Уперше обрунтовано доцільність збереження у чинному законодавстві деяких інститутів і норм цивільного звичаєвого права України, яке практично не змінилося протягом сторіч: спільної власності, давності володіння, сервітутного права. Розвинуто положення, що перетворення принципу місцевої дії норм звичаєвого права до територіального знаходиться у взаємозв'язку з етапами розвитку звичаєвого права України як систем усного звичаю, особистого та територіального права у запропонованих хронологічних межах. Визначено співвідношення понять "власність, володіння" та їх застосування в юридичному обігу залежно від конкретно-історичних умов. Вивчено та узагальнено причини виникнення інституту спільної власності на землю, визначено етапи його розвитку у законодавчих пам'ятках, що функціонують на теренах України. Показано специфіку інституту чиншового права, яку визначено як особливу форму земельної власності України у сфері цивільного звичаєвого права. Доведено значення норм цивільного звичаєвого права України як одного з основних джерел литовського, руського права, що регулюють земельні відносини.

• Бачур Борис Степанович (юридичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"