Досліджено художні особливості суїцидальних мотивів у прозі представників "Розстріляного Відродження". Проаналізовано суїцидальний дискурс в літературі, який функціонує на базі процесів семіотизації танатологічних образів і семантизації смерті. Розкрито, що у літературі 1920 - 1930 рр. самогубець є доволі поширеним художнім образом, що пояснюється негативним впливом революційної ідеології та загальним посттравматичним станом митців повоєнного часу. Визначено, що проблема нової моралі та конфлікт "батьків і дітей" також своєрідно загострюють танатологічну образність у літературі, художнє втілення потягу до смерті в текстах даного періоду виводиться з маргінальних мотивів у центральні. Встановлено, що травматичний досвід війни, виявившись у надтомлених долях митців, трансформується у психонастрої страху та порожнечі, притаманних персонажам, які стають суїцидентами внаслідок трагічної провини. Зазначено, що меланхолійні мотиви, які полягають у символізації втрати, виявляються провідною причиною суїцидальної поведінки у прозі модернізму. У творчості М. Хвильового, Г. Епіка та В. Підмогильного суїцидальний дискурс набуває свого найбільшого вираження, і саме психобіографічний аспект дозволяє відчитати особливості авгодеструктивної образності їх прози.

 Автореферати дисертацій 

---

Додаткова інформація про автора(ів) публікації:
(cписок формується автоматично, до списку можуть бути включені персоналії з подібними іменами або однофамільці)

• Нестелєєв Максим Аркадійович (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"