Розглянуто історичні альтернативи осмислення ролі та місця феномену "взірцевості" в житті людини та суспільства. Досліджуючи цей феномен в історично-конкретних формах його концептуалізації, перш за все, звернено увагу на бажання мислителів різних епох і народів виокремити з усього загалу нагромадженичених і придбаних людських практик (матеріальних, предметних, духовних і т. п.) певної сукупності, що відбиває уявлення про суспільно або індивідуально "значимі" результати діяльності - "взірці", стосовно яких орієнтується людська діяльність і оцінюються всі наступні результати. Об'єднуючим фактором для різних концепцій "взірцевості" слугує саме уявлення про їх певний упорядковуючий і регулюючий потенціал. Зазначено, що людина, виокремивши себе з природного порядку, мала необхідність підпорядкувати навколишній світ, зробити його, якщо не гармонійним, то хоча би безпечним. "Людському організму бракує необхідних біологічний засобів, щоб забезпечити стабільність людської поведінки", а тому соціальний порядок є не чим іншим, як "людським продуктом". Задля цього у суспільстві внормовувалися загально узгоджені цінності. Але у прагненні забезпечити соціальне благо цілі соціуму у безпеці ночами переважати над цілями окремих своїх членів, що стало причиною конфлікту між суспільство та індивідом. Зараз ми спостерігаємо іншу картину, коли цілі окремої людини панують над цілями загалу, а це породжує інший, не менш болісний, конфлікт - втрати єдиного простору безпечної взаємодії індивідів, що, безумовно, говорить про доцільність подальших досліджень феномену взірцевості, як специфічно людського засобу освоєння навколишнього світу.

 Наукова періодика України 

---

  Якщо, ви не знайшли інформацію про автора(ів) публікації, маєте бажання виправити або відобразити більш докладну інформацію про науковців України запрошуємо заповнити "Анкету науковця"