Розглянуто проблему лінгвокраїнознавчого підходу до викладання іноземних мов у вузах і необхідність перегляду ступеня наявності національно-культурного компонента в навчальних програмах з іноземних мов. Підкреслено, що основним об'єктом лінгвокраїнознавства є фонові знання, притаманні членам певної мовної та етнокультурної спільноти. Зроблено висновок про те, що навчання національно-культурному компоненту мови має бути невід'ємною частиною навчання іноземній мові. Запропоновано критерії відбору країнознавчих фонових знань - порівняння культур і словникових запасів мов для виявлення розбіжностей між ними. Запровадження культурного аспекту до програми навчання іноземної мови передбачає такі етапи: визначення мети, окреслення бачення інокультури студентами, визначення місця культурного аспекту в навчальній програмі, розробка методів навчання, забезпечення викладача та студентів довідковим матеріалом. Особливу увагу приділено проблемі акультурації тих, хто вивчає іноземну мову. Зважаючи на категорію студентів факультетів іноземних мов, які фізично віддалені від життєвих реалій суспільства, що вивчається, запропоновано використати поєднання наступних методів навчання: вирішення проблемних ситуацій, введення культурно значущої інформації під час програвання стандартних ситуацій та рольових ігор, які дають можливість студенту уявити себе членом іноземної культурної спільноти, тобто сприяти розвитку поведінкової емпатії.

Зроблено висновок, що для ліквідації обопільного незнання у ситуаціях міжкультурного спілкування та уникнення проблем непорозуміння необхідно, поряд з виробленням білінгвізму, розвивати й бікультурність.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"