Відповідно до ст. 25 Конституції Республіки Польща, органи державної влади повинні залишатися неупередженими у своїх релігійних і філософських переконаннях, а також світогляді, забезпечуючи свободу їх вираження в суспільному житті. Ця модель поділу церкви і держави застосовується до всіх церков і релігійних об'єднань. У 1992 р. Верховний Суд Польщі ухвалив, що священик як особа, яка належить до католицької церкви або будь-якої іншої церкви або релігійного об'єднання, відрізняється від інших віруючих тим, що він або вона були призначені організовувати і проводити релігійні служби. Тому заборона на допит священнослужителя поширюється на усі релігійні об'єднання, якщо тільки ці церкви і релігійні асоціації працюють легально і забезпечують віруючим обряд сповіді. Обов'язок зберігати таємницю сповіді пояснюється католицькою церквою на прикладі двох видів духовних благ, які повинні бути захищені. Вони включають в себе щире каяття (bonum penitentum) і таїнство сповіді (bonum sacramenti). Прикладом відносин між державою та релігійними об'єднаннями є захист конфіденційної інформації, обмін якою відбувається під час сповіді. Заборона на допит священника про факти, які він або вона дізналася під час сповіді, є абсолютною, тобто не передбачає будь-яких винятків. А це означає, що не існує жодних юридичних або фактичних можливостей отримання доказів, які є предметом вищевказаної заборони. Що стосується третіх осіб, які випадково одержали доступ до інформації, що міститься в сповіді або наданої духівником під час сповіді, то такі особи можуть виступати свідками і заборона ст. 82 Адміністративного процесуального кодексу Польщі на них не поширюється. Зауважено, що таке регулювання є не етичним і морально сумнівним, а тому у вказану статтю має бути внесено доповнення, яке б поширила заборону розголошувати таємницю сповіді і на третіх осіб.

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"