Розкрито сутність, аспекти мотивації та питання практичної реалізації християнського аскетичного подвижництва, взірці духовної досконалості адептів самітництва, світоглядні пріоритети, морально-етичні ідеали, статутну регламентацію та функціональні прерогативи інституту чернецтва в пізньоантичному та ранньосередньовічному соціумі. Розглянуто процес формування, становлення, організації перших єреміторіїв та аскетеріїв на території Сходу та Заходу еллінізованої греко-римської цивілізації. Аскетичні ідеали, традиції та набутки чернечого руху в епоху Вселенських соборів визначили головні напрямки втілення новозавітної доктрини, пов'язаної з містичним богопізнанням і метексисом. Базовими елементами богопізнання у святоотечеській антропології стали праксис і феорія. В герменевтичному трактуванні вони набули есхатологічних рис і онтологічної довершеності. Аскетичний дискурс висвітлено шляхом аналізу корпусу патристичних творів, агіографічної літератури, соборних постанов і дидактичних опусів. Аскетичний чернечий досвід, виокремлений у самостійну буттєву категорію своїм онтологічним змістом і характером, є досвідом "подій трансцендування", які утворюють особливий онтологічний обрій (гомологічний сегмент) у бутті - "досвід усамітненого буття". Цей досвід аскетичного усамітнення стає (і простежується виділена тенденція) виразом первинної буттєвої настанови на переваги відлюдненого способу життя, домінуючою антропологічною орієнтацією, ракурсом екзальтованої пустельної анахорії.

• Боднарюк Богдан Михайлович (історичні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"