Особливе значення серед творів ІІ половини XVII – початку XVIII століття мають історичні твори, присвячені козацьким війнам. Звідси виникла та утвердилася їхня умовна назва – "козацькі" або "козацько-старшинські" літописи, хоч від літописів у традиційному розумінні вони істотно відрізняються. Трьома найвідомішими текстами з цієї групи джерел є "Літопис Самовидця", "Літопис гадяцького полковника Григорія Граб'янки" та "Літопис Самійла Величка", створені на початку XVIII ст. Вони справили потужний вплив на подальший розвиток не лише вітчизняної історіографії, але й на всю українську культуру XVIII – XX ст. Це особливо чітко помітно в творчості, зокрема, Т. Шевченка, П. Куліша та М. Костомарова.

Варто зауважити, що категорія "козацькі літописи" об'єднує різні види джерел. До них дослідники відносять як власне літописи, так і історичні повісті, щоденники та мемуари, що є цінними джерелами для дослідження вітчизняної історії та важливими пам'ятками літератури. Мова більшості цих документів – літературна, близька до народнорозмовної.

Авторам цих текстів притаманні палкий патріотизм, зацікавленість історією української козацької державності, самостійницькі або принаймні автономістські погляди, позитивне ставлення до козацтва та очолюваної ним національно-визвольної боротьби. Усі козацькі літописи мають світський характер. Головна увага приділяється винятково воєнно-політичним подіям, тоді як перипетії релігійного життя, окрім загального осуду політики релігійної дискримінації, що проводилася насамперед Річчю Посполитою, залишаються поза рамками викладу. Автори часто розходилися в оцінці державних діячів та подій, що надає досить цікавий матеріал для сучасних досліджень перебігу ідеологічної боротьби у XVIII ст.