Мета роботи - вивчити зміни екскреції мелатоніну в підлітків, хворих на ожиріння, із різною ефективністю диференційованої терапії. Під динамічним спостереженням перебували 132 підлітки (57 дівчат і 75 хлопців) віком 14 - 18 років, хворих на ожиріння, котрі одержували диференційовану терапію, характер якої був зумовлений наявністю ускладнень і супутніх захворювань. Стан печінки вивчали клініко-лабораторними та інструментальними методами. Досліджували ліпідний спектр крові, визначали ознаки інсулінорезистентності, інтенсивність окиснювального стресу та загальну антиоксидантну активність. Показники добової екскреції мелатоніну оцінювали з урахуванням сезонної вікової норми та статі підлітка. Незалежно від характеру одержаної терапії у хворих із вираженою позитивною клінічною та метаболічною динамікою вже під час первинного обстеження статистично значуще частіше реєстрували нормальні показники гормона. Прогресування клінічних та метаболічних ознак захворювання (формування дисліпопротеїдемії, інсулінорезистентності та збільшення інтенсивності окиснювального стресу) супроводжувалося зменшенням рівня мелатоніну. Позитивна динаміка від лікування, навпаки, відбувалася на тлі вищих показників мелатоніну. Висновки: зменшення рівня мелатоніну під час первинного обстеження - прогностична ознака недостатньої ефективності лікування ожиріння в підлітків. Позитивні зміни у клінічних і метаболічних показниках під час лікування незалежно від його характеру відбуваються на тлі збільшення продукції мелатоніну. У підлітків із вихідним низьким рівнем екскреції мелатоніну доцільне застосування препаратів і методів, спрямованих на збільшення його продукції, для підвищення ймовірності ефективного лікування.