Висвітлено особливості відображення Гуцульщини в художній прозі та драматургії українського письменника Сидора Воробкевича (1836 - 1903). Дослідник відзначає, що Сидір Воробкевич, який не був гуцулом, у своїй художній творчості, залежно від потреби, міг "вживатися" й у різні етнографічні реалії, створюючи необхідний колорит текстів. Нетривале перебування і праця священиком у населених пунктах Буковинської Гуцульщини (тепер - у складі Республіки Румунія) надало митцеві розуміння регіональних особливостей Карпат і збагатило його літературну творчість. Матеріалом для статті стали два твори Сидора Воробкевича: оповідання "Що людей єднає" (1895) і мелодрама "Гнат приблуда" (1875). Зазначено, що Сидір Воробкевич вдало підбирає й використовує деталі, характерні для побуту, фольклору, ментальності гуцулів. Вказано на методи й прийоми, які письменник застосовує для того, щоб надати текстам гуцульського "забарвлення". Наголошено, що митець вдало підбирає й використовує деталі, характерні для духовного й матеріального світу гуцулів. Водночас звертається увага на те, що, на відміну від уродженця Гуцульщини Юрія Федьковича, для якого регіональний колорит Карпат був органічним, Сидір Воробкевич творив стилізації, виконано зі смаком і високим рівнем творчої майстерності.