Проведено концептуально-аналітичне осмислення проблематики любові у філософії російського Срібного віку у контексті зв’язку з історико-філософською традицією "філософії любові". Інтерпретації любові філософами цієї епохи представлено як концепт, що цілісно відтворює характерні для традиції підходи щодо любові та виробляється на підставі категорії свободи (вільної єдності), яка дається через обоження — перетворення духу, тіла та душі людини. Виявлено, що школа російського релігійного ренесансу модифікує та розвиває ідеї платонізму, грецької патристики (теозіс), ренесансний ідеал творчого натхнення в гармонії духа та тіла, раціоналістичні та ірраціоналістичні підходи щодо любові у класичній і некласичній філософії. Встановлено, що російські філософи беруть за основу християнське розуміння любові як ідеалу. Виявлено, що філософія Срібного віку постулює любов як останню таїну буття, смисл життя, в якому здійснюється зв’язок "Я - Ти" як онтологічна єдність особистостей. Доведено, що дискурс любові в цій традиції онтологізується та персоніфікується, що дозволяє розглянути філософію любові Срібного віку як каталізатор становлення нової антропології.

• Миргородський Андрій Олександрович (філософські науки)

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"