Доцільність використання дистанційної променевої терапії під час лікування хворих на диференційований рак щитовидної залози залишається дискусійною. Аналіз зміни кінетичних параметрів виведення радіойоду з залишкової тканини щитовидної залози після зовнішнього опромінення може сприяти вирішенню цієї проблеми. Порівняно Т_еф з залишкової тканини щитовидної залози під час радіойодотерапії у хворих після зовнішнього опромінення ділянки шиї з Т_еф у хворих без зовнішнього опромінення. 70 хворих тільки з залишковою тканиною щитовидної залози проходили лікування радіойодом після тиреоїдектомії. Введені ¹³¹I-активності набували значень від 1100 МБк до 4500 МБк. Хворих було поділено на дві групи: 1) без застосування попередньої дистанційної променевої терапії - 49 хворих; 2) з використанням дистанційної променевої терапії від 25 до 50 Гр на ділянку шиї, надключичні лімфовузли та верхню третину середостіння (4 - 6 місяців перед радіойодотерапією) - 21 хворий. Кінетику виведення радіойоду простежували протягом перших 4 діб після початку лікування на підставі математичного аналізу сцинтиграм під час першого курсу ¹³¹I-терапії. Рандомізацію пацієнтів проводили за методом Монте-Карло. Середнє значення Т_еф в дослідних групах склало: 2,90 діб (SD = 2,2 доби) в групi 1, 3; 87 діб (SD = 2,5 доби) в групі 2. У рандомізованих групах пацієнтів Т_еф в залишковій тканині щитовидної залози осіб першої групи було нижчим, ніж у другій в усьому діапазоні введених активностей радіойоду.

Отже, зовнішнє опромінення залишкової тканини щитовидної залози призводить до уповільнення виведення ізотопу. Зважаючи на те, що внаслідок послідовних курсів радіойодотерапії Т_еф зменшується у всіх пацієнтів, зроблено припущення: дистанційна променева терапія діє на судини більшою мірою, ніж на клітини паренхіми, створюючи гіпоксичні клітини з більшою радіорезистентністю, що ускладнює подальше лікування радіойодом. Ця радіорезистентність не компенсується збільшенням значення поглинутої дози внаслідок збільшення Т_еф.

Целесообразность использования дистанционной лучевой терапии у больных с дифференцированным раком щитовидной железы остается дискуссионной. Анализ изменения кинетических параметров в остаточной ткани щитовидной железы после внешнего облучения может помочь в решении этого вопроса. Целью работы было сравнение Т_эф в тиреоидном остатке у больных, получавших и не получавших дистанционную лучевую терапию. 70 больных только с остаточной тканью щитовидной железы проходили лечение радиойодом после тиреоидэктомии. Введенные активности¹³¹I принимали значение от 1100 до 4500 МБк. Больные были разделены на две группы: 1) без дистанционной лучевой терапии 49 больных, 2) с дистанционной лучевой терапией от 25 до 50 Гр на область шеи, надключичные лимфоузлы и верхнюю треть средостения - 21 больной. Кинетику выведения радиойода прослеживали в течение первых 4 суток после начала лечения на основании математического анализа сцинтиграмм во время первого курса радиойодтерапии. Рандомизация пациентов произведена методом Монте-Карло. Среднее значение Т_эф приняли значение: 2,90 суток (SD = 2,2 суток) в группе 1, 3, 87 суток (SD = 2,5 суток) в группе 2. Таким образом, внешнее облучение остаточной ткани щитовидной железы приводит к замедлению выведения радиойода. Вследствие того, что при последовательных курсах радиойодтерапии Т_эф уменьшается у всех пациентов, сделано предположение, что дистанционная лучевая терапия действует на сосуды в большей степени, чем на клетки паренхимы, создавая гипоксичные клетки, что усложняет дальнейшее лечение радиойодом.

• Козак Олександр Викторович (фізичне виховання та спорт)
• Козак Оксана Владленівна (медичні науки)
• Козак Олена Володимирівна (юридичні науки)
• Козак Олександр Володимирович (технічні науки)
• Козак Олена Валентинівна (історичні науки)
• Синюта Борис Федосійович (медичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"