Досліджено персоналізм як парадигмальний вектор розвитку української філософії. Обгрунтовано, що природа персони визнавалася американськими персоналістами такою, що ніколи небуває об’єктом, оскільки повне занурення її у світ речей означало б втрату духовної унікальності. Доведено, що європейські персоналісти розглядають поняття особи як процес розвитку особистісного начала, яке досягається шляхом єднання з Богом та суспільством. Доведено, що генеза персоналістських ідей в українській філософії простежується у творчій спадщині Г. Сковороди, Т. Шевченка та В. Стуса через їх розуміння людини як такої, що може самореалізуватись лише завдяки вияву в собі особи. З’ясовано, що становлення ідей персоналізму в українській філософській думці поширюється на погляди А. Шептицького, Й. Сліпого, О. Кульчицького та С. Кримського. Окреслено філософські ідеї А. Шептицького та Й. Сліпого як прояв християнського персоналізму в українській філософській думці. Досліджено персоналістські інтенції у філософії О. Кульчицького як вияв національного персоналізму, де нації трактуються як сукупність колективних осіб. Проаналізовано монадологічний персоналізм С. Кримського, який виявляється у визнанні ним особистості як такої, що здатна репрезентувати собою свою націю, культуру, епоху, усвідомлюючи цим свою індивідуальність.

• Вербова Роксолана Миколаївна (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"