Обгрунтовано неправомірність інтерпретації положення про єдність і боротьбу протилежностей як теоретичної підстави становлення і функціонування конфронтаційного світогляду. Аргументовано ідею, що єдність і боротьба, як і решта парних і водночас полярних категорій діалектики, невіддільні одна від одної і становлять моменти цілісності - тотожності єдності і боротьби протилежностей, тобто діалектичної суперечності. Окреслено місце понять "єдність" і "боротьба" в системі рефлексивних визначень сутності. Загальна їх послідовність постає у вигляді: тотожність (єдність) - відмінність - протилежність - боротьба - суперечність і суперечність не тільки завершує вказаний ряд, а й усі попередні категорії є лише моментами, ступенями її становлення (розвитку). Наголошено на загальному і необхідному характері єдності і боротьби тих самих протилежностей. Ідеться про те, що, як і протилежність, єдність і боротьба - така категоріальна структура розуму, яка в різних формах завжди відтворюється в актах його діяльності. Питання лише в тім, усвідомлено чи ні. Підкреслено, що поняття "єдність" і "боротьба" (протилежностей) у своєму взаємовідношенні виявляють рефлексивну природу: єдність - та сама боротьба, але в її даності, конкретності, формі, і навпаки, боротьба - та сама їх єдність, але через взаємне покладання їх як взаємовиключних та взаємозаперечних. На підставі цього зроблено висновок, що єдність - поняття, яке має сенс лише стосовно боротьби, як і боротьба втрачає усякий сенс поза єдністю, а їх відособлення (роз'єднання) можливе лише в нашій суб'єктивній рефлексії: що в кожній окремій ситуації приймають за об'єкт розгляду - єдність чи боротьбу.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"