 Ч. 7
Опис документа: [Конволют] , 1825–1884. Ч. 7: Левицкий О. И. Опыт исследования о летописи Самовидца : (Предисловие к летописи Самовидца, изданной Киевской археографической комиссией) / О. И. Левицкий. - 1878. - 76 с.
Летопись Самовидця - одна из самых выдающихся историографических достопримечательностей и один из самых достоверных исторических источников XVII в., Самобытная и оригинальная достопримечательность украинского языка и литературы. Как исторический источник, написанное очевидцем, летопись содержит ценные фактические сведения по истории украинского, белорусского, русского, польского и других народов второй половины XVII в. Многие из этих сведений имеют уникальный характер. Издание рассчитано на историков, филологов, этнографов, преподавателей и студентов вузов, учителей и широкий круг читателей. Літопис Самовидця — одна з найвидатніших історіографічних пам’яток і одне з найдостовірніших історичних джерел XVII ст., самобутня й оригінальна пам’ятка української мови та літератури. Як історичне джерело, написане очевидцем, літопис містить цінні фактичні відомості з історії українського, білоруського, російського, польського та інших народів другої половини XVII ст. Багато з цих відомостей мають унікальний характер. Видання розраховане на істориків, філологів, етнографів, викладачів та студентів вузів, учителів і широке коло читачів.
- Літопис як своєрідна форма історичного й літературного твору має свою давню традицію, що починається ще за часів Київської Русі.
- Загальновідомо, якого високого розвитку досягла літописна справа в межах теперішньої України у XI — XIII ст.
- Літописна література дуже бурхливо розвивається за обставин, коли народ переживає великі події, що знаменують нову добу в його історії.
- Серед представників освічених шарів народу тоді з’являється потреба записати основні моменти цих подій.
- Щось подібне відбувалось і на Україні в другій половині XVII ст. у зв’язку з соціальним і національним рухом українського народу, особливо його боротьбою проти польсько-шляхетського гніту.
- Українське літописання XVII — XVIII ст. поєднало літописні традиції Київської Русі, широко використовуючи західноєвропейські джерела, насамперед польські, німецькі та французькі.
- Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького проти шляхетської Польщі є центральною темою всіх українських літописів другої половини XVII — XVIII ст.
- Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця.
- Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер.
- Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками.
- Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і впливу польської чи латинської літератури.
- Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні.
- Літопис Самовидця привертає пильну увагу істориків, літературознавців, мовознавців, любителів старовини.
- Як історичне джерело його не обминає жоден історик, що вивчає історію українського народу другої половини XVII ст.
- Літопис Самовидця залишив глибокий слід в українській історіографії та літературі XVIII — XX ст.
- Літопис Самовидця, як і інші українські літописи, до середини XIX ст. без назви та імені автора зберігався в списках.
- Його популярність обмежується, головним чином, першою половиною XVIII ст.
- Про це може свідчити кілька списків цієї пам’ятки, які дійшли до нас.
- Починаючи з другої половини XVIII ст. літопис Самовидця витискується працею Граб’янки, і твір Самовидця залишається на довгий час забутим.
- І лише 1840 р. один із списків літопису випадково потрапляє до рук молодого П. Куліша, який, захопившись стилем викладу і поглядами автора, витрачає чимало зусиль, розшукуючи нові списки і популяризуючи літопис серед наукової громадськості.
- Другий видавець літопису Самовидця Орест Левицький три роки працював над новим виданням літопису, яке вийшло 1878 р. у Київській археографічній комісії.
- У розпорядженні Левицького, крім видання Бодянського, було два нововідкритих списки літопису-так звані Іскрицький та Козельський .
- Список, відомий під іменем Козельського, зберігався в рукописному збірнику полтавського полкового осавула Якова Козельського (у родині відомого філософа-демократа і просвітителя Я. Козельського) разом з працею Граб’янки та іншими документами.
- Переписано його 1740 р. на Полтавщині.
- Левицький зробив спробу (і, треба сказати, вдалу) виявити справжній текст літопису, очистивши списки від пізніших доповнень і нашарувань.
- Він переконливо довів, що описи подій на Україні до 1648 р. і після 1702 р., які є у виданні Бодянського, було внесено з іншого, пізнішого джерела — так званого «Короткого опису Малоросії».
- Усе це дало право Левицькому відкинути в своєму виданні вступну частину, тобто опис історичних подій до 1648 р., і кінцеву частину повної редакції списків, тобто подій, що відбувалися на Україні з 1703 до 1734 р.
- Левицький спочатку пристав до думки тих учених, які твердили, що автором літопису був козак , а згодом, звернувши увагу на співчуття літописця до шляхетського стану і його неприхильність до низів, гадав, що автор — виходець із православної української шляхти, яка стала на бік Хмельницького відразу ще на початку національно-визвольної війни.
- Левицький водночас заперечував гіпотези про належність автора до духовенства, бо для такого твердження, на його думку, не дає підстав ні зміст, ні стиль, ні мова, ні погляди автора.
- Участь літописця в політичних подіях і в дипломатичних місіях, його стосунки з видатними політичними діячами, на думку Левицького, заперечували належність автора до міщан.
- І нарешті, відсутність у літопису описів козацьких битв, військових деталей, конкретних повідомлень про бої, сутички, походи, холодне, а інколи й відверто вороже ставлення до козаків не дає також підстав зараховувати його до середовища козаків.
- Левицький навіть твердив про «цілком безплідну всяку спробу викрити цей таємничий анонім».
- Перші дослідники літопису, зокрема О. Левицький, зазначали, що Самовидець, будучи скупим на похвали, симпатизує лише двом своїм сучасникам-Якимові Сомкові та Іванові Сіркові, підкреслюючи їхню хоробрість .
|
Довідки про авторів:
Довідки про колективи: |
Теми:
Археографія, палеографія, кодикологія
Рубрики:
|
НОВІ НАДХОДЖЕННЯ
ДЕТАЛІЗОВАНИЙ ПОШУК
РУБРИКАТОР
КОЛЕКЦІЇ
ПРО ПРОЕКТ
адреса матеріалу: 
Книги
