Стійкість грані кристала, що росте, по відношенню до утворення макроступенів, відповідальних за дефекти смугастості, досліджується експериментально (для грані (101) лезотсима) та теоретично. Макроступені виявлено інтерферометричним вимірюванням висоти поверхні в двох сусідніх точках на відстані 2 - 3 мкм, куди направляються два тонких лазерних пучка. Різниця висот у цих точках, поділена на відстань між ними, дає локальний нахил поверхнi. Нахил більший ніж середній спостерігається вже на 10 мкм від дислокаційного джерела ступенів. У відповідності з теорією макроступінність посилюється з ростом середнього нахилу поверхні вниз за потоком ступенів і розчину, але не змінюється, якщо розчин тече вздовж ступенів. Теорія дає умови стійкості для випадку, коли залежність швидкості ступенів upsilon від перехрестя s нелінійна, як це має місце в присутності домішок. В області нелінійності V (s) теорія вказує на нестійкість, яку спостерігали раніше експериментально. Однак, теорія передбачає більш слабку залежність від нелінійності ніж експеримент. Оцінене збудження розчину над гранню вниз за потоком може бути відповідальним не більш ніж за 0,1 від спостережуваного подвоєння середнього нахилу поверхні.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"