Наведено результати досліджень автора щодо розвитку та розробки теорії визначальних рівнянь процесів пластичного деформування в сучасній математичній теорії пластичності. Розглянуто основні її класичні напрями: теорію текучості й теорію процесів. В основі першого напряму лежить концепція існування граничної поверхні та можливість розкладу деформацій на пружну й пластичну частини. У другому напрямі, що бурхливо розвивається, навпаки, не використовується концепція існування граничних поверхонь і не допускається розклад деформацій на пружну й пластичну частини, за виключенням випадків простого навантаження і простого розвантажування. Прийнято, що у випадку складного навантаження і складного розвантажування деформація є пружнопластичною (неповною пластичною або неповною пружною). Зближення цих двох напрямів у теорії пластичності, як вважає автор, за умов складного навантаження неминуче, оскільки вони призначені для дослідження закономірностей однакових фізико-механічних процесів пластичного деформування різних середовищ. Одну з таких можливостей зближення наведено в даній роботі.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"