Вперше у вітчизняному літературознавстві проблематику українського шістдесятництва досліджено системно й у різних смислових проекціях і в його парадигмальних зв'язках: від "больових точок" методологічних аберацій - через пошук оптимальної теоретико-методологічної моделі - до національно-ідеологічних контекстів, світоглядно-філософських, аксіологічних підвалин цього явища і художньо-естетичних, жанрово-стильових, системно-образних актуалізацій і модифікацій художньої свідомості його репрезентантів. Розширено теоретико-методологічну парадигму: використання потенції літературознавчої антропології поєднується тут із міждисциплінарними підходами, зокрема, синергії літературознавства з філософією, культурологією, психологією й ін., що загалом постає як soft-методологія (м'яка методологія). В контексті запропонованої концепції, що актуалізує можливості дискурсивної практики інтеракції, українське шістдесятництво постає явищем-синергеном як у "духовній ситуації" своєї доби, так і в окремих темпоральних проекціях, що дозволило також простежити його топологію й еволюцію як літературного покоління. Репрезентована концепція шістдесятництва як зразка поколіннєвої солідаризованості, орієнтованого на пошуки "полісутнісного Homo" у вимірах національної ідентичності й відходу від приписів соцреалізму, значно розширює й поглиблює уявлення про це резонансне в історії української літератури явище.

• Тарнашинська Людмила Броніславівна (1952–) (філологічні науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"