистентности и глюкозотолерантности в условиях экспериментального дексаметазонового сахарного диабета у крыс.

Ліпофільні пігменти (хлорофіли та каротиноїди) відіграють важливу роль у процесах життєдіяльності рослин та мають достатній спектр фармакологічної активності. Тому, вивчення ліпофільних сполук портулаку городнього (Portulaca oleracea L.) та портулаку великоквіткового (Portulaca grandiflora Hook.) є доцільним. Мета роботи - порівняльне дослідження ліпофільних сполук портулаку городнього та портулаку великоквіткового. Дослідження проводили за допомогою методів тонкошарової хроматографії та спектрофотометрії. У ліпофільних екстрактах портулаку городнього й портулаку великоквіткового за допомогою хроматографічного методу аналізу ідентифіковано наявність хлорофілу alpha, хлорофілу beta, каротиноїдів та beta-ситостерину. За допомогою спектрофотометричного методу визначено кількісний вміст хлорофілу alpha, хлорофілу beta, каротиноїдів у надземній та підземній частинах портулаку городнього і портулаку великоквіткового. Висновки: найбільший кількісний вміст хлорофілу alpha (1,168 +- 0,015 мг/г), хлорофілу beta (0,729 +- 0,045 мг/г) та каротиноїдів (0,235 +- 0,006 мг/г) визначено в надземній частині портулаку городнього. Одержані результати досліджень можуть бути використані під час розробки методик контролю якості на лікарську рослинну сировину.