З використанням розробленого синтетичного культуроантропологічного підходу, що базується на постнекласичній парадигмі "афірмо", вперше досліджено культуротворчість як онтологічний феномен та як процесуальне буття ціннісно-смислового універсуму, як спосіб буття культури та самої людини. Зазначено, що у процесі культуротворчості, яка за походженням та глибинною суттю є адаптивною стратегією Homo Sapiens, людина стверджує себе як особистість, що перетворює своє життя на буття-в-культурі. Створено концептуальну модель культуротворчого процесу, який на рівні індивіда є ланцюжком актів афірмації, на рівні соціуму - системним процесом функціонування культурних форм і відповідних культурних смислів, що належать до якісно різних типів (остенсивного, імперативного, аксіологічного) та двох "потоків" культуротворчості (стихійно-повсякденного, позаінституціонального та професійно-інституціоналізованого, цілеспрямованого). Запропоновано історичну типологію культуротворчих систем, простежено тенденції трасформацій культуротворчості під час переходу до інформаційного суспільства.

• Леонтьєва Вероніка Миколаївна (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"