Комплексно досліджено бандуру як феномена музичної культури українського народу в її еволюційному процесі. Актуальність теми дослідження лежить у площині об'єднання спільним концептуальним простором питань генези, еволюції та сучасного функціонування інструмента-гібрида, що вивчається у контексті однотипних хордофонів Євразії. Залучається широкий міждисциплінарний дискурс, що об'єднує музикологічні, органологічні та палеоорганологічні методи дослідження з методологією суміжних наук - історії, археології, фольклористики, етнології, лінгвістики, семіотики з застосуванням методів виокремлення етнокультурних субстратів, історичної реконструкції, картографування археологічних та іконографічних артефактів. Обгрунтовано новий напрям дослідження інструмента-гібрида - від його витоків, через інструментальні прототипи, до формування традиційного, а згодом академізованого концертного, який може бути застосований під час вивчення як традиційних академізованих інструментів різних народів світу, так і вже усталених в академічній традиції. Екстрапольовано запропоновану методологію в річище аналізу інструментальних прототипів бандури в межах різних історичних етапів їх генези та розвитку. Проаналізовано стан вивчення інструмента у працях українських і зарубіжних органологів, майстрів-бандуристів, а також його функціонування в музично-лексикографічних джерелах. З'ясовано сутність термінів кобза та бандура у контексті їх зв'язку з сакральною ритуалістикою давньоіранського та східнослов'янського світів. Вивчено основні типи хордофонів, що брали участь у генезі бандури - ліро-, цитро- й лютнеподібні. Виявлено ступінь впливу кожного з них на формування інструменга-гібрида, створено схему генези традиційної бандури. Встановлено взаємозалежність між манерою тримання, способом гри та морфологією інструмента як ознаками народно-інструментальної традиції. Простежено еволюцію інструмента від традиційного діатонічного до академічно-концертного. Розглянуто становлення київського та харківського різновидів бандур в контексті діяльності бандурних майстрів України й української діаспори. Спроектовано наріжні теоретичні положення дослідження у площину вивчення різних типів інструментів традиційної культури, які зазнали у XX ст. подібних трансформацій. Вивчено також функції музичних інструментів у давніх ритуалах, семантика та символіка щипкових шийкових хордофнів з народних картин "Козак Мамай". Розглянуто репертуар традиційної бандури (думи) в його зв'язках з осетинськими кадагами, формами східної монодії, показано вплив на формування її репертуару індоіранського музичного пласта, присутнього й у національно- характерних ритмо-часових та фактурно-просторових архетипах. Висунуто гіпотезу про індоіранське коріння термінів кобза, бандура, дума, коломийка, епоніму "козак Мамай". Вирішення досліджуваної проблеми створило фундамент для побудови перспективного наукового проекту вивчення інструментів-гібридів від їх витоків до сучасного функціонування в культурі. Охоплюючи минуле та сучасність, розвиток бандури в контексті різних історичних епох, такий проект кореспондує з інноваційними концепціями сучасної органології, палеоорганології, теоретичного й історичного музикознавства, ширше - мистецтвознавства початку XXI ст.

• Зінків Ірина Ярославівна (1956–) (мистецтвознавство)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"