Уперше в українському літературознавстві подано огляд латиномовної галузі літературного процесу України XV - XIX ст. На матеріалі творчої спадщини тридцяти авторів проаналізовано особливості творчого самовираження письменників епохи бароко, які писали латинською мовою, беручи активну участь у загальноєвропейському мистецькому, науковому і політичному дискурсі. Подано перелік віршованих і прозових жанрів, до яких зверталися автори XV - XIX ст., виділено основні мотиви й окреслено чільні ідеї, характерні для творчості авторів епох Ренесансу, бароко, класицизму. Розглянуто політологічні ідеї, які українська еліта Гетьманату виклала у міжнародних угодах XVII - XVIII ст. та у Конституції 1710 р. Приділено увагу вирішенню багатьох проблем, пов'язаних з оцінюванням художніх рис літературних творів епохи бароко, насамперед латиномовних, а також із визначенням належності / паспортизацією культурної спадщини латиномовних авторів XV - XIX ст. різного етнічного походження, які писали про Україну, українські етнічні території, українські проблеми.

Висвітлено становлення та розвиток інституту права притулку та досліджено формування терміну "право притулку", охарактеризовано його зміст та значення. Здійснено аналіз міжнародних нормативно-правових актів, які регулюють відносини, пов'язані з наданням притулку. Одержано висновок, що право притулку є традиційним інститутом міжнародного права, що реалізується державою через надання особі, що зазнає переслідувань з боку іноземної держави чи групи, права на проживання на своїй території без залучення особи до кримінальної відповідальності. Єдиного міжнародно-правового акта щодо процедури надання притулку наразі немає, тому існує гостра потреба у розробці уніфікованих підходів до вирішення цієї актуальної проблеми.