Південно-східна частина Дніпровсько-Донецької западини (ДДЗ) має потужний (до 22 км) верхньопалеозойсько-мезозойський осадочний розріз. Велика передтріасова розбіжність явно виявляється на південній околиці ДДЗ і обумовлена, скоріш за все, інтенсивним підйомом південного борту басейну та сусіднього з ним Українського щита, а не стисненням земної кори. Дислокації, викликані ранньопермською тектонічною подією, є за своєю природою структурним розтягом. Структури стиснення під час цієї події не формувалися. Пологі складки та інші локальні структури в південо-східній частині ДДЗ утворюються, головним чином, ранньопермськими рухами девонської солі. Ці структури, у тому числі ті, які розташовані на продовженні лінійних складок Донецької складчастої споруди (ДСС), відчули стиснення наприкінці крейди - початку палеогену. Геологічні дані свідчать про те, що хоча сучасна територія ДСС дійсно брала участь у ранньопермському підйомі, проте немає жодного незаперечного доказу того, що під час цього підйому проходили складкоутворювальні процеси під впливом регіональних сил стиснення. Водночас є незаперечні докази компресійних деформацій кінця тріасу в межах ДСС і деформацій стиснення, що відбулися на межі мезозою і кайнозою у ДДЗ і ДСС. Таким чином, головними фазами деформацій стиснення, що призвели до формування ДСС, були кіммерійська (кінець тріасу - початок юри) та альпійська (кінець крейди - початок пелеогену).

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"